Ось вже кілька років українські музеї — скарбниці національної історії та культури — перебувають у стані нереалізованих бажань. Минули часи, коли майстри музейної справи могли не хвилюватися про хліб насущний та в будь-якому разі розраховувати на фінансову й організаційну підтримку держави. Хвиля загального рівняння на Європу захлеснула й цю сферу, поставивши наших «музейників» у нові, жорсткіші умови. Держава у фінансуванні музеїв обмежується щонайбільше 50% необхідних коштів. Інші музеї змушені добувати шляхом фандрейзингу (спеціальної діяльності з пошуку додаткових недержавних джерел фінансування). Або ж розраховувати на допомогу спонсорів, меценатів та інших шанувальників мистецтва, готових надати спеціально створеним фондам при музеях і галереях фінансову підтримку. До речі, подібна практика є абсолютною нормою для більшості європейських країн. Наприклад, навіть Лувр — національна музейна гордість Франції — обмежений у доступі до державної скарбниці.
Загалом — усе правильно. Проблема лише в одному: працівники українського музейного бізнесу (який і бізнесом важко назвати) абсолютно не готові до такої бурхливої професійної діяльності. Тих знань і навичок, які вони отримали свого часу на кафедрах музеєзнавства, сьогодні явно не достатньо для кваліфікованої роботи. Отже, весь музейний персонал потребує додаткової освіти. Цю проблему, як і ряд інших, працівники українських музеїв змушені вирішувати самостійно.
Втім, є всі підстави вважати, що часи «ренесансу» українських музеїв незабаром настануть. Перший вагомий крок в європейському напрямі розвитку музейної справи було зроблено ще рік тому Національним художнім музеєм України — саме тоді почалася реалізація програми професійної підготовки музейних працівників України «Ідеальний музей». Національний художній музей завжди вважався своєрідним науково-методичним центром, куди з’їжджалися «музейники» зі всієї України. Став він джерелом нових знань i цього разу. Як повідомила керівник служби інформації Національного художнього музею України, ініціатор проекту «Ідеальний музей» Тетяна Грущенко, у рамках проекту вже було проведено цілу низку семінарів-тренінгів з музейного маркетингу, музейного фандрейзингу, а також навчальна сесія з ефективного керування музейною справою та музейної педагогіки. Проводили тренінг-курси відомі викладачі Чикагського та Людвігзбурзького університетів, провідні наукові співробітники російських музеїв. Останні, до речі, також пройшли «переломний період» музейної справи за допомогою західних колег. Цікаво, що проведення однієї з останніх виставок Карла Брюллова у Третьяковці принесло московському музею $3 млн.
«У недалекому майбутньому, — сказала Т. Грущенко, — в рамках програми підготовки музейних співробітників в Україні відбудеться ряд семінарів і круглих столів з питань музейного законодавства, правової та естетичної експертизи художніх творів, новітніх музейних технологій. Зокрема — «віртуальних» музеїв в Інтернеті».
Однак стверджувати, що професійного кадрового забезпечення без матеріальної підтримки держави буде достатньо для повноцінного розвитку музейного бізнесу в нашій країні, — не можна. Принаймні питання, що стосуються музейних територій і споруд, на сьогодні залишаються у компетенції органів адміністративної влади. Проблема недостатньої кількості експозиційних площ — одна з наболілих для вітчизняних музеїв і галерей: маючи в наявності унікальні колекції експонатів, через відсутність спеціально обладнаних приміщень вони абсолютно позбавлені можливості представити їх громадськості. Ця проблема обговорювалася нещодавно на робочій зустрічі директорів і головних хранителів музеїв Києва, експертів Міністерства культури та мистецтв України і зарубіжних фахівців в галузі музейного бізнесу «Проблеми будівництва і технічного обладнання музеїв». Співробітники вітчизняних музеїв із заздрістю і надією слухали слова директора німецької компанії-виробника музейного обладнання Харольда Ротштайна, який описував достоїнства продукції своєї фірми. Х. Ротштайн заявив про намір виграти тендер на встановлення свого обладнання у деяких столичних музеях і першим на черзі буде Національний художній музей України. Пило- та паронепроникні, куленепробивні вітрини для експонатів з автоматичною терморегуляцією та очищенням повітря — задоволення, звичайно, не з дешевих, але продешевити тут — означає знищити речі, на яких, власне, і тримаються віхи історії великого народу.
