Iнформація раптово увірвалася в наше життя. Георгій Почепцов влучно підмітив, що інформація зробила наше суспільство не тільки більш сильним, але й більш вразливим. Реформа сучасного становища інформаційного суспільства в Україні необхідна вже зараз, бо завтра буде пізно.
Згідно з основними завданнями інформаційного простору кожної держави, воно повинно сприяти розвитку та зміцненню цивілізованої високорозвиненої держави, а також утвердженню миру, спокою, стабільності в життєдіяльності кожного громадянина зокрема і всього суспільства у цілому. Проте кожному пересічному українцю з першого погляду зрозуміло, що наше інформаційне поле забезпечує тільки часткове виконання своїх компонентів. Зокрема інформаційне поле України дуже часто являється «п’ятою колоною», коли de facto всередині України на шпальтах газет, з екранів телевізора й у радіоефірі можна спостерігати намагання певних фінансових структур, політичних діячів та олігархів розхитати національну єдність в Україні, а також сприяти перетворенню України у країну «непередбачуваного майбутнього».
Інформаційне суспільство, яке ми намагаємося побудувати в Україні, дуже часто використовується окремими особами для своїх цілей (у галузі бізнесу, політики, культури). І це є нашою «ахіллесовою п’ятою». Який же вихід з сучасної інформаційної ситуації в Україні?
Дослідження «Громадська експертиза. Свобода слова» показали, що в Україні немає незалежних ЗМІ. Вони залежать від влади, фінансових структур, політичних осіб, опозиційних або лояльних до влади. Першим кроком для виходу з даної кризи має бути Закон «Про незалежні медіа». Закон повинен чітко врегулювати економічні принципи діяльності незалежних ЗМІ та сприяти їх розвитку. Необхідно кардинально змінити податкову політику щодо незалежних ЗМІ. Податкова служба не повинна відігравати в Україні роль колишнього КДБ. Друге. В Україні повинно бути в крайньому разі 40% громадських медіа. Тобто de facto незалежних ЗМІ. Громадське телебачення та радіо повинні оплачуватися самими громадянами. Залежність ЗМІ від громадськості ставить перед українськими мас-медіа цілком нові цілі. А саме відстоювання прав та інтересів суспільства, а не влади, олігархії або фінансових структур.
Необхідно негайно зупинити використання ЗМІ як інструментів для зведення власних політичних рахунків. Микола Томенко, директор Інституту політики, правильно зауважив, що українські журналісти часто грають роль маріонеток, самі цього не підозрюючи. Журналісти в Україні повинні мати мужність протистояти спробам певних осіб використати їх у своїх цілях. Важливою проблемою для України залишається сама інформація. У чому полягає розв’язка «гордієвого вузла» протистояння між ЗМІ та позивачами на них, який досяг наразі суму, еквівалентну 2,5 державним бюджетам України?
Не тільки у тому, що ЗМІ принижують честь та гідність інших громадян, а використовують недостовірну та неперевірену інформацію. Недостовірність інформації стала для України справжнім лихом, яке може надзвичайно зашкодити Україні в її подальшому розвитку. Звичайно, журналісти не можуть жити без інформації. Важливішою за інформацію може бути лише її суть. Правдива та об’єктивна інформація — ось ключ до вирішення наших проблем.
Державна політика в галузі інформації. Держава повинна проводити у галузі ЗМІ чітку та виважену політику, спрямовану на зміцнення та розширення їх діяльності. Державна політика в галузі інформації у сучасному світі має грунтуватися на позиціях «агресивного експорту», коли держава сприяє експансії українських ЗМІ у світі.
Інформаційні продукти України повинні мати не тільки високу якість, але й високу рекламу. De facto рекламування інформаційної продукції має також мати місце у державній політиці в галузі інформації.
