Дніпропетровський історик Віктор Векленко називає себе ставрографом — фахівцем по хрестах. Після закінчення історичного факультету він завідував лабораторією археології Дніпропетровського національного університету і брав участь у розкопках. Результатом стала монографія «Натільні хрести Самарі — Богородицької фортеці». Як дослідник, Векленко зібрав значну колекцію, на основі якої в Петриківському районі відкрився єдиний в Україні Музей хреста. Новий музей вдало вписався в концепцію козацького етнохутора Галушківка.
«Петриківка — це не тільки розпис, а й знамениті ткані килими та інші культурні традиції, — розповідає вчений. — Мене радує, що діти з Петриківки та інших сіл можуть прийти в музей і побачити вітчизняну історію. В експозиції представлено натільні хрести з металу, кераміки, дерева і скла з п’ятнадцяти регіонів України — від періоду Київської Русі до початку двадцятого століття».
— Чому ви зайнялися саме цією темою?
— Усе визначили наукові інтереси, які розвивалися за двома напрямами. Це ставрографія — вивчення натільних хрестів та історія Присамар’я, напрацювання, пов’язані з дослідженням Новобогородицької фортеці. Почалося з того, що 2000 року вийшла друком цікава книжка двох краєзнавців — Володимира Бінкевича та Вадима Камеко «Містечко старовинне запорізьке Самарь з перевозом». Вона визначила напрям пошуків населеного пункту, від якого дослідники відраховують початок Дніпропетровська. Перші розвідки на місці розташування фортеці, якій передувало козацьке містечко Самарь, провів археолог Володимир Шалобудов. Результати показали, що сюди ще не дісталися «копачі» — так звані «чорні археологи». При розкопках, у яких брав участь і я, було знайдено багато предметів — посуд, монети, трубки, гудзики, печатки, товарні пломби, але мене зацікавили натільні козацькі хрести. Тема запорізького козацтва і Церкви близька мені зі студентських років. Тому я спробував розібратися зі знахідками, проте проблема в тому, що не було наукової літератури з цієї тематики. Виручали контакти з російськими колегами. Велику допомогу надало вивчення фондів Дніпропетровського історичного музею, де накопичено величезний ставрографічний матеріал. Довелося познайомитися і з «чорним» ринком. Я себе не вважаю колекціонером, але з часом у мене з’явилися сотні натільних хрестів як зразки для ідентифікації знахідок.
— Чи дозволяє це систематизувати хрести?
— На території сучасної України особняком стоїть Крим, там християнство і натільні хрести з’явилися ще в V—VI століттях завдяки впливу Візантії. На наших землях — приблизно на п’ятсот років пізніше, в часи Київської Русі. Натільний хрест — це знак приналежності до християнства. На хресті було розп’ято Ісуса Христоса. Це — символ віри для християнина, але носіння натільного хреста довгий час не було обов’язковим. Наприклад, у Московській державі обов’язкове носіння хреста ввели лише на початку XVII століття, за требником Патріарха Філарета. Не було й якихось жорстких правил щодо форми та прикраси хреста. Як сказав один із ченців Києво-Печерської лаври: ти палки зв’яжи — ось тобі і хрест.
Але хрестики іноді відкривають дивовижні сторінки нашої історії. Ось, наприклад, хрестик періоду Київської Русі, знайдений біля знаменитої Петриківки. Там же знайшли срібник князя Володимира. Проте найцікавіші знахідки дарує Ігренський півострів у гирлі Самари, за якою починався степ, — Дике поле. Тут колись знаходили багато монет Золотої Орди, а також — і християнських хрестиків. Можливо, в золотоординські часи, а також — Великого князівства Литовського тут було велике змішане поселення, де жили люди різних віросповідань і культур, трапляються хрестики і нижче по Дніпру. Це показує, що наші предки почали освоювати ці краї ще в період Київської Русі.
— Чому так багато знаходять хрестів — із ними ховали людей?
— Річ у тім, що, за візантійським каноном, не можна було ховати з натільними хрестами. Зазвичай їх передавали у спадок — від батька до сина, від матері до дочки. Тому хрестів у могилах — одиниці, в основному вони трапляються в культурному шарі на території населених пунктів. Хрестики просто губили — перетерся або обірвався шнур, на якому могли носити ще й іконку, ладанку, слізник — маленький флакончик зі сльозами «плачущих» образів. Хрести були різними — ось, наприклад, хрест- мощовик. Їх носили зверху на одязі — здебільшого багаті люди, щоб захистити себе від нечистої сили або пристріту. На ньому відкривається кришечка, під якою у виїмці зберігався шматочок святих мощей. Були ще нагрудні або наперсні хрести, які носили священики.
Я вже сказав, що хрестики в Придніпров’ї з’явилися в київську епоху, але ще більше їх стало, коли наш край почало освоювати козацтво, — приблизно з XVI століття. Це видно по розкопках Самарі — Новобогородицької фортеці. Якщо Самарь була козацьким поселенням, то у фортеці з кінця XVII століття стояв російський гарнізон. Уже тоді простежуються відмінності в культурі — зокрема в натільних хрестах. У XVIII столітті російські хрести були литі, а в Україні їх зазвичай вирубували з пластинки металу. Причому їх форма з часом змінювалася. У XVI столітті — хрестики простенькі. У XVIII на натільних хрестах виділяються зовнішні кути середохрестя — там з’являються промені або інші прикраси. Напрошуються аналогії зі стилем бароко.
Далі хрестики стають більш строгими, і на них частіше з’являється зображення розп’ятого Христа. Чим це пояснити — поки що не знаю. Можливо, на художні прийоми впливало сусідство з Річчю Посполитою. Україна завжди була воротами в Європу, сюди швидше доходили нові віяння, ніж у Росію, — через неї нерідко проникали католицькі сюжети. До речі, з часом хрестик стає не тільки символом віри, а й прикрасою. Це видно по жіночих хрестиках, а на Західній Україні хрест стає елементом згарди — намиста, що складається з різного роду хрестиків. Потрібно ще враховувати, що хрести виготовляли не тільки з металу, який був досить дорогим. Тоді копійка ділилася на шеляги та четвертинки. За півкопійки можна було добре випити й закусити. Прості люди носили дерев’яні хрестики або навіть хрестики зі шкіри. Зі зрозумілих причин у землі вони зберегтися не могли, і ми маємо неповну картину.
— Як з’явилася ідея відкрити перший в Україні Музей хреста?
— Хочу зауважити, що, за великим рахунком, української ставрографії ще не існує, — вона тільки зароджується. Для того, щоб все розкласти «по поличках», необхідно накопичити матеріал — припустімо, мати тисячі натільних хрестів, які необхідно прив’язати до конкретних археологічних пам’яток, регіонів та періодів. При цьому виникає багато труднощів, адже Україна була розділена в політичному та конфесійному відношенні. Поки ми переважно перебуваємо на стадії накопичення матеріалу. Велику проблему становлять так звані копачі, які полюють за предметами старовини. Вони озброюються старовинними картами і обнишпорюють із металошукачами місця, де раніше розташовувалися населені пункти, витягують із землі зброю, монети, натільні хрести та багато іншого, що йде на продаж. Проблем зі збутом у них немає — один із таких «шукачів» показував мені записну книжку із замовленнями від колекціонерів. Досить набрати номер мобільного телефону, і покупець сам приїжджає. Біда в тому, що ці предмети витягують з культурного шару і пускають в обіг без опису. Така знахідка, вирвана з «контексту», багато в чому втрачає цінність. Мені цікавий матеріал, коли можна зрозуміти, звідки він з’явився, яка хронологія.
Поступово виникла ідея створити перший в Україні Музей хреста, в якому вже налічується понад дві тисячі предметів, що представляють християнську історію України, щоправда, поки фрагментарно. Почалося все з того, що ми з мережею православних магазинів «Ангел Хранитель» провели три виставки в Дніпропетровську і шість — у Києві на тему «Образ Хреста від давнини до сучасності». Нинішньої осені, на Покрову, в селі Гречин Петриківського району відкрили музей. Це розвиток концепції «Образ хреста» — там все з мого зібрання. Ідею запропонував господар етнохутора Галушківка — підприємець Володимир Виборний. Обласна влада ніякого інтересу до проекту не виявила, зате активно підтримала районна. Крім того, відгук і підтримка є від бізнесу та представників Православної церкви. На вихідні в Галушківку приїжджають досить численні групи, в основному з нашої області, хоча вже були екскурсії з Харківщини, Запоріжжя та Полтавщини. У музеї представлено хрести з найрізноманітніших регіонів, але експозиція ще оформляється. Ми хочемо зберегти культурну спадщину. Роботи багато, на роки, — каталогізація, опис, реекспозиція, але головне, що ми запустили цей процес. Створюється такий бренд, якого немає ніде. Ідей щодо розвитку музею досить багато, але, як кажуть, «похвастайся планами і розсмішиш Господа».
