Нещодавно за замовленням британської мережі кінотеатрів UCI було проведене опитування серед дітей на тему «Твоя улюблена казка». У результаті 36% респондентів (1200 дітей) віддали «Попелюшці» пальму першості. На другому місці за результатами опитування виявилася «Спляча красуня». Щоправда, американські вчені встановили, що казка про Попелюшку шкідлива для дітей, бо вона, як і «Спляча красуня», формує в дітей неправильне уявлення про те, що «бути красивими вигідно». «Казка відповідає західним тенденціям, — розказала «Дню» старший науковий співробітник Інституту психології Наталя Бастун. — Вона пропагує ідеологію конкуренції та плекає в дітей прагнення завжди бути першими. Описує суспільство, де люди нехтують одне одним, де не дуже теплі сімейні стосунки вважаються нормою». До того ж, на її думку, казка про Попелюшку вселяє віру в те, що все раптом може змінитися та будь-хто з аутсайдерів має силу стати лідером.
Пояснити феномен «Попелюшки» ми запропонували експертам і відомим людям України. Ми спитали: 1. Завдяки чому «Попелюшка» очолила список найпопулярніших казок «усіх часів і народів»? 2. Мораль якої казки вам найближча?
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, культуролог:
1. — Казка Шарля Перро «Попелюшка» — то початок доби буржуазних перемін XVII- XVIII ст., відображення історії того часу, коли традиційна верхівка суспільства зі скрипом відкривала двері своїх маєтків не завжди гарно вбраним представникам інших каст. А оскільки основним змістом останніх століть стала формація саме типу суспільства «відкритих дверей та рівних можливостей», то казка про Попелюшку і знаходить своє місце у серцях людей. Ну, звичайно, не позбавлена «Попелюшка» й певного фольклорного шарму.
Оскільки я не кар’єрист, то, зі свого боку, раджу Попелюшкам шукати не Принців, а чогось більш щирого та реального, бо принци рідко коли виказують своє незадоволення походженням принцеси на початку казки. А продовження сімейного життя Попелюшки ми ж не знаємо. Хто знає, може, воно й не було таким безхмарним, як нам здається.
2. — З літературних казок мені подобається «Аліса в країні чудес». Ця казка малює панораму людської цивілізації — тільки в перевернутому вигляді. А взагалі я люблю казки, які починаються словами: «Пішов хлопець із села, світу шукати», — а закінчуються: «І повернувся він до своєї нареченої живий і здоровий, та стали вони жити-поживати, добра наживати».
Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор:
1. — Секрет пріоритетної цінності казки про Попелюшку у європейському суспільстві полягає в тому, що люди обрали простий сюжет про сюрпризи долі, про щастя, яке може ховатись за лахміттям чесної працьовитої бідності, про віковічну жіночу мрію знайти свого принца. Усе це зрозуміло та природно. Але якщо задуматись над причинами обрання європейською думкою сюжету «Попелюшки», то виявляться серйозні асоціації та мотиви. У цій казці присутня доля ідеології «хто був нічим, той стане всім», тобто це утопія соціальної мобільності. Європейці ще не позбулись утопічної свідомості. Воно й зрозуміло, бо ця свідомість припускає надії на оптимістичні цінності у непростому ХХI столітті. А світ альтернативних цьому утопізмові казок має трохи трагічну тональність, хоч і супроводжується певним катарсисом.
2. — На мій погляд, найбільш знаменною є казка Андерсена про Принца та Ластівку. Вона оповідає про те, як в одній країні народ поставив своєму померлому Принцу пам’ятник із золота, срібла та коштовного каміння й наділив його чавунним серцем, котре забезпечувало свого роду механічне життя. Статуя назавжди лишилась би механічною, як би не потоваришувала із ластівкою, яка будила в ній співчуття до людського страждання. Принц помалу знімав із себе золоту корону, золотий одяг на допомогу тим, кого вразила біда. Урешті- решт він залишився обідраним, маючи від колишнього багатства тільки смарагдові очі. Та й ті, після чергових розповідей ластівки, віддав, щоб урятувати бідні родини. Якось принц спитав у ластівки, чому стало холодно, і коли почув, що наступила зима, став умовляти птаху полетіти на південь, щоб не загинути. Але ластівка відповіла, що не може залишити сліпого та немічного Принца. Вона була біля нього, поки не замерзла. І коли тіло пташки впало на землю, з його грудей випало механічне серце, щоб лежати поруч. Ластівка стала символом вісті про біду, а Принц — знаком перетворення механічного життя у живу пам’ять людей. Тобто найбільше багатство, яке може бути, — жива істота. Бо, як проголошує людська мудрість: те, що віддав, — твоє. Як бачимо, у казці Андерсена — ціла притча про любов до людей та вірність справі допомоги їм. Тут не тільки мрія про принца. Тут модель спасіння наших душ у непростому сучасному світі.
Іван МАЛКОВИЧ, директор дитячого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:
1. — «Попелюшка» — одна з найпомітніших світових казок. Мені особисто більше подобається її український варіант — «Золотий черевичок». Очевидно, це єдина казка, яка за часів СРСР була не те щоб заборонена, просто її майже не друкували. Бо в той час, коли, власне, корінне українське звертання «Панно!» виполювалось, у цій казці його було так багато — «Вербо, яро, відчинися — Ганна-панна йде!». «Золотий черевичок», на мою думку, — одна з найпрекрасніших українських казок. Вона настільки... українська! Чому я, власне, й включив її у книжку «Королівськи казки».
2. — Свою улюблену казку — «Мішок глини» я почув у себе на батьківщині, у селі на Косівщині. Вона розповідає про те, як чоловік був бідним і мав тільки мішок глини, щоб побілити хату. Одного разу він зустрів на дорозі Бога, але не знав, що то Бог — бо Він прибрав подобу простого старого. «Що тобі потрібно, щоб бути щасливим?» — запитав Бог. «Та нічого мені не потрібно, — відповів йому бідний чоловік, — от тільки возика, щоб глину на плечах не носити». Ну, а потім був кінь — замість возика. Далі чоловік захотів стати попом, потім єпископом, пізніше — Папою Римським, ну а тоді — й самим Богом. «Хочеш бути божком — носи глину мішком!» — відповів йому на це Бог.
Всеволод НЕСТАЙКО, дитячий письменник:
1. — Казка про Попелюшку не потребує моєї похвали — вона прекрасна та існує у багатьох версіях у фольклорах різних країн. Її Ідея — раптове перетворення із бідного та нещасного у багатого та щасливого — імпонує й сучасному менталітету. Ця казка просто необхідна для мрії — а схопити все й одразу мріє кожен.
2. — Особисто мені більше подобається «Котигорошко» — казка про маленького хлопчика, який перемагає й досягає щастя своїми власними зусиллями. Дуже мені подобався також хлопчик-мізинчик, бо я й сам був таким собі мізинчиком на зріст. У казках багато прекрасних ідей, бо в казках добро завжди перемагає зло. Я й сам пишу такі казки. Зокрема, зараз я працюю над п’єсою, у якій Баба-Яга спочатку була Бабою- Ягою, а потім стала вчителювати в місцевій лісовій школі. Добрий директор лісової школи Лісовик запропонував їй викладати відьмознавство, навчати дітей не боятися злих сил. Ось і маємо тепер Ядвігу Борисівну, яка запевняє і дітей, і дорослих, що немає нічого такого, чого б вартувало боятися.
Марія БУРМАКА, співачка:
1. — Є таке поняття, як суспільне очікування. Люди хочуть, щоб їм говорили те, що їм приємно чути, вони завжди на щось чекають. І якщо отримують, то воно стає найпопулярнішим. Ми знайомі із поняттям «американська мрія». Це мрія середньостатичної жінки про щастя в чистому вигляді: навіть якщо тобі важко та життя з тобою вчинило несправедливо, навіть, якщо ти тяжко працюєш, усе одно в тебе є надія зустріти Принца. Ти просто приречена на цю зустріч, причому він обов’язково знайде тебе сам. Це підсвідома мрія кожної жінки. Хоча навіть не жінки, а маленької дівчинки. З одного боку, «Попелюшка» ніби відповідає міфові, а з другого — казка сама формує міф. Щоправда, жінки забувають, що не кожна з них така ж працьовита, терпелива й покірна, як Попелюшка, і не кожна приваблива настільки, щоб серед усіх присутніх на балу вибрали саме її. Адже не одна вона працювала ночами та потрапила на цей бал випадково. Таких було, може, й третина. І зовсім не в кожної є тітонька-фея. Через те я цю казку в чистому вигляді не сприймаю. Якщо в тебе немає тітоньки-феї, то фінал для тебе може й не бути таким щасливим.
2. — Я взагалі люблю казки Андерсена — вони ближчі до реального життя. І «Гидке каченя», і «Стійкий олов’яний солдатик», і «Дівчинка з сірниками», і «Снігова королева». Мені симпатичні їхні ідеї — розтопити чиєсь серце, пробитися крізь лід. Або жорстка мораль того, що добро не завжди перемагає.
