Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Євген МАШУРОВ: Фотовиставка «Дня» — це стимул для досягнення нових вершин...

9 жовтня, 2009 - 00:00

Киянин Євген Машуров надіслав на Фотоконкурс «Дня» лише дві свої роботи, одна з яких — «Весілля на все село» принесла йому Приз Призів — «Золотий День», а також спеціальні призи від Українського дому, арт-центру Павла Гудімова «Я галерея» та Українського дому фотографій. Багаторічний партнер, студія ювелірного дизайну «Гарарук», виготовила ексклюзивну відзнаку — підвіску «Золотий День». Єдину в своєму роді. На ній написано: «Кращому. Фото. День-2009».

— Євгене, на вашу думку, які завдання сьогодні стоять перед українською фотожурналістикою? Чи виконуються вони?

— Головне завдання — це показати Україну, традиції та людей. Фотографам необхідно стежити не лише за загальнодоступними подіями, а й за неординарними, які дозволяють побачити через фотографію світ з іншого боку. Я вважаю, що фотокореспонденти не завжди справляються з цим завданням, оскільки орієнтуються на «рейтингові» й світські події, забуваючи про більш важливі речі. Більше за все вражають люди.

Фотограф Ігор Гайдай має цілу серію фотографій українців — він подорожував Україною й знімав різні типи людей, різних регіонів і соціальних статусів. Просто, але дуже красномовно.

Я вважаю, якщо рухатися в цьому напрямку, фотожурналістику можна наблизити до народу й водночас дуже урізноманітнити.

— Фото, на ваш погляд, — це лише ілюстрація до матеріалу чи окрема «історія»?

— Хороша фотографія, в якій використано творчий підхід, є самодостатньою сама по собі. Я вважаю, що якісно зроблений і продуманий фотоальбом за інформативністю може конкурувати з книгою.

— Школа фотожурналістики в Україні: прокоментуйте. Чи зможуть українські фотографи гідно представити свої роботи на престижному Міжнародному фотоконкурсі Word Press Photo?

— Фотографія — це таке мистецтво, яке дозволяє багатьом лише на власному досвіді досягати певних успіхів. Самовдосконалення, читання спеціальної літератури, уроки в майстрів — це все робота на особистий результат. Уже два роки не проводиться, з невідомих для мене причин, Word Press Photo в Києві. Це саме той фотоконкурс міжнародного рівня, на якому українські фотографи можуть перейняти досвід у західних колег. На останній виставці я відзначив кадри, які дійсно прості за сюжетом, але дуже виразні за своїм змістом. Тут все залежить від майстерності фотографа. Адже для гарного кадру не обов’язкові яскраві події чи неймовірні обставини. На жаль, українські фотожурналісти не були представлені на цій виставці повною мірою — я бачив лише одну роботу. Може, інші просто не запам’яталися, але ж у цьому й проблема — не було чому запам’ятовуватися.

А от із Фотовиставки «Дня» мені запам’яталося кілька робіт: Наталя Довга — «Дубль для «Динамо», Олександр Бурковський — «Український темперамент», Юрій Дячишин — «Поливаний понеділок у Львові», Руслан Канюка — «Стовп парламентаризму», а також «Магазин-Склад-Музей» Миколи Смілика. Я навіть пам’ятаю місце кожної роботи в експозиції. Ось такими повинні бути враження від перегляду фото.

— З чого почалося ваше захоплення фотографією? Що найбільше любите знімати?

— Усе почалося з того, що захотілося мати в своєму особистому архіві фото кращої якості. Плівкові «мильниці» не дозволяли робити хороші кадри, і чудові моменти просто зникали. Свій перший більш пристойний фотоапарат я купив на барахолці за десять гривень. Мені сподобалася якість фотографій, і я вирішив, що не варто обмежуватися знімками лише свого оточення. Треба розширювати світогляд.

Почав фотографувати пейзажі. Була осінь з ранковими туманами. Я виїжджав у місто, шукав цікаві місця та фотографував. Пізніше було захоплення спортивною зйомкою — цікавими є емоції спортсменів під час виступів. Далі працював над портретами. Ну і нарешті найулюбленіше захоплення, яке швидко не минає — це жанрова або репортажна зйомка.

— Як ви вважаєте, що важливіше для фотороботи — естетика чи зміст?

— У фотожурналістиці зазвичай перевага віддається змісту. Але це не завжди правильно. Дуже багато фотографій, так само, як витвори образотворчого мистецтва, базуються на естетиці. Прості сюжети як фото, так і картин часом вражають за рахунок техніки виконання й майстерності фотографа чи художника. Адже багато що залежить від ракурсу, освітлення — естетика, безумовно, важлива передусім для первинного сприйняття. А вже потім відбувається осмислення й віднаходження змісту.

— Для вас фото — це професія чи хобі?

— За освітою я кінооператор. Лише тому, що в рік мого вступу до університету не було набору на фотографа. Кінооператор і фотограф — це суміжні спеціальності, тому знань у фоторемеслі мені не бракує. Працюю оператором, найчастіше на телебаченні. Але як фотограф також маю успіх, а останнім часом це приносить навіть більший прибуток.

— За фотороботу «Весілля на все село» ви з рук Лариси Івшиної отримали відзнаку «Золотий «День». Для вас це визнання чи просто дорогоцінна річ?

— Подарунок дійсно оригінальний. Кому показую, всі дивуються й захоплюються дизайном. Я пишаюся такою нагородою, але якийсь час був не до кінця впевнений, що заслужив її. Можливо, це просто моє везіння?..

Кілька разів побував на Фотовиставці «Дня» вже після її відкриття. Не міг стриматися, щоб не прислухатися до думок відвідувачів виставки про «Весілля на все село». Я побачив інтерес до роботи, здивування, схвалення, дискусії. Одного разу спостерігав за реакцією іноземної делегації — їм сподобалося, просили перекладача перекласти назву, здивовано переглядалися. Коли зрозумів, що людям подобається, дещо заспокоївся — нагорода дійсно заслужена.

— На відкритті Фотовиставки «Дня» було надзвичайно багато гостей. Чи познайомилися ви з кимось цікавим? Які ваші перші результати спілкування з «Днем», його читачами, редакцією, фотографами?

— Ще в університеті була така практика: раз на тиждень студенти приносили свої фотографії й показували одне одному, обговорювали, ділилися досвідом. Навчання закінчилося, і корисна практика обговорення та спілкування також.

Тепер цю нішу може заповнити, скоріше навіть піднести на новий етап, участь у фотоконкурсі. Є можливість і свої роботи показати, і побачити підходи колег до ремесла, і критику вислухати, і поспілкуватися зі старими знайомими.

Під час відкриття я познайомився з більдредактором «Дня» Леонідом Бакка. Він сам підійшов, похвалив роботи й назвався.

Зустрів кількох своїх знайомих фотографів з Київського медіа- холдингу, а також режисера, з яким працював раніше. Останньому, до речі, моє «Весілля на все село» не сподобалося — сказав, що подія, звісно, вражаюча, але фоторобота дуже проста.

Ще я помітив, що багатьом подобаються одні й ті самі фотографії, це в основному п’ять-шість знімків на всю фотовиставку. Думки професіоналів здебільшого збігаються, але, звісно ж, не обійшлося й без дискусій.

— Що, на ваш погляд, є найціннішим у Фотоконкурсі «Дня»?

— Це найбільша щорічна виставка, яка проводиться в Києві. Про неї говорять, про неї пишуть, на неї чекають. Це дуже важливо. З моїх знайомих практично всі хоч раз відвідали Фотовиставку «Дня», якщо не цього року, то раніше. Безумовно, дуже вдало обрано місце для проведення виставки, гарно оформлені виставкові зали й самі роботи. Здивувало, як багато компаній і фірм підтримало «День» і нагородило фотохудожників своїми призами, це, маю сказати, не може не вплинути на рівень заходу.

Але найцінніше, на мій погляд, це, звісно, необмежене коло учасників. Шанс взяти участь, як і шанс перемогти, мав практично кожен, хто хоч раз тримав у руках фотокамеру й зробив вдалий кадр. Це показник української фотожурналістики, бо аналогів цій фотовиставці в Україні немає. Фотовиставка «Дня» — це стимул для досягнення нових вершин, для вдосконалення своїх навичок і, звісно, для розвитку таланту фотожурналіста.

Людмила ЖУКОВИЧ, «День»
Газета: 
Рубрика: