Ця «похоронна процесія» не була схожа на інші з кількох причин. По-перше, сам «покійник» знаходився за сотні кілометрів від умовного місця поховання. По-друге, він ще не зовсім мертвий і учасники процесії сподіваються на його одужання. І, по-третє, замість сумної похоронної музики і скорботної тиші — гучне бряжчання різними предметами, свист і вигуки із гучномовців. І тільки маленька чорна труна, із написом «Мис Мартьян», що навівала сум, нагадувала певні ознаки похорону.
Мис Мартьян не випадково називають окрасою на Південному березі Криму. Одна із його принад — реліктові ліси з ялівцю високого, що ростуть лише тут. Сорок видів рослин занесені до Червоної книги. На заповідній території проживає більше тисячі видів тварин. Саме це і дало підстави ще 40 років тому визнати мис заповідною зоною. Але, на жаль, тільки на папері. Бо ні в 1973 році після постанови тодішньої Ради міністрів УРСР, ні в 1992 році після прийняття Закону «Про природно-заповідний фонд України», мис Мартьян залишався на роздоріжжі. То ж хто не йшов повз, то й і скуб ласий шматочок. І сьогодні заповідник не що інше, як майже безхозна зона відпочинку. А тому по його території безперешкодно розгулюють туристи, чому сприяють і самі охоронці заповідної акваторії. Де хто хоче там і влаштовує причали для човнів.
...Незвичне прощальне слово, яке виголосив директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко: «Ми з ним майже одного віку — мені 40, йому — 37. Тільки мені при народженні дали документи, а йому ще досі ні. У нього нема юридичного статусу. Тож доведеться ховати без документів. Але ми не забудемо його, вічна йому пам’ять. А може він ще... воскресне за допомогою наших загальних зусиль, — і промовець показав у сторону будівлі з вивіскою «Українська академія аграрних наук».
Ось тільки слово «Амінь» не прозвучало. Значить надія ще жевріє. І справа до пам’ятника не дійде. Тому поки ще не пізно активісти-екологи з Києва та Криму вдалися до імпровізованого «похорону» заповідника. І те, що «похорон» відбувся в столиці, на вулиці Суворова під стінами Української академії аграрних наук (УААН), теж не випадково. Бо саме ця наукова державна установа винна у тому, що отримавши ще у 1999 році, згідно рішенню Верховної Ради, право на цей заповідник, так і не змогла досі домогтися для свого опікуна юридичного статусу. Хоч повинна була це зробити за два місяці після прийняття постанови парламенту. А вимагалося не так уже й багато — визначити в натурі кордони заповідника і отримати Акт на землю. Ось і всі клопоти.
Та, як з’ясувалося, і десяти років було замало для УААН аби впоратися із цією роботою. А може й ніхто й не хотів усі попередні роки братися за справу? А зараз тим більше.
Але найбільшу тривогу викликає незаконне захоплення земельних ділянок для будівництва елітних дач, серед яких московські й київські чиновники. На підставі? Відповідь на це запитання і намагалися отримати від керівництва Аграрної академії учасники імпровізованої акції протесту. Але їхні вимоги залишилися без відповіді. А перед цим був позов до Господарського суду, який у розгляді справи теж відмовив. Ось і утворилося замкнене коло. Та екологи народ витривалий і настирливий, діють за принципом, що крапля води камінь точить.
ДОВIДКА «Дня»
Заповідник «Мис Мартьян» розташований поблизу знаменитих паркових насаджень Нікітського ботанічного саду, наукові співробітники якого проводять тут дослідження. Вчені саду виявили понад 500 видів вищих рослин, із них 14 — ендемічних. На мисі збереглася ділянка первісного ялівцевого лісу, окремі старі дерева якого мають вік до 500—600 років. А тутешня популяція суничника дрібноплідного — одна з найбільших на Південному узбережжі — налічує близько 3 000 особин цього релікту. Три реліктові види — ялівець високий, суничник дрібноплідний і ремнелепесник козиний занесені до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи. Своєрідним є й тваринний світ заповідника: тут зустрічається 15 видів ссавців, 150 видів птахів; 11 представників фауни занесено до Червоної книги, а кримський гекон і леопардовий полоз — до Міжнародної Червоної книги.
