Молодий бізнесмен Євген Чернецький — немедійна персона. Не часто можна зустріти прізвище Євгена в публікаціях українських журналістів. Утім, для постійного читача «Дня» пан Євген — людина знайома. Для тих, хто не може пригадати за яких обставин відбулась перша зустріч, нагадаємо — минулого року Євген Чернецький профінансував книжковий проект «Дня» — серію з 15 «захалявних» книжечок «Бронебійна публіцистика». «Упевнений, що сама поява «Бронебійної публіцистики» на книжковому ринку допоможе зміцнити національну самоідентифікацію українців у непрості часи», — коментував тоді «Дню» підприємець своє рішення стати партнером проекту. Як людина бізнесу, пан Євген добре знає, що потрібно бути послідовним у починаннях. Тому, коли «День» підготував другу «обойму» книг для зміцнення самоідентифікації українців — «Підривну літературу», він вирішив підтримати її вихід фінансово.
Минулого року після презентації книги ми записали з Євгеном Чернецьким ексклюзивне інтерв’ю. Говорили про його навчання в Лондоні, бачення українських проблем та їх вирішення, бізнес-клімат в країні та українські суди... Цього разу наша розмова повернула в доволі несподіване русло. Зміну «курсу» продиктував новий бізнес-проект, який розпочав наш співрозмовник.
* * *
— Євгене, від нашого з вами першого інтерв’ю минув рівно рік. Що цікавого сталося у вашому житті за цей час? Звісно, окрім того, що зробили супервдалу, без перебільшення, інвестицію в просвітницьку сферу — профінансували другий для вас книжковий проект «Дня» «Підривна література»...
— Так, цей проект, враховуючи досвід успіху першого, я без перебільшення вважаю дуже вдалим. У цілому ж ці останні 12 місяців, які минули з часу нашого з вами інтерв’ю, були дуже насиченими. Я був, так би мовити, на перехресті доріг своїх бізнесінтересів. До цього часу я переважно займався будівельними проектами, крім того, працював у Державному агентстві з питань науки, інновацій.
— Працювали? Вже не працюєте?
— Уже не працюю. Це було моє основне місце зайнятості, але, по суті, це був для мене своєрідний експеримент — попрацювати на державу, подивитися, як ця система виглядає зсередини. Я досить детально заглибився у її суть, зрозумів, як у Кабміні вирішують питання, як налагоджено роботу... Зрештою вирішив, що, мабуть, мені ще рано туди. Можливо, я колись повернуся.
— Ви відчували неефективність у собі чи розуміли, що ця система, як вона побудована, не відповідає тому рівню, який мав би бути?
— Система сьогодні є дуже неефективною. Інколи туди попадають гідні люди, професіонали своєї справи, але на довго не затримуються. Відсутні механізми нормальної оплати праці, абсолютно немає ніякої градації спеціалістів, відповідно — незрозуміла різниця в оцінюванні праці. Тобто немає мотивації для фахівця розвиватися — як фінансової, так і нефінансової. Тож люди не намагаються там щось зробити, чогось досягти. Як правило — у 90% випадків — просиджують штани.
— Тобто фактично система державного управління в Україні побудована так, що той, хто має голову на плечах і вміє працювати...
— ...Він туди не піде, тому що там своєю працею та інтелектом дуже важко чогось досягти.
— А що означає новий напрямок інвестицій? Ви сказали, що працювали в будівництві, в основному інвестували будівельні проекти, а зараз залишили їх?
— Так, в основному мої кошти були в будівництві. Сьогодні головним заняттям є медичний проект — «Медичний центр ІГР». Це центр репродуктивної медицини.
Для мене це абсолютно новий і дуже цікавий напрямок. Раніше я займався здебільшого будівництвом медичних об’єктів: брав участь у будуванні та проектуванні кількох медичних закладів і установ.
— Ви маєте на увазі, що фізично будували приміщення клінік чи будівництво як побудову бізнес-проекту?
— Проектував. Потім ми будували як підрядна організація. І цей наш комплекс, в якому ми зараз перебуваємо, і в якому розмістилася редакція газети «День» — Житловий комплекс з об’єктами соціально-побутового та медичного призначення — передбачав за планом існування кількох медичних об’єктів. Один із них сьогодні — це «Медичний центр ІГР» — клініка репродуктивної медицини. Я там обіймаю посаду і є інвестором. 70% свого часу тепер я витрачаю на цей проект.
— Євгене, для приватного інвестора чим приваблива сфера приватної медицини в Україні? І чим. Можливо, все ще відлякує?
— Медицина, з точки зору інвестора (приватного, інституціонального), перебуває десь на півдорозі між високотехнологічними інвестиціями та інвестиціями в реальний сектор економіки. У високотехнологічних компаніях ви можете побачити коефіцієнти вартості бізнесу, наприклад, до прибутку до 50—100 price-to-book. В реальному секторі це, як правило, 5—10. Приватна медицина світу — десь посередині.
Але в Україні інвестування в медицину ще досить непопулярне. Є компанії, які працюють у галузі фармації: дистриб’юторські фірми, виробники оригінальних ліків та генериків. Натомість у сфері медичних послуг великих бізнес-гравців ще немає. Є кілька компаній, які великі просто на тлі України, а от у світовому масштабі — ні.
Загалом, користуючись фаховою термінологією, ринок приватних медичних послуг в Україні ще на ембріональному етапі розвитку.
— Із чим це пов’язано?
— Мені важко пояснити. Гадаю, ми саме на тому етапі, коли сьогодні-завтра почнеться дуже стрімкий ріст приватної медицини. Державна медицина, на мою думку (та й не я один так вважаю), насправді є банкротом. Я сумніваюся, що вона може претендувати на серйозні перспективи. Галузь вже втратила довіру у людей і продовжує її втрачати. Бюджетне фінансування, яке завжди є недостатнім, фактично поступово вбивало галузь державної медицини в країні. 10—20 років недофінансування сектору призвели до цілком прогнозованих результатів: основні фонди зношені, кваліфіковані спеціалісти лишилися лише у категорії за 50 років. У дуже виняткових випадках відбувається певне оновлення основних фондів, придбання нового обладнання. Як правило, це роблять для столиці і дуже рідко — для регіонів.
Приватна медицина впевнено відвойовуватиме ринок у державної. У сусідній нам Росії вже сьогодні у цій сфері працюють близько п’яти приватних компаній з капіталізацією в мільярди доларів. Хоча там, порівняно з Україною, працювати значно важче: менша концентрація населення.
— Як гадаєте, Угода про асоціацію з Європейським Союзом може дати нам поштовх до розвитку приватної медицини, зважаючи на досвід близьких до нас європейських країн?
— Основні ризики для приватного інвестора, який вкладає гроші в медицину, — юридичні. Що серйозніші медичні послуги, то більші ризики для здоров’я людини. Тобто буває таке, коли людині можна допомогти, а буває, що ні. Трапляється різне. Сьогодні в Україні лікарі не надто відповідають за свою роботу. В основному відповідають організації. Якщо, наприклад, сталося нещастя в державній клініці — не змогли допомогти людині за якоїсь серйозної ситуації — то зазвичай цю ситуацію просто «спишуть». Жодної перевірки на недбалість, а надто — відповідальності за це державна установа не нестиме.
Для приватної установи такі ситуації, коли щось трапляється, відразу означає дуже серйозні неприємності. Починаються перевірки із усіх можливих контролюючих органів...
— Зрештою, для приватної структури є поняття репутаційного ризику: якщо втратиш довіру клієнта, то він просто не буде до тебе звертатися.
— Так. Але щодо державної медицини, чомусь це не працює. Інколи ситуації, які там виникають, і те, що там відбувається, набагато гірші, і ніхто на це не звертає уваги.
— Так. Бо немає вибору. Ви ж самі говорили про фактично монопольне становище державної медицини в Україні. І от моє запитання: чи можна сподіватися що цей вибір, в яку клініку звернутись — приватну чи державну, з’явиться після того, коли Україна підпише Угоду про асоціацію з ЄС?
— Можливо. Я не знаю, наскільки в нас буде приводитись у відповідність наше законодавство у медичній сфері із законодавством Європи. Я так глибоко ще не вивчав це питання. Сподіваюся, що таке буде.
Вже сьогодні суттєва частка клієнтів нашого Центру — це іноземці. Вони приїжджають сюди, тому що тут вони отримують послугу на досить високому якісному рівні за ціною у 2 — 5 разів нижчою, ніж у себе вдома. Серед наших клієнтів є німці, англійці, італійці, ізраїльтяни. Тобто медичний туризм в Україні вже досить розвинутий. І якщо, звичайно, Україна підпише Угоду про асоціацію, то, гадаю, це тільки підштовхне подальший розвиток сфери.
— Євгене, я знаю, що за рік, який ми з вами не бачилися, у вас з’явилася маленька донечка. Ви сьогодні трошки зачепили питання банкрутства державної медицини. А що ви як молодий тато можете сказати про педіатрію? Ви звертаєтеся до державних клінік по допомогу чи все-таки користуєтеся послугами приватного педіатра?
— Попри те, що я вважаю, що державна медицина у нашій країні відживає своє, у ній все ще працює величезна кількість дуже досвідчених, грамотних спеціалістів. Тому народжували ми саме в державній установі. Але тільки тому, підкреслюю, що знали лікаря, знали, до кого йдемо. Проте це — індивідуальний випадок. До того ж клініка — в Києві. Якби я був у якомусь іншому місті, не впевнений, що зробив би такий самий вибір. Обстежуємося ми в приватній клініці. Я був у своїй районній поліклініці перед тим, як ми стали на облік у приватній. І, звичайно, ті умови, які я там спостерігав, абсолютно не відповідають жодним санітарним критеріям, це стосується й обладнання. Лікарі ж, які там працюють, справді є досить-таки професіональними. Однак у них нема інструментів, інфраструктури.
— Євгене, зараз влада дуже багато говорить про медичну реформу. Я б попросила вас її оцінити з погляду пацієнта, потенційного користувача послуги і як бізнесмена, що зацікавлений інвестувати в цю сферу.
— Мені важко говорити як інвестор, пацієнт... Позиція у мене одна. З одного боку, ця медична реформа, звичайно, — колосальний крок назад, особливо для регіонів. Один лікар не може бути спеціалістом у всіх сферах. Концепція сімейного лікаря — це концепція царської Росії, коли був один лікар, який лікував усе.
Для киян, наприклад, або для мешканців обласних центрів, може ця реформа й зробить кращою сферу медичних послуг. Адже зокрема в Києві є Медична академія наук, а саме другий бік медичної реформи — це посилення спеціалізованої медицини, спеціалізованих медичних закладів — якщо я правильно розумію, але ж ніхто не може гарантувати цього на 100 відсотків. Та й Україна — це не тільки Київ, Донецьк чи Одеса.
Для прикладу, в Англії функціонує медична система, що фінансується державою NHS. Держава забезпечує безплатне медичне обслуговування для всіх жителів країни. Проте система державної медицини функціонує там за ринковим зразком — медичні заклади можуть брати кредити, вести господарську діяльність. Але варто звернути увагу, що там зросли черги після проведення реформи. Доходило до абсурду. Наприклад, щоб видалити апендицит треба було чекати три роки. Тому англійці зараз запустили пілотний проект — передають медичні заклади приватним спеціалізованим організаціям, зобов’язуючи працювати в системі надання безкоштовних медичних послуг. Результат — черги взагалі зникли, а підприємства, якими керують приватні організації, вийшли на новий рівень — працюють без збитків.
Гадаю, що для нашої країни ситуація, коли державний бюджет абсолютно вичерпаний, подібний варіант є цілком можливим. Держава ж в будь-якому разі забезпечує дохідну частину медицини, але держава не може витратити кошти так ефективно, як це може зробити приватна власність.
— Ви сказали про те, що ваш проект пов’язаний із репродуктивною медициною. Це — галузь, яка викликає різнополярні думки у суспільстві. А що каже українське законодавство?
— Сфера репродуктивної медицини в Україні наразі регулюється єдиним наказом МОЗ № 771. Там прописано лише допоміжні репродуктивні технології. Такої спеціальності, як лікар репродуктолог, згідно із класифікатором МОЗ, у нас взагалі не існує.
Декілька років вже циркулюють кілька законопроектів, які мають врегулювати ринок допоміжних репродуктивних технологій, сурогатного материнства, тощо, проте сьогодні в людей ще немає розуміння, а в наших народних обранців — волі, щоб врегулювати цю сферу.
— Може, й на краще. Як показує досвід, галузі, до яких ще не дійшли руки наших народних обранців, розвиваються й працюють краще.
— Ви праві. Ми дуже уважно спостерігаємо за процесом, який ведуть у цій сфері народні депутати, даємо свої пропозиції. Ми сподіваємося, що законодавство, яке незабаром буде винесене на публічне обговорення й прийняте, не обмежить наших перспектив. Адже на сьогодні ми — одна з тих країн у Європі, в яку їдуть, щоб вилікувати безпліддя. Окрім нас, в репродуктивній медицині сильними є лише Чехія та Іспанія.
— Які переваги має Україна?
— По-перше, низькі ціни. По-друге, як ви вже сказали, відсутність регулювання, що відкриває великі можливості. Зокрема нашим законодавством дозволена донація яйцеклітини, сурогатне материнство... Ми можемо пропонувати широке коло послуг високої якості за доступними цінами. Україна демонструє високі показники успішності лікування безпліддя, тому сюди їдуть люди з-за кордону.
— Який середній показник успіху?
— Розумієте, є різні процедури й, відповідно, різні показники. Наприклад, в програмі донації успішність може бути близько 80 відсотків. У принципі, сьогодні в Україні показники часто не нижчі тих, які демонструють наші закордонні колеги.
— У чому ви вбачаєте перспективи розвитку репродуктивної медицини в Україні як сфери бізнесу? Наскільки нам відомо, наразі в нас мало клінік репродуктивної медицини, й усі вони, в основному, в столиці. Чи прогнозуєте ви збільшення інтересу бізнесу до цієї сфери в найближчі п’ять-десять років у регіонах?
— Репродуктивна медицина — це елемент ланцюжка «жіноча/чоловіча консультація — перевірка статевого здоров’я — репродуктивна медицина — пологи — педіатрія». Наш медичний центр сьогодні не ставить собі за мету розширюватися й зайняти всі ці сфери. Ми прийняли для себе рішення, що будемо спеціалізуватися саме на репродуктивній медицині, й вважаємо, що фокус, який обрала наша компанія, надає пацієнтам найкращі послуги й, відповідно, бажаний результат.
Деякі наші колеги дивляться більш широко. Тому, на мою думку, в найближчі роки зросте кількості приватних пологових будинків. Процеси будівництва й певний досвід дозволяють уже сьогодні говорити про те, що активно розвиватиметься й приватна педіатрія.
Гадаю, ринок буде рости, консолідуватися, наповнюватися якісними медичним закладами не лише з висококваліфікованим персоналом, а й новими будівлями з сучасним обладнанням, як наш медичний центр.
Що ж до конкретно сфери репродуктивної медицини, то, на мою думку, в нього дуже хороші перспективи. У майбутньому наші лікарі зможуть передбачати й лікувати тяжкі недуги, які передаються спадково. Ті лабораторні дослідження генетичних аналізів, які проводимо ми, вже дозволяють визначити наявність тих чи інших хвороб.
— Наскільки розробки українських науковців у цій сфері є комерційно привабливими сьогодні? Як вони виглядають на світовій арені? Наші науковці у сфері репродуктивної медицини — законодавці чи послідовники?
— Важко сказати. Вважаю, наша фундаментальна наука трохи втратила рувень, медична — зокрема. Вона здебільшого перейшла в практичну площину. Наприклад, Академія медичних наук — це дуже потужна організація. Проте вона є потужною не за рахунок медичних розробок, а за рахунок медичної практики, бо поєднує науку та лікування.
На жаль, найкращим сьогодні є імпортне обладнання, а не українське. Технології — так само.
Є дуже серйозні напрацювання наших медиків у сфері класичної медицини, але в сфері репродуктивної — важко сказати.
— У вашій клініці є технології вітчизняних розробників?
— Ми обираємо лише найкраще обладнання, яке, на жаль, є іноземним. На сьогоднішній день ми не знаємо жодного вітчизняного препарату, який би могли використовувати.
— А внутрішній попит на ваші послуги достатній?
— Сучасне суспільство не працює на підвищення репродуктивної здатності молодих людей. Скоріше — навпаки. Погана екологія, стреси, неправильне харчування, погані звички... Я можу ще довго продовжувати цей ряд.
— Якщо я не помиляюся, це достатньо дорога послуга. Купівельна спроможність українців не дуже висока. Отже, виникає питання доступності репродуктивної медицини для українця. Може, керівництву держави варто було б подумати над розробкою спеціальних соціальних програм із підтримки українського подружжя, яке має таку проблему? Яка міжнародна практика щодо цього?
— Наша держава фінансує програми, під час яких безплідне подружжя може отримати послуги штучного запліднення. Наскільки це ефективно — коментувати не можу. Проте я впевнений, що лише приватна медицина може досягнути найвищого рівня. І такою є всесвітня практика.
— То, на вашу думку, послуга у вашій клініці для середньостатистичного українця доступна?
— Наприклад, послуга штучного запліднення може коштувати від двох до чотирьох тисяч євро. Сюди вже включено вартість якісних медикаментів, роботу спеціалістів... У Європі така послуга коштує в чотири рази дорожче. Для прикладу, в Польщі штучне запліднення коштує втричі дорожче.
Держава може підняти загальний рівень здоров’я, запобігти хворобі, щоб її потім не прийшлося лікувати. Ті кошти, які витрачаються сьогодні з бюджету на цільове лікування, можна витратити набагато ефективніше, наприклад, на соціальні реклами для дітей про здоровий спосіб життя, правильне харчування. Це й простіше для держави й, крім того, має набагато серйозніші перспективи.
