Це свято чиновники зустрічають з небувалим оптимізмом. До 2010 року Київ уже прийматиме втричі більше іноземних туристів. А кількість українців, які бажають оглянути визначні пам’ятки столиці, й взагалі зросте в шість разів. Принаймні так вважає начальник Головного управління готельного господарства, туризму та курортів КДМА Микола Грицик. Як він заявив напередодні професійного торжества, нині у Києві темпи розвитку туристичної сфери щорічно складають плюс 15—20%. І лише в 2004-му індустрія гостинності принесла до казни 39 мільйонів гривень. Інакше кажучи, все вказує на те, що у столиці України є шанс перетворитися на міжнародний туристичний центр Східної Європи. Одна проблема — готелі. Звичайно, в планах міськадміністрації значно збільшити їхню кількість — знову-таки, до 2010-го у Києві має з’явитися 40 нових готелів та готельчиків. Але поки ситуація не обнадіює. Якщо, скажімо, у Відні на тисячу жителів припадає 25 місць у готелі, то в Києві всього шість. По суті, це означає, що столиця України не в змозі організуати проведення великих заходів. Достатньо пригадати досвід конкурсу Євробачення, коли столична влада з жахом виявила, що гостей приїде більше, ніж заплановано. До того ж, тоді вже стало зрозуміло: вчасно здати перший мережевий готель в Україні — Radisson SAS — не вдасться. У результаті організатори намагалися забронювати місця на теплоходах і навіть у гуртожитках. Не секрет, що й наметовий табір на Трухановому острові був вимушеним кроком.
Ні, в Україні в цілому і у Києві зокрема готелі є. Тільки от умови в них нерідко далекі від того, що називається комфортом. Наприклад, із 1218 готелів, що є сьогодні в країні, лише 252 обладнані автостоянками. Ресторани та кафе працюють лише в 546 готелях, сауни та басейни — в 202-х, пральня та інша інфраструктура — в 217. Немає гідних умов — немає й туриста, а значить, і прибутків. Із 661-го готелю комунальної власності, що були в Україні в 1993 році, «в живих» залишилося всього 213. У якихось випадках це було, звичайно, виправдано. Побудовані за радянських часів готелі-гіганти вже ніяк не могли бути заповненими. Особливо, якщо врахувати, що на початку 90-х Україну відвідувало не більше 500 тисяч іноземців на рік. Але, з іншого боку, різке скорочення місць для ночівлі відіграло з деякими обласними центрами злий жарт — сьогодні вони щонайбільше мають кілька пристойних готелів. Тіньовому готельному бізнесу навіть це дуже на руку. Що говорити, якщо у Києві, де є 122 готелі різного класу, близько 60 тисяч квартир «працюють» як готельні номери. Щорічно квартироздавачі «забирають» з міського бюджету близько 10 мільйонів гривень. Щоправда, це аж ніяк не заважає їм відкрито рекламувати свої послуги на залізничних та автовокзалах.
Як стверджують експерти, основна причина готельного песимізму — податки. У тій же Росії, наприклад, готелі звільняються на три роки від сплати податку на прибуток, якщо вкладають кошти в матеріальну базу. У Західній Європі держава передбачає повернення готельєрам капіталовкладень за завищеними кредитними ставками, нерідко забезпечує митні пільги. У нас же, як розповідає голова правління асоціації готелів міст України Микола Євдокименко, кожен готель повинен заплатити 20% ПДВ, земельний податок, а також податок на прибуток. До 2004 року до цих відрахувань приплюсовувався ще й 20-відсотковий готельний збір. Зусиллями тогочасної турадміністрації його вдалося скасувати, і саме з цього моменту, за словами М. Євдокименка, готельний бізнес почав оживати. З’явилися нові готелі, почали модернізуватися та розширятися старі. До того ж, було скасовано закон, який передбачає різницю в ціні для іноземця та громадянина України. Як пригадує М. Євдокименко, ця норма серйозно попсувала кров керівництву готелів. Були навіть судові розгляди — іноземці не розуміли, чому за ту саму кількість послуг вони повинні платити в кілька разів більше. Нині всі успіхи можуть зійти нанівець. Державна податкова адміністрація виступила з пропозицією повернути готельний збір — щоправда, вже в розмірі 5%. Але й ця цифра здалася українським готелям катастрофою. На думку М. Євдокименка, ціни в готелях автоматично зростуть на 20%. І це притому, що довгострокові договори були укладені за старими тарифами. Отже, почнуться скарги, конфлікти, відмови.
До речі, ціни у вітчизняних готелях — окрема тема. Чому, наприклад, у дорогому Лондоні можна поселитися за 30 доларів, а в Києві — лише за 100—150? Готельєри знову-таки говорять про податки та відсутність прибутку. Водночас, на думку директора центру інформації Національної туристичної організації Володимира Царука, причина — у відсутності належної конкуренції. Нині заповнюваність, наприклад, найпрестижнішого та найдорожчого «Премьєр-Паласу» (300—400 доларів на добу номер) — близько 80%. В інших центральних готелях столиці — 65—70%. Виникає закономірне запитання: навіщо знижувати ціни, якщо клієнт і так є. Інша справа, що тим самим готелі в Україні виявляються недоступними для середньостатистичного туриста. Їхній клієнт — це бізнес-клас. «Рядові» ж, самі того не бажаючи, вимушені підтримувати тіньовий готельний бізнес.
Утім, конкуренції між готелями, напевно, в найближчому майбутньому не передбачається. По-перше, окупаються нові готельні проекти в Україні набагато повільніше, ніж в інших країнах. А по друге, держава у нас нестимулює «готельних» інвесторів. Наприклад, сьогодні за ввезення готельного обладнання, яке в Україні не випускається, треба заплатити значне мито. А готелі, що будуються, не мають податкових канікул на час спорудження та в перші роки роботи. Теоретично Україна — прекрасна ніша для великих мережевих готелів — таких, як «Шератон», «Маріотт», «Хілтон». Та є одне «але». За словами В. Царука, система видачі дозволів на будівництво та запуск готельного об’єкта у нас — одна з найскладніших у Європі. Приміром, «Премьєр-Паласу» свого часу довелося підготувати понад 100 різних документів, які треба було завізувати в десяти інстанціях. Крім того, на думку В. Царука, існують і проблеми з місцем. «Мережеві готелі, звичайно, хочуть вийти на український ринок, починаючи із столиці. Для них важливо, щоб їхній готель був розміщений не на Лівому березі, а в центральній частині — це їхня умова». Тільки от Київ так і не знайшов можливості зарезервувати кілька майданчиків для будівництва мережевих готелів. Як результат — у Ташкенті нараховується 8 мережевих готелів, у Москві — 7, у Тбілісі — 2, а в Києві — один, який з горем пополам було відкрито кілька місяців тому.
ДО РЕЧІ
У 2004 році Україна заробила на туристах близько 36 мільйонів доларів. Найбільша кількість організованих туристів прибуває, як і раніше, з Росії. За офіційною статистикою, Україну в 2004 році відвідали 6 млн. 693 тис. росіян. Далі йдуть громадяни Молдови, а також Білорусі, Угорщини та Польщі. Водночас з кожним роком збільшується кількість туристів із європейських країн — Німеччини, Великої Британії, Італії. За сім місяців 2005 року кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, зросла в 2,2 разу. Всього за цей час у країні побувало 3 млн. 650 тис. громадян із країн ЄС та Швейцарії, що на 10,7% більше, ніж за весь 2004 рік.
Понад 90% туристів із країн ЄС, які відвідали Україну, є громадянами Польщі (59%), Угорщини (25%) та Словаччини (7%).
