Кожен червень в Україні кількість «дипломованих фахівців» збільшується на десятки тисяч. Йдеться, звісна річ, про випускників вищих навчальних закладів, які протягом минулого тижня активно отримували зароблені непосильною студентською працею дипломи та бурхливо святкували цю подію. Серед них — кілька тисяч випускників педагогічних інститутів, яких у нашій країні близько 30. Педагогічні ВНЗ є в кожному обласному центрі, за кількістю з ними можуть порівнятися хіба що політехи. Та тільки працювати в школу, за статистикою, вирушають лише 30% випускників-педагогів. Попри це, в країні наполегливо процвітає впевненість у тому, що наша система освіти — одна з кращих у Європі, і вчителі, відповідно, можуть слугувати предметом гордості. Водночас автори цього тексту, яких важко запідозрити в некомпетентності, мають полярну думку.
Нещодавно наша знайома поїхала на семестр до США навчати студентів російської мови. В Америці заведено, щоб іноземну викладав носій мови. Разом із нею поїхала і її донька-школярка, яка була вражена доброзичливістю американських вчителів, їхнім умінням наголошувати на винятковості й унікальності кожного учня. Вона писала своїм однокласникам, що згадує вчителів в Україні, — як вони заходять до класу та з порога починають сварити, принижувати, як вони можуть висміяти учня за деякі рядки в написаному ним творі, причому лише за те, що викладач і учень по-різному розуміють, що таке сенс життя чи що таке щастя. Їй стає недобре, коли думає, що доведеться знову повертатися в атмосферу української школи. Вона писала: «Я закінчу школу й потім приїду знову вчитися до Америки. Я вчитимуся тут у цих прекрасних викладачів із цими милими студентами».
ЗАМІСТЬ ПРАКТИКИ — ТЕОРІЯ
Що ж такого є в Америці, що відсутнє в нас? Чому наша та їхня освіта так відрізняються? Можливо, найсуттєвіше, що відрізняє американську школу від радянської та пострадянської, — відсутність адміністративного та педагогічного хамства, терпиме ставлення до особливостей поведінки учнів. Зрозуміло, відсутність хамства в школі є результатом його відсутності в суспільстві. Більш спокійна, більш толерантна, більш терпима поведінка людей у побуті, на вулицях, в установах, транспорті — це головна відмінність західного життя від радянського та пострадянського, що відзначають багато інтелігентних емігрантів із колишнього Радянського Союзу. Проте — якщо винести за дужки проблеми тотального хамства, тотальної корупції... і замислитися про більш вузькі, більш вирішувані, більш технічні аспекти модернізації освіти, то важливо усвідомити: чому ж навчати вчителя?
Радянське та пострадянське розуміння педагогічної освіти, за суттю, зводиться до навчання педагога-предметника. У такому навчанні фундаментальні аспекти педагогічної професії неминуче відходять на задній план, скромно поступаючись місцем навчанню предмета як такого, в обсязі, що явно перевершує якісь розумні професійні потреби. Так, майбутній вчитель математики в неймовірному обсязі вивчає такий предмет, як функціональний аналіз, — лише для того, щоб потім із жахом його забути. Але цей вчитель ніким і ніяк не навчається тому, як привабити математикою обдаровану дитину, і як бути поблажливим до того, хто не має ні здібностей, ні схильності до математики; ця поблажливість зовсім не означає всепрощення, вона має на увазі наявність різних рівнів засвоєння математики, однаково допустимих із погляду шкільних і загальнонаціональних стандартів. Більша частина часу університетського навчання з’їдена предметами некорисними для майбутнього вчителя, і, можливо, суттєвими лише для майбутнього чистого математика, а таких, — як стверджують деякі видатні вчені, — на Землі не більше п’ятдесяти осіб у кожному поколінні, і вчити їх треба штучно.
БРАКУЄ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ
Досить бентежне враження справляє зіставлення списку педагогічних спеціальностей, прийнятого в українській вищій освіті, з аналогічним переліком, що діє в університетах США. В українському списку присутні лише сім найменувань педагогічних спеціальностей, причому дві з них — дефектологія та практична психологія — явно виходять за рамки шкільних професій; велика частина освіти майбутніх шкільних педагогів прихована в одній спеціальності: педагогіка та методика середньої освіти (з позначенням освітніх предметів). Крім того, в українському списку університетських спеціальностей є ще 25 спеціальностей, що передбачають «можливість присвоєння спеціалісту кваліфікації вчителя». Вони структуровані за навчальними предметами, наприклад, «історія», «фізика» тощо. Але за стандартами євроатлантичної освіти, випускник із дипломом хіміка не отримає права викладати хімію в середній школі, якщо не пройде додаткового навчання за однією з педагогічних спеціальностей.
Цікаво, що структура американської педагогічної освіти містить такі спеціальності, що ніколи не були присутні в радянській і пострадянській педагогічній освіті, яким ніщо не відповідає в нашій педагогічній культурі. Йдеться, наприклад, про таку спеціальність, як «Foundation and Philosophy of Education» (Основи та філософія освіти); очевидно, в нашій педагогіці малося на увазі, що філософію освіти кожен вчитель як-небудь сам зуміє вибудувати протягом життя; йдеться також про таку дисципліну, як «Educational Measurement and Evaluation» (Оцінювання та вимірювання в освіті). Наша культура мовчазно має на увазі, що оцінювати інших здатен кожен — вчити цьому не обов’язково. А мати всередині школи персонал, який нікого нічому не вчить, а лише вимірює й оцінює — це зовсім недоступне нашому розуму явище...
Відсутня в нашій педагогічній освіті й така педагогічна спеціальність, як «Education of Gifted» (Навчання талановитих дітей). Безсумнівно, саме явище — навчання талановитих — у радянській і пострадянській освіті представлене дуже яскраво. Проте ніколи не вважалося, що цьому треба спеціально навчати! Відсутній у нас і аналог «Education of Multiply Handicapped», що можна перекласти як «освіта для людей із багатьма фізичними обмеженнями»; наша спеціальність дефектологія, очевидно, не синонімічна цій складнішій, багатограннішій американській педагогічній спеціальності.
Підсумовуючи викладене, можна сказати, що українська педагогічна освіта потребує значного розширення спектра спеціальностей, за якими слід би проводити навчання майбутніх вчителів і працівників шкіл. Природно, така зміна не може бути введена миттєво, одним наказом міністра освіти, або указом Президента, або навіть законом України. Зміни в культурі не декретуються. Вони повинні бути усвідомлені, вистраждані, запитані та любовно виплекані суспільством.
ЧОГО ВЧИТИ
Проте важливі не лише найменування спеціальностей, але й ті дисципліни, які вивчатимуть у рамках цих спеціальностей.
Архаїчність пострадянської вищої освіти у сфері педагогіки проявляється в граничній вузькості спеціалізацій, у бідності пропонованих студентам найменувань навчальних предметів. Вивчення списку дисциплін, що читаються в будь-якому університеті США для майбутніх працівників освіти, демонструє гігантський цивілізаційний розрив у спектрі знань і навичок, який українська вища освіта буде змушена подолати протягом найближчих десятиріч. Прикладів безліч, досить розглянути один. В Університеті Амхерст (University of Massachusetts Amherst) є відділення освітньої політики, досліджень й адміністрування. Підготовка докторів у цьому університеті триває в напрямах «Освітня політика та лідерство», а також «Дослідження та методи оцінювання». Магістрам для навчання запропоновані напрями — «Освітнє адміністрування», «Вища освіта», «Міжнародна освіта» і «Вивчення освітньої політики». Ось деякі дисципліни, які вивчали студенти цього відділення у вже закінченому навчальному році:
* Довіра до різноманітності (Embracing Diversity) — це курс про культурну різноманітність університетської спільноти, про те, як краще розуміти одне одного, поважаючи культуру іншого, зважаючи на унікальність традицій, упереджень й очікувань.
* Вступ до міжнародної освіти (Introduction to International Education) — цей курс допомагає студентам зрозуміти роль культур в освіті. У рамках цього курсу студенти вивчають теоретичні основи культури, її зв’язок з освітою; вивчають культурні особливості країн і континентів.
* Семінар: Викладачі та право (Workshop in Education: Teachers and the Law). У рамках цього семінару вивчають юридичні права вчителів і викладачів, а також їхню юридичну відповідальність.
* Право та вища освіта (Law and Higher Education). Мета курсу — допомогти студентам дізнатися про закони, що регулюють вищу освіту; дослідити шляхи вирішення через суд конфліктів між студентами, співробітниками й адміністраторами; розвинути навички правового аналізу.
* Суспільна політика, освіта та право (Public Policy, Education and the Law). У цьому курсі студенти вивчають закони, що стосуються шкіл і шляхів вирішення конфліктів серед школярів, вчителів, адміністраторів і батьків за допомогою судових процедур.
* Основи освітнього адміністрування (Fundamentals of Educational Administration). У цьому курсі дається короткий огляд основних понять, підходів і досліджень в області адміністрування освітніх установ і організацій.
* Вступ до лідерства та вивчення політики. (Introduction to Leadership and Policy Studies). Цілі цього курсу: короткий огляд освітньої політики та важливих аспектів політичного процесу, таких як: ідентифікація проблем, аналіз політики, розробка, виконання й оцінка.
* Основи створення тестів (Fundamentals of Test Construction). Дисципліна покликана навчити студентів будувати інструментарій оцінювання, необхідний для вимірювання характеристик індивідуумів і груп. Студенти вчаться створювати тести, які використовуватимуть в аудиторії, а також тести для великих груп населення.
* Семінар: Вища освіта (Workshop in Education: Higher Education). Семінар, на якому студентів навчають написання екзаменаційних робіт, дипломів і дисертацій. Допомагає студентам розвивати техніку академічного письма та редакторські навички.
Цікаво, що наша університетська освіта, чекаючи, що студент напише цілком кваліфікований текст дипломної роботи, жодної години не виділяє на навчання цьому заняттю; наявний в усіх західних університетах предмет writing у нашій освіті опущений за непотрібністю, наче написання грамотних і серйозних текстів є природженим умінням.
Пострадянські стандарти підготовки педагога-предметника відстають майже на століття від цього спектра призначених для вивчення дисциплін. У багатьох вищих навчальних закладах відсутня і професура, здатна навчати цим дисциплінам. Це створює ще один виклик для українських університетів.
