Йдеться про велику яскраву подію в музичному житті Києва. Група дуже скромних і талановитих музикантів, які користуються любов’ю та визнанням джазових професіоналів та любителів, знову, як кажуть, «у сідлі». Цього разу досить екзотичної тварини — єдинорога. Проте, по порядку.
Увійшовши до залу Оперети, я побачила на сцені, відкритій поглядам прибулих глядачів, розставлені інструменти, колонки та стільці. Виникла асоціація: перед початком концерту французького National de jazz Orchestre сцена залу консерваторії була підготовлена дуже схоже. Асоціації продовжилися пізніше...
Так розпочався концерт- презентація третього за рахунком альбому відомої інтелектуальної київської музичної команди Er. J. Orchestra, який творці назвали «The Unicorn» («Єдиноріг»). Назва оркестру походить від абревіатури слів EROTIC JAZZ, тобто від поняття «еротики» в значенні такого собі культурологічного феномену нашої епохи, породженого ідеологією модерну. Ця група є співдружністю однодумців, зосереджених на створенні своєрідної та цікавої музики. Задуманий її лідером Олексієм Александровим альбом народжувався кілька років. Тривалість «пологів» залежала від двох причин: як кажуть фінансисти, «малобюджетності» і, як показала якість кінцевого продукту, високих вимог музикантів до себе та змісту своєї музики. Своєрідність колективу в тім, що це не джазовий склад у тому звичному американізованому значенні, що, як правило, мається на увазі в нас, хоча музика Er. J. заснована на джазованій ритміці, як визначальному початку будь-якого джазового стилю. Музика групи має яскраві індивідуальні риси: ясну образність, мультитембральність та якісний інструменталізм усіх учасників — ось найсильніші властивості їхньої композиційної World Music. Її переважно створює Олексій Александров, але в процесі музичного «зачаття та народження» з радістю беруть участь всі ерджеєвці. Приналежність до цього стилю не декларується, вона чутна в кожному звуці. По ходу концерту і пізніше, при прослуховуванні запису, виникали думки про полістилістику і навіть поліетнічність. Так, у музиці Er. J. буквально одночасно звучать слов’янські, арабські, китайські, індійські, кельтські, барочні і бозна які ще мотиви. Наприклад, інколи в музиці присутній саркастичний тон, що нагадує деякі сторінки Прокоф’єва і Шостаковича. А що стосується французьких паралелей, то оскільки в нас немає іншого, крім Er. J., відносно великого, як, проте, і невеликого неакадемічного колективу, котрий грає сучасну серйозну та хорошу музику, паралель ця виникла попри значні відмінності в стилях.
У змістовному аспекті головною якістю альбому є його світле, чисте, кажучи високим стилем, гуманістичне світовідчуття. Це особливо цінне в наш час, заповнений або вульгарністю, або художньою та «життєвою» «чорнухою». Музика вдалася ясна та проста, але не простенька; глибока, але не переобтяжена; приємна, але не солодкава; одним словом, як зауважили під час прес-конференції, що відбувалася в арт-клубі «44», «комерційна, але не попсова». СD записував на студії «ArсadiA» провідний український студійний тонмейстер Аркадій Віхорєв. Презентація «Тне Unicorn» одночасно стала дебютом нового українського лейблу «44 records», що належить відомому джазовому продюсеру Еріку Айгнеру. Кілька разів при оцінці нового СD виникали кулінарні порівняння. Посудіть самі: в ході концерту оператору доводилося виставляти одночасно 40 джерел звуку, регулюючи поєднання вельми різноманітних і екзотичних інструментів. Здебільшого акустичних — рояля, на якому грали Александров і Павло Столбов, струнного камерного оркестру, автентичного фольклорного вокального ансамблю, а ще знаменитого російсько-європейського валторніста Аркадія Шилклопера, єдиного в Україні володаря «Греммі» супервіброфоніста Андрія Пушкарьова, чудового баяніста Костянтина Стрельченка (Гран-прі фестивалю World Music в Італії), молодої талановитої флейтистки Маші Хмелєвої (вона «дублювала» запис, виконаний відомим кримчанином Наркетом Рамазановим). Окрім них у концерті брали участь Олексій Кабанов, який грає на всьому — від гусел до індійського ситара; виконавиця на китайському струнному щипковому інструменті кото Юнг Я; розкішно, тонко музикуючий в академічній та імпровізаційній манерах скрипач Віктор Крисько; чудовий трубач, мультидуховик і аранжувальник, який продиригував своїми оркестровками, Григорій Немировський; чудовий гітарист Сергій Рибалкін (на компакті грають не менш чудові Валерій Кошман та Андрій Чугуєвець); прекрасний басист Володимир Сороченко; умільці- ударники-перкусіоністи Олександр Береговський, Алік Фантаєв і Олег Доктор Кобцев. Створювана на очах, точніше, вухах, присутніх у залі слухачів музична страва виявилася вельми вишуканою. Ерджеєвці — мініатюристи, і, на мій погляд, їхній музиці трохи не вистачає «симфонізму», кажучи простіше, розвитку. Все це додає їй такої собі хорошої, милої наївності. Проте все з лишком окупається поетичністю, ліричністю та чистотою «Єдинорога». То ж побажаємо йому відсутності каменів на шляху...
