Наш читач Дмитро Карп'як із Мостиська надіслав свою
відповідь на запитання другого тижня другого туру конкурсу «Експерт «Дня»,
що стосувалося іміджмейкерського «секонд-хенду» з Росії, який намагаються
застосувати у нас. Як правило, листи експертів ми «розбиваємо» на дві частини
— власне відповіді на запитання і рецензії на кращі журналістські публікації
«Дня» за тиждень — і подаємо окремо. У сьогоднішньому випадку ми вирішили
утриматися від цієї практики й подаємо лист п. Карп'яка повністю. І причиною
тому є впевненість у власній громадянській позиції, яка об'єднує всі його
відповіді і є підгрунтям кожної з них. А в суботньому випуску «Пошти «Дня»
читайте експертні висновки щодо першої теми другого етапу нашого конкурсу.
Застосовуючи в Україні російські методи проштовхування
за будь-яку ціну «нині діючого» на другий термін президентства, Леонід
Данилович, розуміє він це чи ні, та мобілізована ним команда, включаючи
прибулих із Росії «спеців», чинять замах на демократію, на цивілізовані
норми моралі та етики політичної поведінки.
Відсутність у Л. Кучми позитивної «легенди Єльцина» (демократ
і реформатор, переможець «гекачепістів», патріот і захисник національних
інтересів, політик великого масштабу, друг Клінтона, Коля і т.п.) компенсується
безпардонною участю держчиновників з владної президентської «вертикалі»,
голів облдержадміністрацій, їхніх заступників у «робленні» виборів своєму
Патронові. У цьому ж напрямку працюють державні засоби масової інформації,
культивуючи фарисейство та фальш, блокуючи опонентів.
Російський сценарій виборів 96-го року: «Президент-демократ
проти комуністичного кандидата» в Україні командою «нині діючого» сфабриковано.
Великі сили (і кошти!) кинуто на боротьбу з «третім» — солідним некомуністичним
кандидатом, а водночас і на те, щоб у передвиборному процесі роздробити
й розбити опозицію так, аби вона не швидко піднялася, звести роль політичних
партій до потрібного нинішній владі «мінімуму», а опозиційні загнати в
політичне гетто.
Чи не є це «лукашенківським» доповненням «українського»
сценарію? Зрештою, не тільки «лукашенківським». Зневажання владою політичних
партій, переслідування опозиції характерне й для інших колишніх радянських
республік — членів СНД, зокрема середньоазійських. Тож-бо іронізують дотепники
про Україну та її геополітичний «вектор»: «Кучмостан в Азіопі».
На що може розраховувати народ, наше суспільство після
виборів у разі перемоги «нині діючого»? Найімовірніше, на продовження того,
що маємо нині: «стабілізацію кризи», великий зовнішній і внутрішній борг,
взаємонеплатежі із взаємозаліками у промисловому держсекторі і комунальній
сфері, несприятливі умови для приватного малого та середнього підприємництва
і торгового бізнесу, «бартерне» пограбування різними ділками сільськогосподарських
товаровиробників, «стабільну» криміналізацію економіки, корупцію, роблення
великих грошей близькими до влади олігархічними кланами та монополіями.
Що від цього буде мати народ? А те, що для нього нашкребуть.
Дасть Бог, так не станеться, «Великий Сценарій» не спрацює.
Незважаючи на вказівку Б. Єльцина, що в Україні «президентом має бути Кучма»,
і блюзнірське повчання нас, українців, з уст російського олігарха Б.Березовського,
що «Леонід Данилович — Президент від Бога». Пане Рабиновичу, ви теж погоджуєтесь?
До 31 жовтня ще є час кожному виборцеві добре подумати.
Не піддаватися поширюваним з телеекранів «страху і 12-годинній любові до
Президента», як каже мудра вчителька з Чернігівщини («День», № 181).
...Ось чую від знайомого краянина, старого трудяги і любителя-пасічника:
«При Кучмі нічого не зміниться. Хай за нього голосують ті, кому добре живеться.
Я буду голосувати за Марчука».
Він стримано глянув на заляпане червоною фарбою скло вітрини,
за яким виднівся портрет Євгена Кириловича і листівка з тезами його передвиборної
програми. На склі ззовні «анонімна» рука вночі нервово наквацяла щось про
«кагебістського генерала» і «сексотів».
— Бояться його нечестивці. Вірю, Марчук — порядна людина,
відповідальна. Патріот і український державник. Наведе порядок, розжене
мафію і дасть простір господарям. А про «кагебістського генерала» — то
це в них від злоби...
Такою ось сценкою з вулиці малого містечка закінчу. Голосом
народу, який не почуєте з телевізора. Бо «все схоплено», як мовлять між
собою жаргоном «блатняків» розбещені владою чиновники.
Вони заслуговують на те, щоб проголосувати проти них всупереч
тому, за що й за кого агітують.
Давно дивлюся польське ТБ, стежив за останніми президентськими
виборами в наших західних сусідів, маю там знайомих і знаю: у них преса
і виборці провалили б будь-кого з кандидатів у президенти за те, що найняв
собі в дорадники-іміджмейкери «спеців» з Москви.
Кращими, з погляду їхньої важливості для загалу, вважаю
такі публікації «Дня» протягом останнього тижня («від суботи до суботи»):
1. «Сильною державою Україна може стати при двопартійній
демократичній системі влади». Гелій ЧОРНИЙ («День», № 182).
Публікації цього автора у вашій газеті завжди привертають
увагу. Нашому суспільству треба вчитися розуміти демократію, її інститути,
їхню роль у сучасному цивілізованому суспільстві.
Наявність великої кількості політичних партій характерна
для країн, які щойно ступили на шлях демократії. Для нас важливо швидше
подолати етап плодження партій «під вождів» і «вождиків», партій, програми
яких здебільшого мало чим різняться між собою. Наприклад, той же Рух як
політична партія за європейськими мірками цілком вписується в шеренги соціал-демократії
і не є «правою силою».
Стаття Г. Чорного дає зрозуміти кожному, що потрібне порозуміння,
зі створенням коаліцій як між нашою «лівицею» — порозуміння на платформі
соціал-демократії, так і між «правицею», якщо вона сформується в Україні
з прибічників вільного ринку та класичного республіканізму. Зрозуміло,
що всі партії при цьому мають працювати на українську державність і наші
національні інтереси. Дуже важливо, чим закінчиться канівська спроба порозумітися
та діяти спільно. Вона покаже, чи можуть порозумітися «нормальні» демократи
соціал-демократичної орієнтації із соціалістами комуно-радянського забарвлення.
В усякому разі, проблему окреслено.
2. «Куди зайде країна, позбавлена інформації?» Наталя
ЛІГАЧОВА («День», № 183).
Питання архіважливе. У країні відбуваються обурливі речі,
нам же кажуть (якщо взагалі кажуть) якусь напівправду, що обростає плітками,
подають однобоку інформацію, про багато справ узагалі не інформують. Особливо
це видно на прикладі «інформаційного забезпечення» нинішнього виборчого
процесу, в якому телевізійники запопадливо обслуговують лише одного кандидата
— Леоніда Кучму, про інших повідомляють лише те, що, за задумом інформаторів,
показує їх у невигідному світлі, створює негативний образ.
Нам справді стає дедалі очевиднішим факт участі державних
ЗМІ в провокаційних діях влади, у постачанні нас за наші ж гроші дезінформацією
в кожному випадку, коли владі це вигідно. У такий спосіб намагаються маніпулювати
громадською думкую, і нам треба голосно заявити про наше право на об'єктивну
інформацію, захищати тих, хто викриває фальсифікації.
3. «Вбивство України «на замовлення» хуторянства». («День»,
№ 185).
Це інтерв'ю з С. Головатим не потребує анотацій. Нашим
громадським активістам радив би прочитати його вголос сусідам у дворі,
у своєму колективі на роботі.
