Схоже, що сьогодні вже мало хто, особливо з представників молодого покоління, сприймає День солідарності трудящих інакше як черговий вихідний. А от питання європейської солідарності для тієї ж молоді стає все більш актуальним. Особливо після того як з першого травня до Євросоюзу ввійшло ще десять нових членів. Про ці та інші події — у традиційній рубриці «Дня» «Що хорошого? Що поганого?».
Юрій МАКАРОВ, тележурналіст («Студія «1+1»):
— Моя колишня дружина прислала з Америки електронного листа з вітанням. Виявляється, їй у Сіеттл привезли з Чикаго мою книжку «Культурний шар», яка там у книгарні коштує двадцять доларів. Для довідки: у Києві — десять гривень. Ні, я не взяв калькулятор і не почав ділити долари на гривні й множити на кількість накладу. В мене немає жодних ілюзій щодо ємності американського ринку стосовно українського слова. Просто приємно, що якійсь світлій голові спала на думку ідея покласти в сумку в Києві кілька свіжих книжечок і зробити свій маленький бізнес на Чикаґщині. Таким чином, до тридцяти приблизно точок, де можна гарантовано придбати українську книжку в Україні, додалася ще мінімум одна в Америці.
На цьому тижні для мене було кілька приємних книжково-літературних подій: новий роман Світлани Поваляєвої (видавництво «Кальварія»), надзвичайно цікаві й чесні мемуари колишнього диверсанта ГРУ Миколи Крещановського «Безвізовий транзит» («Нора-друк»). Нарешті під час святкових канікул дійшли руки до «Історії Візантії» Ґеорґа Остроґорського («Літопис»), «Історії Франції» Вадима Ададурова (Львівський католицький університет) і двотомника Михайлини Коцюбинської («Дух і літера») — це вже суб’єктивне, бо книжки вийшли друком досить давно. Стос неопрацьованих томів на моєму письмовому столі росте, і це викликає водночас відчай (до пенсії не встигну все це прочитати) і надію, бо за всім цим відчувається напір, потенція, ресурс людей, ідей і креативної енергії.
Погана ж новина полягає у відсутності доброї: ніяких зрушень у протистоянні вітчизняних видавців та Мінфіну досі не помітно. Дарма смажили шашлики під Кабміном письменники: дим від невиданих рукописів не потрапив у вікно Азарова. Державна податкова інспекція офіційно заявила, що з двох законів, які суперечать один одному, керується у своїх діях саме тим, який скасував усі пільги українській книжці. Українська асоціація видавців, Спілка журналістів, обидві спілки письменників заявили про намір оголосити страйк. Налякали їжака...
Тим часом два провідні російські видавництва вже придбали в Києві склади для своєї продукції. Кожен вартістю у два мільйони у. о. Це добра новина чи погана? Обсяг продажів російської книжкової продукції в Україні сягає кількасот мільйонів доларів. Я першим буду битися проти будь-яких обмежень функціонування в нас російської книги, але ж потрібен хоч якийсь баланс! Поки що співвідношення на ринку — 95 проти 5 на користь росіян. Там, нагорі, усі все знають. Усім на все начхати.
Часом я собі думаю: можливо, дійсно всім гайда до Америки? За всіх обставин там є принаймні одна книгарня, де знають ціну українській книжці...
Петро БЕХ, професор, начальник Управління міжнародних зв’язків Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
— Почну з університетських справ. Саме в цей період до університету приїздить багато іноземних студентів, які вивчають у себе на батьківщині українську мову як фах. Щойно прибула чимала група студентів Софійського університету, незабаром очікуємо близько тридцяти студентів Загребського університету (українська мова вивчається в наших університетах-партнерах у Туреччині, Польщі, Китаї, Німеччині, Македонії та багатьох інших країнах). Взагалі факт сам по собі втішний, але непокоїть те, що в Україні не здійснюється відповідна політика зі сприяння вивченню української мови, культури за кордоном, немає й інституції, яка б переймалася цим питанням (на зразок Британської Ради у Великій Британії, Гете- інституту у Німеччині, Альянс Франсез у Франції, Клубу Сервантеса в Іспанії, культурних центрів у ряді інших країн).
На цей час припадає непересічна історична подія — з першого травня до Європейського Союзу (ЄС) приєдналося 10 нових країн. Сьогодні Європа ще виразніше розділилась на євросоюзівців і тих, хто, мабуть, прагне ними стати. Що це членство готує світові, самій Європі, Україні? Бурхлива реакція в ці дні антиглобалістів свідчить, що не все так веселково сприймається самими громадянами країн ЄС. Щодо України, то її членство за абсолютними критеріями, можливо, й справедливо, не стоїть на порядку денному. Якщо ж порівняти членські потенції деяких новоспечених ЄСівців, то тут неозброєним оком видно політику подвійних стандартів щодо оцінки реальних критеріїв стосовно України. Але порадіймо за наших ближніх — нехай їм буде краще, та й нам щоб було не гірше. Все ж перше, з чим доведеться стикнутися, — це введення додаткового візового режиму в деякій частині Європи. Українці й без того потерпають від візових принижень «старих» членів ЄС. А це позначиться на мобільності наших вчених, підприємців, молоді та й взагалі всіх охочих з гарними намірами попасти в «нову» Європу. Не певен, що поліпшаться імпортно-експортні та бізнесові показники.
Помітною для України подією є 50-ліття її вступу в ЮНЕСКО, що широко відзначається в перші дні травня.
