1. Які уроки ХХ ст. Ви вважаєте найбільш важливими для подальшого розвитку цивілізації?
2. Які тенденції в розвитку українського суспільства на межі століть непокоять Вас найбільше?
3. Місце й роль науки в житті суспільства в нас і за кордоном. Які вони нині і якими Ви хотіли б їх бачити?
КОСТЯНТИН СИТНИК, АКАДЕМІК НАН УКРАЇНИ: «ЛЮДСТВУ НЕОБХІДНО ЗРЕШТОЮ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВОНО НІЧОГО ПОДІБНОГО В МАЙБУТНЬОМУ ПРОСТО НЕ ВИТРИМАЄ»
1. Зупинюся тільки на глобальному політичному уроці. Двадцятий вік увійде в історію як сторіччя найбільших за всю історію існування людства суспільних потрясінь, соціальних катаклізмів і міждержавних конфліктів. Необхідно на законодавчому рівні скінчити навіть із задумами вирішувати які-небудь соціальні, територіальні чи економічні питання шляхом застосування сили, бо інше неминуче веде до ескалації конфліктів і переростання їх у світові, будь-який з них для людства може виявитися останнім.
2. Можновладцям бракує державних амбіцій, немає, як самої загальнонаціональної ідеї, так і яких-небудь енергійних дій для згуртування народу в ім'я досягнення високої мети, без чого існування держави й державності уявляється проблематичним.
Різке розшарування суспільства, превалювання матеріальних імперативів над духовністю, розквіт споживчої ідеології, насаджування егоїзму й індивідуалізму, що ніколи не було властивим для слов'янства, і пов'язана із цими чинниками загроза переродження нації.
3. Від «птаха-трійки» та фельд'єгерів до глобального стільникового зв'язку й літаків класу «Конкорд», від нехитрого пристосування під назвою бухгалтерська рахівниця до суперкомп'ютерів, і незліченна кількість інших прикладів — це результат експансії науки в життя суспільства в ХХ ст.
Зі смутком змушений і зобов'язаний констатувати, що на порозі третього тисячоліття наука України перебуває в стані занепаду, при застосуванні в майбутньому існуючої політики наука взагалі перетвориться у щось декоративне, в якусь красиву іграшку влади, якщо взагалі не буде втрачена як галузь людської діяльності. Це — катастрофа для України!
У житті розвинених країн наука й учені наприкінці ХХ ст. посідають визначальне, найголовніше місце. Неухильно зростає частка інтелектуальної складової в продукті праці, постійно продукуються нові знання, йде їх кількісне накопичення й спостерігається постійний перехід у якісно новий стан самого продукту праці, за рахунок чого і досягаються ефективність і конкурентоспроможність товару, який виробляється, а з ним економічна та політична стабільність держави й народу. Я хотів би бачити в Україні в ХХI ст., якщо не повною мірою, то хоча б проблиски випереджального розвитку різноманітних наукових досліджень в умовах їх безумовної підтримки з боку уряду, здійснення державних програм розвитку й поширення основних технологій новітнього рівня вчених, що спираються на фундаментальні розробки. Хотів би застати і стати учасником інтенсивного розвитку біотехнологій, здатних різко підвищити ефективність агропромислового комплексу, медицини, поліпшити харчування населення.
І, нарешті, я хотів би, щоб розуміння необхідності створення нової моделі існування людства, заснованої не на екстенсивному використанні природних багатств, прогресуючому споживанні всіх видів ресурсів, нехтуванні екології, перейшло з фази маніловських мрій у реальні дії, у тому числі й на землі України.
