Село Божиківці. Подвір’я Багріїв. Вечоріє. Восьмикласниця Альона, старша дочка Ольги та Анатолія Багріїв, виходить із хати з дійницею в руках і йде до хліва. Дівчина згортає до жолоба гній, потiм звично береться доїти корову. Перші цівки молока задзвеніли на дні дійниці. Поки вона це робить, друга корова ремигає, терпляче чекає на свою чергу...
Згодом виходить із хати Ольга Багрій, за нею — молодша дочка Наташа, учениця третього класу. «Мої маленькі помічниці», — каже про дітей Ольга. Вона радіє, що «діти змалечку до праці навчені, порають худобу...».
Раптом «заспівав» мобільний телефон. «Батько на зв’язку», — звертається до дівчат Ольга, відповідаючи чоловікові. І продовжує телефонну розмову: «Всі тут, у хліву. Здорові. Доїмо... Сіно ще є. Ага, повні дійниці... Вже по дві гривні за літр молока завод дає. А давав по півтори гривні. Вчора 15 літрів здала. Що з отим СОТом буде? Як люди, так і ми... А звідки ж іще молоко візьметься?! Сам знаєш, що на фермах робиться. Давно вже злодійня все рознесла. Вчора, чула, транспортера з корівника вкрали... А ти як? Грип в Одесі, кажеш? Пий тепле молоко. З маслом. Авжеж, що немає домашнього. В магазині купи. П’ять гривень за пакет?.. Аякже, чекаємо, виглядаємо. Діти тільки про тебе й говорять».
— Анатолій в Одесі. На заробітках. Щось вони там будують. Виїхали з наших Божиковець бригадою. У селі ж роботи немає. Повернеться, коли пора заготівель кормів на стійловий період наспіє, — мовить по-сучасному одягнена симпатична молодиця. Вона ще перебуває під враженнями від «сеансу телефонного зв’язку», в якому, либонь, випадково було порушено «молочне питання».
І про СОТ згадали ж. «Кажуть, що зi вступом в оцю організацію відмовляться від молока з хлівів. Тоді — хоч пропадай... Як тільки завод дав вищу ціну за цей продукт, Божиківці тут-таки відповіли збільшенням поголів’я. Вже по дві-три корови утримують. І в нас — дві. Нарешті є зиск від цієї каторжної праці. Бо корові, аби за рік надоїти від неї п’ять тонн молока, треба «бідних» шість тонн різних кормів покласти в ту годівницю. Десь же треба ці корми взяти. Траву накоси, пересуши, згорни, збери, звези на обійстя... Буряки посій, доглянь, викопай... Засоби виробництва — коса, вила, заступ... А ще ж і те, і це, і се треба купити. Дерті, макухи... З неба нічого не падає», — Ольга Багрій розповідає про вкладення праці та грошей у це виробництво, що дає такий-сякий прибуток її родині.
Вона обурена: «Беруть молоко по дві гривні, а Анатолій там, в Одесі, платить по п’ять гривень за пакет. Хтось не орав, не сіяв, не збирав, не годував, не доїв, а бере до кишені великі гроші. Тільки за те, що продав чужі плоди тяжкої ручної праці».
Щоранку пані Ольга виносить у відрах «високі надої» до хвіртки. Он вулицею повільно рухається за своїм традиційним маршрутом Михайло Маць. Зупиняється біля кожного подвір’я. Коні — по гриви у болоті. Ковзають копитами, повільно місять грязюку. Бездоріжжя у Божиківцях. На возі — бідони. Пан Михайло вирушає вдосвіта з порожньою тарою, повертається аж в обідню пору з повною до приймального пункту в центрі села. Там на нього вже чекає заводський молоковоз.
— Отакі вони, ударні сільські будні, — каже, взявши віжки, пан Михайло.
І він уже обговорював з водієм молоковоза питання про вступ до СОТу. «Це ж конкуренція!.. Хіба ми годні змагатися із заморськими фермерами?! В них — потужна техніка на кормових угіддях. Машинами годують худобу, машинами доять, машинами відправляють молоко на завод. Аби худоба добре доїлася, музика грає. Кажуть, що вони визнають тільки те молоко, що з великих ферм. Такі в них стандарти», — говорить про світові високотехнологічні процеси їздовий із села, що за два десятки верст від Деражні, райцентру. Виявляє глибокі знання з питань селекції у скотарстві, повноцінних раціонів годівлі худоби.
Ото ж бо й воно. В них — отак, а в нас — інакше. Ферми у Божиківцях, де раніше водилася худоба, їздовий старається обминати десятою дорогою.
— Очі не бачили — серце не болить. На фермі, як на цвинтарі, — пояснює, чому дозволяє собі деякі відхилення від маршруту.
— Скажіть, пане Михайле, що ж то сталося у Божиківцях?
— Що скрізь, те й у нашому селі сталося. Коли ще трохи худоби залишалося у господарстві, почалася ця катавасія з поверненням боргів iз зарплати. Знайшли вихід із ситуації — продали до останньої голови. А тепер що? Ні колгоспу, ні корови, ні свині. Тільки портрети на стіні... Все через пень колоду робиться. Що ж залишалося? Ті, які молодші, на заробітки поїхали. І мій синок поїхав...
Зберігаючи за звичкою пієтет до начальства взагалі й до районного начальства зокрема, він не каже, хто ж то винен у цій біді.
— А що це за слово таке — «пієтет»? — запитує
— Ну, ось: про СОТ знаєте, а про пієтет, який вперто зберігаєте, — не чули?! Це означає шанобливе ставлення до когось, — відповідаю.
Виробництво молока у краї поступово перейшло з великих ферм у хліви. Відбувся процес, протилежний до бажаного: від великого промислового виробництва — до натурального. Як повідомив перший заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Юрій Кучерявий, у 2007 році по всіх категоріях господарств краю вироблено 639 тисяч тонн молока, майже на 50 тисяч тонн менше, ніж у 2006 му. Молочні річки,що міліють з кожним днем, мають вельми характерну прикру особливість: 84 відсотки надоєно у хлівах (офіційно — в особистих селянських господарствах), а решта — на фермах. Впадає в очі й отака особливість: у хлівах «впало» виробництво молока на п’ять відсотків, а на фермах — аж на 17! За рік. І у попередні роки такі ж тенденції панували. Бо зменшується стадо. Лише у 242 агроформуваннях із 499 утримують корів. І лише у кожному третьому з отих 242, які утримують, — більш ніж 150 корів.
Давно вже взяла гору ця тенденція до зменшення, а отже, — до спустошення. У Деражнянському районі, у Дунаєвецькому, Городоцькому, Кам’янець-Подільському, Старокостянтинівському, Хмельницькому районах...
Вже з отих ферм, де, відповідно до досягнень науки і світової передової практики, мали б грати мелодії для піднесення «настрою» худоби, інша музика долинає аж до окраїн. Поминальна... Руйнівний дух охопив ошуканих селян — зносять дахи, стіни капітальних споруд. Складають на подвір’ях свої майнові паї, уречевлені будівельним матеріалом. У надії на кращі часи?..
Нарешті на колегії облдержадміністрації, розглядаючи «молочне» питання, були змушені із сумом констатувати: інвестори йдуть у села, беруть землю, не зважають ні на господарські будівлі, ні на людей. Мовляв, не вписали їм в інвестиційні зобов’язання розвиток скотарства, сільської соціальної сфери. Хто ж, запитується в задачі, дав їм, інвесторам, широку дорогу на неосяжні поля? Саме ті, хто тепер професійно і подеколи навіть принципово констатує доконаний факт.
Наразі на порядок денний висунули вимогу про створення малих ферм (більш ніж п’ять корів) «з механічним процесом». Начебто такими виробничими підрозділами можна впевнено рухатися в СОТ. Одначе тут- таки постало питання руба: а з чого годувати «більш ніж п’ять корів»? Подекуди на віддалених просторах уже захоплено в оренду «з першим правом викупу» пасовища, а на ближчих до обласного центру порядкують забудовники — успішно вирішують житлове питання.
У реєстрі з 499 агроформувань краю залишилося тільки 11, де утримують понад 300 корів. Кажуть засновники цих 11 агроформувань, що вельми прибутковий він, молочний бізнес. Вклав у виробництво гривню, щонайменше — дві гривні натомість одержав. Заготівельники молока, сказати б, роями кружляють довкола великих ферм, одне перед одним пропонують найліпші умови. Бо з продуктами з отакої сировини до СОТу «візьмуть».
Вони, засновники, звертають увагу і на соціальний фактор. Село, де велика ферма, живе і процвітає. Бо є робота для доярок, слюсарів, трактористів, лаборантів, обліковців, представників інших потрібних для галузі професій. Хто ж, добра добувши, шукатиме іншого десь на чужині?! Люди, які при ділі, не спиваються. «Ведуть здоровий спосіб життя», — говорить директор сільгоспкооперативу «Промінь» села Мала Клітна Красилівського району Володимир Ковальчук.
А що таке 11 великих ферм на 1415 сіл краю? Крапля в морі безнадії й відчаю — до чого ж то рук докласти?!. Як раніше у Вишневому, знятому з реєстру населених пунктів (з тієї скорботної причини, що пішов за останню межу його останній хранитель), так тепер згасає свічка життя в Антонівці, Майдані, Червоному...
На засіданні колегії облдержадміністрації розробили ряд першочергових заходів, спрямованих на «подолання кризових явищ у молочній галузі». Не забули про «майже повну бездіяльність райдержадміністрацій», «суворий контроль», «моніторинг», «семінари», «наради»... Щось подібне вже було. І не раз.
Одначе не вирішили, що ж робити з отими, хто не взяв інвестиційних зобов’язань щодо розвитку скотарства.
