У газеті «Дзеркало тижня» (№ 42, 27 жовтня 2001 р.) опубліковано статтю Тетяни Силіної «Російські тіні на українському «тині», присвячену розбору «по кісточках» інтерв’ю секретаря РНБОУ Є. Марчука, яке він дав московській «Независимой газете» (18 жовтня 2001 р.). Мабуть, для посилення художньої виразності й надання політичної гостроти в назві згаданої статті обігрується відомий фразеологізм, через що вона звучить дуже влучно й оригінально. Але не менш оригінальний ефект бумеранга, котрий як точно визначену ціль завжди вибирає самого стрілка, тобто метальника. Якщо звернутися до фразеологічного словника, то «наводити тінь» означає: навмисно ускладнювати щось, вводити в оману когось. Саме цим, на мій погляд, і грішить ця стаття, автор якої піддає критиці секретаря РНБОУ за його нібито проросійську політику, яка, на думку автора, виражається, зокрема, в тому, що «Євген Марчук останнім часом майже не розлучається зі своїм колегою Володимиром Рушайлом, зустрічаючись із ним в Орлі, Душанбе, Бішкеку й Сочі». Про те, що ці зустрічі були пов’язані із проведенням непростих консультацій із секретарем російської Ради безпеки щодо проблеми збитого літака Ту-154, автор умовчує. Наприклад, залишається в тіні уваги (і пам’яті) скрупульозної критики факт, що Євген Марчук, виступаючи в Сочі, сказав, що йому як громадянинові України боляче про це говорити, але інформації для версії ненавмисного ураження російського літака українською ракетою багато. Це слова українського політика! Сильного політика! Це знайшло своє підтвердження і в позитивній оцінці поведінки українських лідерів А. Кінаха та Є. Марчука, які зайняли «адекватну масштабам людської біди позицію», такими відомими у всьому світі газетами, як американський «Уолл- Стрит Джорнел», швейцарська «Нойє Цюрхер Цайтунг» і німецька «Зюддойче Цайтунг». У зв’язку із цим викликає подив, що автор статті й газета, які вважають себе просунутими й прозахідними, не почули голосів західних мас-медіа. Напевно, тому, що вишукування тіні на тині і побудова з неї чіткої версії — заняття не з легких, можна сказати, сізіфова праця. На її виконання мобілізуються всілякі підручні засоби. Наприклад, «невеликі» неточності у вигляді підвищення у ранзі заднім числом п. С. Пирожкова. Одна справа, коли озвучується особиста думка експерта про те, що він вважає за можливе створення Ради національної безпеки та оборони країн СНД (25 вересня 2001 р.). І зовсім інша — коли думка зводиться в ранг офіційної, оскільки Т. Силіна представила читачам п. С. Пирожкова як заступника секретаря РНБОУ, яким він на той час не був.
Виважені, аргументовані й лаконічні відповіді Євгена Марчука на запитання журналіста «Независимой газеты» критик із «Дзеркала тижня» називає «нагнітанням ситуації і бурхливим потоком слів». Через усе той же ефект бумеранга це висвічує вади в самій статті. Інакше й бути не може, коли робляться спроби перенести що-небудь із хворої голови на здорову. Або ж, наприклад, автор, виходячи зі свого емоційного бачення політичної ситуації у світі після 11 вересня, приписує секретареві РНБОУ «слабкість до північної сусідки», тобто до Росії. Загальновідомо, що Євген Марчук — то не проросійський, не прозахідний, а проукраїнський політик європейського рівня. Характеризуючи Євгена Кириловича, критик звертається до особливо «тонкого» епітета: «колишній кадебешник», ігноруючи при цьому той інтелектуальний рівень читача, на якого розрахований тижневик. Отож не можна навести тінь на ясний день!
