Нещодавно в Борисполі відбулися щорічні змагання пожежних команд Київської області, в яких взяли участь 25 команд. Їх учасником укотре стала добровольча пожежна команда Борисполя «Штурм». Вона створена 2014 року після Майдану, її учасниками є люди найрізноманітніших професій — від пілотів до педагогів. Ця команда у складі 14 добровольців за час свого існування допомогла містянам у понад 100 надзвичайних ситуаціях. Це і пожежі, і ДТП, і порятунок тварин, які, наприклад, застрягли на деревах тощо.
В Європі та США діяльність добровольчих рятувально-пожежних команд є звичною практикою, бути пожежником — це почесно, а сам вид діяльності, наприклад, у Сполучених Штатах, прирівнюється до екстремального спорту. В Україні ця ініціатива тільки зароджується. Хоча потреба в такій активності місцевих громад є надзвичайно великою: за даними Державної служби з надзвичайних ситуацій, лише за перші чотири місяці 2018 року в Україні сталося понад 22 тисячі пожеж та 36,7 тисячі ДТП.
«НАША КОМАНДА — ЦЕ ВСІ МОЇ ДРУЗІ»
«У команді добровольців-вогнеборців «Штурм» я працюю з 2014 року. Тоді існувала реальна загроза, що по всій Україні почнуться бойові дії, і ми розуміли, що будуть потрібні люди, які гаситимуть пожежі, зможуть реагувати на екстремальні виклики. Так виникла ініціатива, — розповідає керівник команди «Штурм» Андрій МАКАРОВ. — Перший рік ми збирали устаткування: машину дав товариш, із обладнання — де щось у кого лежало вдома, щось закупили. Назбирали — і почали гасити пожежі. На щастя, повномасштабної війни не сталося, але вже була техніка — чому їй простоювати? Наша команда — це всі мої друзі».
Андрій говорить, що кількість викликів різниться: їх може бути три на день, може — два на тиждень. Коли надходить виклик, він телефонує до хлопців, які в цей час не зайняті, і вони приїжджають на допомогу. Всі є водіями, однаково володіють технікою, тому кожен може виконувати будь-яке завдання — відповідно до можливостей обладнання, бо вони обмежені.
Форму для «Штурму», до речі, передали з Канади. Канадські каски в ДСНС досі не можуть розмитнити, тому хлопці користуються тими, які одягали ще на Євромайдані. Командир загону вважає, що в ідеалі найбільшими партнерами добровольчих пожежних загонів мають бути місцева влада та ДСНС. На жаль, поки така співпраця не вдається з різних причин. Зокрема, в українському законодавстві немає поняття «рятувальник-доброволець», тому виходить, що робота хлопців хоч і не заборонена, але й не регламентована.
«МИ ПРАЦЮЄМО ЗА СХОЖИТИ З АМЕРИКАНЦЯМИ СХЕМАМИ»
Теж із 2014 року в «Штурмі» працює менеджер однієї авіакомпанії Анатолій Степанов-Ліхой. «Це цікаво, бо ти завжди маєш бути підтягнутим, слідкувати за собою. Приємно відчувати, що робота, яку ти виконуєш, одразу дає якийсь фідбек від людей: тобі дякують. Люди побачили, що ми робимо важливу справу», — ділиться Анатолій СТЕПАНОВ-ЛІХОЙ.
Анатолій став учасником програми обміну досвідом від Конгресу США, мав змогу ознайомитися з організацією волонтерських рятівних загонів у Сполчених Штатах. Розповів, що там у пожежному департаменті 75% — волонтери.
«В Америці це дуже почесно, в деяких штатах є навіть податкові пільги для таких людей, — додає Анатолій. — Я розумію, що в нас інші реалії, але все-таки в Україні треба зробити так, щоб статус пожежника у суспільстві був вищим. Також потрібно піднімати рівень оснащення команд. В американців нам треба навчитися, як організовувати цей рух, зокрема в плані навчання, щоб не втрачали навичок, оснащення та страхування, оскільки пожежники-волонтери у США застраховані. Я не кажу, що волонтерам потрібно все принести на тарілочці, але треба зробити так, щоб людина не втрачала мотивації».
Також із самого початку діяльності «Штурму» в команді працює Владислав Бігун. Взагалі він займається спортивно-патріотичним вихованням підлітків у позашкільних закладах Києва та працює інструктором у тирі. Владислав розповів, що на його вибір вплинув Майдан: стали іншими пріоритети, бо зрозумів, що комусь треба працювати з дітьми, дорослими, військовими та пожежниками.
«Я навчаю малечу військовій і пожежній справі, навичкам поводження в різних критичних ситуаціях, як поводитися зі зброєю, пожежним обладнанням. Також моїми темами є виживання (в екстремальних умовах. — Авт.) і топографія. Діти йдуть на заняття, — каже волонтер «Штурму» Владислав БІГУН. — Ми організовуємо походи, марші, виконуємо різні завдання з обладнання табору, вчимося в екстремальних умовах діставати їжу, воду. Це — для дітей від 12 до 16 років. Учасниками занять, звісно, є і дівчата, при цьому вони показують чудові результати: стріляють краще за хлопців, у них більш розвинене тактичне мислення. Хлопці від цього страждають, бо перші місця зі стрільби та військової справи посідають саме дівчата. Вони мають якийсь прихований потенціал. Думаю, причина в тому, що дівчата більше працюють над собою».
Півроку в команді працює харків’янин Ігор Терещенко, пілот однієї авіакомпанії. Він розповів, що в пілота максимальне завантаження на місяць — 90 годин, тому є достатньо вільного часу, щоб присвятити його добрій і потрібній справі.
«Це хобі. Мені подобається допомагати людям, вдячність — це найбільша нагорода як для мене, так і для інших членів нашої команди, — стверджує доброволець «Штурму» Ігор ТЕРЕЩЕНКО. — Як правило, нас залучають у двох випадках: коли пожежі дуже малі або дуже великі. Або коли треба, скажімо, зняти з дерева кота. Нещодавно була дуже велика пожежа площею 400 квадратних метрів, залучали сили як державної пожежно-рятувальної частини, так і місцевих команд. Ми працюємо на автомобілі так званої першої допомоги. Наше завдання — завдяки більшій швидкості першими прибути на пожежу, подати перший ствол води на гасіння та першу допомогу з рятування людей. Якщо пожежа, наприклад, на 12-му поверсі, й у нас немає можливості рятувати людей — наприклад, щоб вивести їх внутрішніми драбинами, тоді змушені чекати на драбину з державної пожежно-рятувальної частини. Ми можемо тільки те, що дозволяє обладнання, але коли є велика пожежа, то потрібні не лише технічні засоби, а й людські сили».
ПОЖЕЖНИКОМ-ДОБРОВОЛЬЦЕМ МОЖЕ БУТИ КОЖЕН
Скільки подібних добровольчих команд в Україні — сказати важко, але однозначно цей рух розвивається. З 2017 року в Україні діє проект «Добровольці-вогнеборці», який розпочався під час реформування Міністерства внутрішніх справ.
«Сьогодні є ідея згуртувати ці добровольчі команди, також ми хочемо, щоб до ініціативи підключалися місцеві громади, — зазначає Ксенія ОМЕЛЬЧЕНКО, комунікаційний менеджер проекту «Добровольці-вогнеборці». — Пласт роботи великий. Сьогодні ми працюємо за кількома напрямами. Одним із них є підтримка вже існуючих команд, наприклад, у Борисполі та на Закарпатті. На Закарпатті команда створена при церкві, вони отримали допомогу від Угорщини. Також ми проводимо тренінги для громад, які хочуть створити у себе таку команду: в нас є спеціальна програма «Вартові безпеки», яка навчає, як запускати проект, як працювати з адвокацією, та має практичну навчально-тренувальну частину. Ми проводили опитування, і третина людей сказали, що готові бути добровольцями-пожежниками за певну плату, більш молоді згодні бути волонтерами на безоплатній основі. Але ми розуміємо, що волонтерів треба підтримувати та якось винагороджувати за те, що вони витрачають час на рятування людей і будівель. Наприклад, у Польщі та Італії дають кошти за виїзд на пожежу».
До речі, учасники програми «Вартові безпеки», які хочуть створити у себе команду пожежників-добровольців, також можуть займатися превентивною, освітньою, спортивною діяльністю. Головне для організаторів програми — підтримати ініціативу знизу, щоб у межах об’єднаної територіальної громади люди відповідали за себе самостійно.
