Чимало цікавих сторінок приховує історія Київського національного університету ім. Тараса Шевченка... Одна з них — плідна й багатогранна участь у розвитку теперішнього провідного навчального закладу держави (як і навчання в ньому) тих, для кого Україна стала — бодай на певний час — другою батьківщиною.
Найвагоміше в когорті «сіячів розумного, доброго, вічного» представлено нащадків готів. Значною мірою завдяки наполегливості та енергії попечителя Київської учбової округи (КУО) Георга Фрідріха (знаного як Єгор Федорович) фон Брадке саме 1834 року (а не пізніше, що було цілком ймовірно) відбулося відкриття другого в підросійській Україні Імператорського університету св. Володимира.
З-поміж керівного складу університету — уродженець Києва Микола Християнович Бунге — постать знакова не лише в історії своєї alma mater. Академік Петербурзької академії наук, міністр фінансів та голова Комітету міністрів Російської імперії (від 1887 р. до останнього дня свого земного шляху), він із золотою медаллю закінчив юридичний факультет університету, в якому в найважчі для нього періоди тричі виконував обов’язки ректора. Вдячні учні та шанувальники в університеті заснували дві стипендії його імені. З його ж ініціативи в Києві було засновано приватні комерційні заклади (Міське товариство взаємного кредиту, Київський приватний комерційний банк, Київський промисловий банк), виникло Біржове товариство. Він — викладач Київського інституту шляхетних дівчат, секретар та віце-голова Комісії для опису губерній Київської учбової округи, керуючий (за сумісництвом) Київською конторою Державного банку Росії etc. 1904 року ім’я Бунґе було надано 5-му міському двокласному училищу (інша поширена у той час назва — Міське початкове училище ім. М.Х. Бунге).
Уродженець Чернігівщини Микола Ренненкампф двічі обіймав посаду ректора в університеті. Він же в 1875 — 1879 рр. очолював київську Міську думу. Саме в цей час було споруджено будинок Думи на Хрещатику, закладено Миколаївський парк (тепер парк ім.Т. Шевченка), відкрито кілька міських шкіл. Сучасники зауважували, що М. Ренненкампф створив ділову атмосферу співпраці між Думою й управою та між гласними, аби всі вони дотримувалися закону і свідомо працювали на благо міста, а не лише відбували службову повинність.
Ректор університету у 1847 — 1859 роках Рудольф-Ернест фон Траутфеттер залишив по собі пам’ять не лише як ботанік, широко відомий монографічною обробкою багатьох видів рослин. Під його керівництвом і за його активною участю було створено Ботанічний сад університету, який — за роки керівництва науковцем цією оазою в місті — за кількістю зібраних в ньому представників флори став одним із провідних у Російській імперії.
Знавець грецької мови, минувшини Еллади та археології Йоганн (Іван) Нейкірх — певно, й до сьогодні є «рекордсменом» за числом високих університетських посад. Сучасники зазначали, що обіймав він їх головно через свої фахові та людські якості. Тричі Нейкірха обирали проректором, шість разів — деканом історико-філологічного факультету; посаду ректора (короткочасно) він виконував сім разів.
Недовго посаду ректора виконував й Федір Ергардт (Ерхардт). Вихованець медичного факультету університету, він тричі був деканом цього структурного підрозділу alma mater. Репутація ж досвідченого експерта та ерудованого вченого зробила його учасником розгляду багатьох складних судових справ.
Чимало непересічних особистостей і у професорсько-викладацькій плеяді. М. Авенаріюс уперше в університеті увів лабораторні заняття з фізики (до цього в Російській імперії лабораторні заняття з фізики були лише в Петербурзькому та Московському університетах). Він же — засновник наукової школи з молекулярної фізики (також однієї з перших в імперії), організатор і керівник першої фізичної лабораторії в Україні.
В.Г. фон Бессер, який перетворив ботанічний сад Кременецького ліцею в один із кращих у Европі, був першим ординарним професором ботаніки в університеті. Йому ж він передав власну бібліотеку, очолював ботанічний сад навчального закладу. Деякі історики ботаніки вважають Бессера першим дослідником флори України.
Під час Східної (Кримської) війни професор хірургії Х.Я. фон Гюббенет із групою студентів-добровольців виїхав до Севастополя для лікування поранених вояків. Там під його керівництвом було виконано понад 3тис. операцій, зокрема близько 2 тис. — великих (переважно ампутацій). Упродовж дев’яти років він очолював Київське товариство лікарів.
О.Ю. Шмідт, якого в 1930-х знав чи не кожен дорослий громадянин СССР, свою викладацьку діяльність в університеті розпочав як приват-доцент «з предмету математики». 1934 року, коли Київський університет готувався до відзначення 100-річного ювілею, Київська міська Рада порушила клопотання про присвоєння йому імені Шмідта.
Завідувач кафедри патологічної анатомії професор В.К. Ліндеман — один із ініціаторів відкриття у складі Київських вищих жіночих курсів медичного відділення. Він був одним із засновників і директором Київського бактеріологічного інституту (тепер — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України).
Далеко поза межами Києва знали Ф.Ф. Мерінга. Професор кафедри часткової патології й терапії, він був поцінований званнями заслуженого професора та почесного члена університету. Вчений завідував шпитальною терапевтичною клінікою університету; виконував обов’язки лікаря-консультанта при місцевому управлінні Товариства Червоного Хреста. Блискучий діагност та талановитий клініцист, він першим встановив прижиттєвий діагноз тромбозу вінцевих артерій серця, чим започаткував нову епоху в історії вітчизняної кардіології. У жовтні 1887 р. вся київська преса упродовж кількох днів розповідала про закінчення життєвого шляху науковця і практика. За оцінками журналістів, попрощатися з науковцем прийшли щонайменше сто тисяч киян (у той час людність міста становила 165 тисяч осіб).
Одним із найвидатніших дослідників етіології та патогенезу інфекційних захворювань, сміливим експериментатором і новатором був професор кафедри патологічної анатомії Г.М. Мінх. Зокрема, він (разом із вихованцем університету О. Мочутковським) провів над собою небезпечні для життя досліди з вивчення поворотного і висипного тифу.
Одним із найталановитіших хірургів другої половини ХІХ ст. був професор кафедри оперативної хірургії та воєнної хірургії Ю.К. Шимановський, лекції якого користувалися винятковим успіхом. Першим у світі науковець запропонував безпідкладкові гіпсові пов’язки, створив багато хірургічних інструментів, зокрема резекційну пилку, яка набула широкого застосування в хірургічних клініках Росії та багатьох західноєвропейських країн.
Відомим дослідником флори Півдня України був професор ботаніки І.Ф. Шмальгавзен. Упродовж майже півстоліття його двотомна наукова розвідка «Флора Средней и Южной России, Крыма и Северного Кавказа» була основною працею з флори Европейської частини Російської імперії.
