Улітку 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод. Із цього моменту в кожного, хто вважає, що органами влади було порушено його права, про які йдеться в конвенції та протоколах до неї, з’явилася можливість звернутися по захист у Європейський суд із прав людини.
Незважаючи на те, що ще статтею 55 Конституції України передбачалася (щоправда, досить в абстрактній формі) можливість звернення до відповідних міжнародних судових інстанцій після використання всіх національних засобів правового захисту, факт ратифікації мав досить значний резонанс.
Із часу набуття чинності в Україні конвенції громадяни нашої держави подали близько 1400 заяв, 750 з яких лише за минулий рік. Це дало можливість Україні увійти до складу країн-лідерів за кількістю заяв, які були подані в Європейський суд. Нині на стадії розгляду перебуває 7 справ, поданих громадянами України. Оскільки процес розгляду справ досить тривалий, то проти України не було ухвалено ще жодного рішення.
В основному претензії громадян України до своєї держави пов’язані з порушенням прав власності, невиконанням присудів щодо фінансових виплат, а також пов’язані із карним переслідуванням та умовами утримання у в’язниці засуджених до вищої міри покарання.
Велика кількість відмов Європейського суду у визнанні прийнятними скарг наших співвітчизників пов’язана, на думку Уповноваженого Верховної Ради України із прав людини Ніни Карпачової, з недостатніми уявленнями громадян про вимоги, які висуваються до заяв.
Про ситуацію із правовим «Єврозахистом» — у коментарях фахівців.
Олександр ПАВЛИЧЕНКО, директор бюро інформації Ради Європи:
— Помилки громадян пов’язані з тим, що спочатку не було чіткого роз’яснення на офіційному рівні діяльності Європейського суду та його вимог до заяв, які подаються. Тому ми змушені були пройти через низку помилок, щоб навчитися користуватися досить складним і специфічним механізмом захисту.
Не можна стверджувати, що процес навчання закінчено, але вже можна казати про деякі успіхи. Україна за декілька років пройшла шлях, який інші країни проходили протягом десятиріч (до 1970 року кількість індивідуальних заяв у Європейський суд обчислювалася одиницями за рік). Велика кількість поданих заяв од громадян України свідчить про зростаючу правову та політичну свідомість населення, про просування до міжнародних стандартів.
Недавно Верховним судом України було ухвалено рішення, з посиланням на статтю 10 Європейської конвенції із прав людини, що свiдчить про визнання пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права. Позитивним моментом буде подальше збільшення кількості заяв у Європейський суд від громадян України, оскільки тоді вони усвідомлюватимуть свої права і вникатимуть в їхню суть. Це дозволить потім активно захищати їх на національному рівні.
Євген ЗАХАРОВ, співголова Харківської правозахисної групи:
— Проблема досконалості вітчизняного законодавства — це дуже широка тема. Скажімо, наявність у проекті Кримiнального кодексу статті про відповідальність за наклеп, який передбачає позбавлення волі до 3 років, або статті про кримiнальну відповідальність за образу честі та достоїнства Президента із санкцією до 7 років позбавлення волі недозволенні для цивілізованого суспільства. Крім того, проект кодексу в другому читанні набагато жорстокіший, аніж той, котрий сьогодні чинний. Заходів, не пов’язаних із позбавленням волі, дуже мало. Пояснення: суспільство жорстоке — і зі злочинністю треба боротися з усією суворістю законів — не витримує критики. По-перше, в період зміни суспільних формацій зростання злочинності неминуче внаслідок того, що життя стає динамічнішим. По-друге, посилення законів породжує нову жорстокість: в’язниці переповнені, умови утримання ще гірші, більше захворювань, смертей, у місцях позбавлення волі збільшується кількість рецидивів — зростає злочинність. Коло замикається. І таких невідповідностей європейським законодавчим нормам та судовій практиці немало.
Із запитанням, наскільки дієва та ефективна в захисті прав людини діяльність Європейського суду, кореспондент «Дня» звернулася до завідувача Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України, професора Львівського державного університету ім. І.Франка Петра РАБИНОВИЧА.
— Ця система є найефективнішою серед міжнародних інструментів захисту прав людини. Її дієвість визначається не кількістю заяв, поданих громадянами країн — членів Європи і не кількістю ухвалених Європейським судом рішень, хоч і ці показники можуть бути визначальними. Показник ефективності — це дії, до яких вдаються держави після того, як Європейський суд ухвалив рішення про наявність факту порушення ними прав людини. У нашій лабораторії проводилося дослідження того, як ті чи інші держави реагують на ухвалені проти них рішення. Як з’ясувалося, за весь період діяльності Європейського суду (1959 — 1998) середній показник питомої ваги рішень, ухвалених проти держав, після яких вони вдавалися до дії не тільки стосовно громадянина, який подавав скаргу, а й до дії загального порядку (зміни в законодавстві, в правовій практиці) становив майже 56%. А своєрідними рекордсменами стали Нідерланди, Швеція, Італія та Австрія: 75 — 80%. Ці дані свідчать про високу ефективність і дієвість цього механізму захисту.
