ГРОМАДСЬКИЙ ФОРУМ

Сьогодні ми пропонуємо до вашої уваги відповіді експертів
і читачів на запитання другого туру акції «Громадський форум», яку проводить
«День»: «НЕРІДКО СВОЄ БАЖАННЯ ОБМЕЖИТИ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ОТРИМАННЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ
ІНФОРМАЦІЇ ВЛАДА ПОЯСНЮЄ ІСНУВАННЯМ «ОСОБЛИВИХ ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСІВ». ЯК
ВИ СТАВИТЕСЯ ДО ТАКОЇ ПРАКТИКИ? ЧИ ДОВОДИЛОСЯ ВАМ СТИКАТИСЯ З ЦИМ? ЯКИМИ
БУЛИ ВАШІ ДІЇ?»

Відповіді на запитання першого і другого турів («День»
№113 і №115) продовжують надходити до редакції, і всі бажаючі можуть приєднатися
до участі в нашому конкурсі, надсилаючи відповіді за адресою: 04212, Київ-212,
вул. Маршала Тимошенка, 2л, конкурс «Громадський форум», або e-mail: [email protected]
(for Forum). Контактний телефон «Дня»: 414-91-26. Найбільш цікаві листи
читачів ми опублікуємо на сторінках «Дня», а результати акції оприлюднимо
у вересні, на четверту річницю «Дня».

Нагадуємо, що в призовому фонді конкурсу — комп’ютер
від Міжнародного фонду «Відродження» (перше місце) і туристичні путівки
від «Дня» (друге і третє місця), а також заохочувальні призи.

Питання наступного — третього — туру конкурсу: «ЩО ОЗНАЧАЄ
ДЛЯ ВАС «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНИ»? ЙОГО «ПЛЮСИ» І «МІНУСИ» З ТОЧКИ ЗОРУ
НЕ ТІЛЬКИ ЕКОНОМІЧНИХ, ПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ, А Й МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ. ЯКІ
РЕЗУЛЬТАТИ ЦЬОГО ВИБОРУ ВИ ХОТІЛИ Б НАСАМПЕРЕД ВІДЧУТИ НА СОБІ?» А 29 липня
— в наступному випуску «Громадського форуму» — читайте продовження відповідей
на запитання другого туру акції.

Прес-служби перетворилися на інформаційні фільтри»

У недавні часи у компартійних кабінетах різного рангу журналісти
нерідко чули: «Що ви пишете, говорите, показуєте? Це підриває авторитет
влади!» Минули роки, але сьогоднішній чиновник так само обурююється критикою
в ЗМІ. Особливо важко місцевим виданням: там можна скільки завгодно критикувати
Президента (тільки не у період виборчої кампанії, звичайно), парламент,
уряд, але спробуй написати, що у райцентрі погані дороги, протікає водогін,
не ходять автобуси — будьте певні, що начальник, який відповідає за цю
ділянку роботи, знайде, як помститися журналістові і редакції. Як і раніше,
районне начальство картає редактора: «Ти не патріот району, бо друкуєш
критичні матеріали. А нашу газету читають в області. Що ж про нас там думатимуть?»
Ну, а в області відповідно сваряться на редактора: «Ваші газети лягають
на стіл Президенту, і таким чином складається хибне уявлення про досягнення
нашої області». Будь-який чиновник хоче, щоб про нього думали, що він дуже
добре працює. І намагається використати все, щоб створити собі імідж. Доходить
до того, що деякі наші газети не виходять без одного — двох портретів керівників
області щодня. Це одна проблема.

Друга проблема, яка турбує нас, — це проблема доступу журналістів
до інформації. Свого часу створили прес-служби, щоб полегшити журналістам
спілкування з керівниками різного рангу. Ці прес- служби перетворилися
на бар’єр для одержання інформації. Тут фільтрують запитання журналістів,
самих журналістів: кого допустити, а кого — ні; фільтрують і видання: яким
надавати інформацію, а яким — ні. Тим більше, що зараз дуже багато видань
відомчих. Так, спочатку дають інформацію своєму відомчому виданню, хоча
воно розповсюджується фактично серед працівників цих підрозділів, а загальнополітичним
виданням в останню чергу або й зовсім не надають інформацію. Таким чином
намагаються підняти авторитет своїх відомчих видань, що, звичайно, порушує
право громадян на інформацію. Ми зараз думаємо над тим, як у своїх пропозиціях
щодо змін і доповнень до законів про ЗМІ прописати обов’язки цих прес-служб,
бо прав вони на себе перебрали достатньо.

Ігор ЛУБЧЕНКО, голова Спілки журналістів України

Україна стає все ближчою до відкритого суспільства

Мені не відомі факти неотримання об’єктивної інформації
з використанням терміна «особливі державні інтереси». Тому мені важко сказати,
про що саме йде мова у конкретному випадку. А взагалі мені здається, що,
безумовно, суспільство і громадяни України мають право на отримання об’єктивної
і достатньо повної інформації від органів державної влади про їхню діяльність.
Прес-служба Президента намагається робити це для того, щоб дії Президента
були зрозумілими для громадян, щоб роз’яснювати і пояснювати мотиви тих
чи інших рішень. І мені здається, що з такою метою слід працювати і всім
іншим прес-службам. І головний тягар вирішення цієї проблеми лягає саме
на прес-служби відповідних міністерств і відомств. Адже саме вони і мають
забезпечувати ту саму відкритість влади народу. Що стосується певних обмежень,
то вони, безумовно, існують, як існують у всіх країнах — вони стосуються
інформації, яка торкається не «особливих державних інтересів», а, скоріше,
питань національної безпеки. Тобто, як у всьому світі, є секретна інформація,
яка у відповідності з чинним законодавством, звичайно, не підлягає розповсюдженню.
Усе інше, вважаю, громадяни мають право отримувати і знати.

Я не думаю, що це проблема відкритості влади народу. Це
не проблема, це саме принцип, за яким мають діяти усі органи влади. А проблема
може бути в недотриманні цього принципу. Відкрите суспільство — це суспільство,
де всі громадяни мають дійсно повну інформацію про діяльність органів влади,
а влада прислухається до точки зору громадян. Я думаю, що всім органам
влади і, до речі, всім громадянам треба добиватися, щоб усі діяли за цим
принципом. Безумовно, повністю ця проблема не вирішена. Ідеальних відкритих
суспільств взагалі у світі не існує. Певний час потрібен і нам для розвитку.
А взагалі — це постійний процес вдосконалення. Думаю, що зараз ситуація
порівняно з першими роками нашої незалежності значно покращилась хоча б
тому, що з’явилися певні інституції, які є елементами відкритого суспільства.
Це і політичні партії, і громадські організації, які самоорганізовують
себе, і досить розвинені преса та інші ЗМІ і, зокрема, Інтернет. Окрім
того, у нас з’явився досвід. За ці роки ми багато чому навчилися. Так,
були помилки, так, вони є, і, думаю, будуть, але, мені здається, з кожним
роком Україна стає все ближчою до відкритого суспільства.

Олександр МАРТИНЕНКО, прес-секретар Президента України

Приховування інформації має місце

Чинне законодавство чітко обумовлює практику одержання
об’єктивної інформації громадянами України. Що ж до «особливих державних
інтересів», то вони дійсно існують. Наприклад, категорія взаємних відомостей,
які становлять державну таємницю тощо. Це звичайна норма цивілізованого
буття. До речі, гадаю, що й ваше запитання є результатом досить нетривалого
ще самостійного існування України як держави. У тих же США немає цензури
чи законів, що обмежують свободу слова, але й там органи виконавчої влади
можуть здійснювати так зване «попереднє обмеження». Зрозуміло, що все це
робиться законним шляхом: виконавча влада звертається до суду з відповідним
клопотанням. Попередня цензура допускається й стосовно публікацій про військові
таємниці, й, зрозуміло, багатьох сторін приватного життя громадян. Повторюся,
що в майбутньому проблем, яких ви торкнулися, буде менше. У всякому разі,
я на це сподіваюся.

Сьогодні, очевидно, приховування інформації чи обмеження
громадянам доступу до неї має місце. Як я ставлюся до цього? Як голова
Держкомінформу можу запевнити вас, що наш комітет — відкрита структура.
Кожний журналіст може отримати у нас будь- яку потрібну йому інформацію,
яка стосується інформаційного простору України.

Що ж стосується відповідальності чиновників за приховування
інформації у демократичних країнах, то можу навести приклад із законодавства
ФРН. Як у демократичній європейській країні, в Німеччині обмеження доступу
до інформації зведене до мінімуму. Громадяни, в тому числі журналісти,
прагнуть отримати якомога більше відомостей про цікаву для них проблему
чи подію, а представники виконавчої влади, у свою чергу, намагаються зберегти
якомога більше даних у таємниці. Параграф 4 пункт 1 Берлінського Закону
про пресу говорить: «Відомства зобов’язані надавати інформацію представникам
преси, які пред’явили службове посвідчення, для виконання їх службових
обов’язків». У разі відмови або подачі неправдивої інформації редакція
має право вимагати відшкодування збитків. Згідно з параграфом 4 Берлінського
Закону про пресу, відомства, одначе, у певних випадках можуть відмовлятися
надавати інформацію. Це пов’язано з секретністю, обумовленою відповідним
законодавством, проведенням судових розслідувань чи втручанням у приватне
життя громадян і т.ін.

Отже, узагальнюючи відповіді на ваші запитання, можна сказати,
що рівень діалогу «преса — влада» прямо залежить від демократизації життя
в будь-якій країні, а в Україні тим більше: наша держава ще така молода,
її чиновництво ще таке зашорене й вірне принципам минулого тоталітарного
режиму, а наша преса така кусюча й часто безжалісна до країни, в якій живе
й діє, що хочеться згадати рядки Гійома Аполлінера з його «Рудої вродливиці»:
«Будьте вибачливі, порівнюючи нас до тих, що в вашому порядку досконалі...»
Іншими словами, я б хотів, щоб діалог «преса — влада» був у нас і вимогливим,
але й добрим, освяченим взаєморозумінням.

Іван ДРАЧ, голова Державного комітету інформаційної
політики, телебачення та радiомовлення України