Несправджені сподівання заставляють людину почуватися обкраденою й спустошеною. Це пережив, мабуть, кожен, хто повірив ідеалам помаранчевої революції. Вірогідно, що до розчарованих у владі тепер долучилися й прихильники Партії регіонів. Адже нові житлово-комунальні тарифи дуже боляче вдарили по романтичних почуттях до вітчизняних політиків усіх громадян Україні. Не забарилися з результатами й соціологи: опитування, проведене в січні поточного року серед двох тисяч жителів України віком від 18 років соціологічною фірмою «ФОМ-Україна», засвідчили, що нині практично кожен третій українець не довіряє жодній політичній силі.
Йдеться про те, що кожен третій житель України або лає політику і політиків, або в стані апатії не може дивитися ніяких політичних новин, не читає газет, журналів, не веде розмов на політичні теми. Генеральний директор «ФОМ-Україна» Олександр Бухалов підкреслює, що за останні місяці в Україні набуло розмаху саме друге явище — політична апатія і втрата інтересу до політичних подій.
Добре це чи погано — визначає кут зору, під яким подивитися на політичну апатію в українському суспільстві. Кандидат психологічних наук, головний редактор журналу «Практична психологія та соціальна робота» Олександр Губенко проводить паралель між таким психологічним станом українців і тим станом, який пережили німці під час переходу Веймарської Республіки до тоталітарного фашистського режиму Адольфа Гітлера в 30—40 ві роки минулого століття. Адже ідея про виборність, унікальність і месіанство німецької раси, яку рейх нав’язував німцям, йшла врозріз з тими звірствами, які одночасно чинила фашистська Німеччина. На думку Олександра Губенка, з німцями ми схожі в тому, що, як і вони тоді, ми сьогодні не довіряємо політикам, політичним партіям і державним інституціям. Соціальні психологи такий суспільний стан класифікують як аномічний стан свідомості.
— Цей стан характеризується розчаруванням в соціальних і моральних цінностях, переорієнтацією на цінності егоїстичні та морально-прагматичні. Він є тривожний, і з ним слід боротися, — вважає Олександр Губенко. — Зниження цікавості до політики, апатія та негативне ставлення до політичних подій пов’язане з підривом довіри громадян до політиків як таких. Причина — порушено віру в державу і своє майбутнє, яке громадяни пов’язували з обіцянками, даними під час «помаранчевих» подій політичними лідерами. Хочу виразити сподівання, що наші громадяни перенаправлять вектор своєї довіри до політики і політиків на інші цінності — вічні. Я маю на увазі любов, творчість, пізнання світу. Якщо конкретно, то йдеться про те, щоб громадяни зосередили свою увагу не на стосунках між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем, а на стосунках із власними дітьми, коханою людиною, друзями. Моя порада: переключитися зі сфери політичних новин на сферу новин культури. Тобто зробити своїм правилом цікавитися літературою, новими виставками, постановками в театрах, новинами кіно, музейною справою. Ще однією необхідною цінністю є віра в Бога, світ Істини, Добра і Краси. Відвідування храмів, спілкування з духовенством теж додає надії та віри в майбутнє, не дозволяє втратити моральні координати.
Задовга надія — недуга для серця. От українці й попеклися через свою наївність та м’якість. Адже з надіями на власне «краще майбутнє» українці й пов’язували свій вибір на президентських і парламентських перегонах. Отже, слухали, хто що говорив — і голосували. Або ще гірше: одні голосували проти проамериканських сил, інші — проти проросійських. Та ще й сперечалися «під ким» буде краще жити. Що вибрали — те й маємо. В цьому переконаний соціолог Євген Головаха, який радить не робити з апатичного стану, який охопив суспільство, трагедії й не жаліти людей, які самі обрали собі владу.
— Апатія — це нормальний стан. Це не трагедія, а закономірність, яку я передбачав ще два роки тому, — говорить пан Головаха. — Взагалі мене дивує велика зацікавленість в політиці, адже в цьому немає ніякої потреби. Насправді у світі мало хто так цікавиться політикою, як українці. А сьогодні не бачу причини, щоб громадяни України були політично активними. Політична активність може виявлятися тільки тоді, коли є серйозна загроза свободі людей, стабільності економіці чи миру в державі. Цього я тепер не бачу. І заради чиїхось політичних амбіцій витрачати свій час на політику — нерозумно. Люди мають те, що вибрали. Людям, які вважають себе ображеними і обманутими, я б порадив подумати про щось конструктивніше і реальніше — те, що стосується їхнього життя безпосередньо. Найкраще — зайнятися власною справою. В кожної людини знайдеться чимало власних важливих справ, аби перейматися ними, а не цікавитися політикою. Тому хай люди працюють і думають, як краще облаштувати власний дім, подвір’я, місто... І перестануть думати, що як тільки вони оберуть на виборах месію, який в’їде в Київ на білому віслюку, він одразу змінить їхнє життя.
Пан Головаха скептично ставиться до цифр, наведених «ФОМ-Україна». Він стверджує, що будь-яке суспільне явище слід розглядати в його розвитку і порівнювати з суспільними процесами в інших державах, де теж вистачає розчарованих і обманутих владою.
— Українці завжди були розчаровані в політиці. Цього не було хіба що на початку 2005 року, — стверджує соціолог.
Це соціологічне опитування, яке проводилося в 160 населених пунктах України, показало, що попри політичну апатію наші громадяни все ж цілком добре оцінюють політичну ситуацію в країні. Так, більшість з опитаних найбільш впливовою людиною в Україні назвали Віктора Януковича. Проте соціологи стверджують, що його рейтинг, як i рейтинг Президента і Юліі Тимошенко, дедалі знижується. Так, в порівнянні з серпнем відсоток опитаних, які схвалюють дії прем’єра, знизився з 43% до 40%. На думку генерального директора «ФОМ-Україна», швидше за все це пов’язано із підвищенням тарифів на житлово- комунальні послуги і необхідністю «затягнути пояси».
І все ж така соціально-психологічна ситуація в країні має й свої «плюси». На думку старшого співробітника Інституту соціальної та політичної психології, кандадата психологічних наук Олени Ліщинської, розчарування, які переживають сьогодні громадяни України, дадуть змогу розбити ілюзії, які залишилися нам в спадок від часів Радянського Союзу. А саме — ілюзія причетності кожного і всіх до великих політичних рішень.
— На жаль, нині ще такі ілюзії підтримуються політиками і ЗМІ, що їм належать, а люди залишаються залежними від політичних шоу, — вважає Олена Ліщинська. — Хоча це і сумно, але треба усвідомлювати, що керівництво, яке ми обираємо, — це прямий наслідок власної інфантильності та моральної безпринципності. В Україні поки що немає, і це підтверджується практикою, політиків, які мають державницьке мислення. Люди це відчувають і тому недарма тривожаться... Нинішню ситуацію в країні я б порівняла із такою житейською: жінка (політична сила), яка домоглася шлюбу з чоловіком (виборці) за допомогою інтриг та маніпуляцій, дивується, чому чоловік втратив до неї інтерес, п’є та свариться. Адже перемоги на виборах, отримані за допомогою політичних технологій, не дають соціальної стабільності.
Виходом з апатії Олена Ліщинська також, як і інші експерти, вважає сім’ю, власну справу, спільну роботу громадян на користь села чи міста. Особливу увагу вона акцентує на тому, що в будь-якому випадку людям слід налагоджувати між собою теплі емоційні зв’язки, родинні та дружні стосунки. Адже жодна політична партія не підтримає так в скрутну хвилину, як близька людина. Також пані Ліщинська нагадує вислів американського дослідника суспільних станів Анденеса, який відзначав, що «невіра в чесність політичного керівництва і правоохоронних органів, уроки того, що уряд продажний, беззаконня є шляхом до багатства, чесність — помилка, а моральність — капкан для простаків — ось основа відсутності пошани до права і схильності до суспільно небезпечних дій громадян країни».
Аби вберегтися від такої деградації й залишатися моральними людьми, вірити слід не політикам, а собі та своїм близьким. Як бачимо, соціологи та психологи спільні в думці, що здоровий егоїзм — це вихід із ситуації. Огляньтеся навколо: скільком людям потрібне слово підтримки, скільком людям потрібна порада... Так само і в практичних справах. Скільки корисних речей можна вирішити гуртом на власному подвір’ї, на вулиці, зрештою, в місті чи селі! А щирість і вдячність людей, які відчують вашу допомогу, буде справжньою, усмішка — живою. Не такою, як на біг-бордах та календарях з фотографіями наших політиків.
