Російський триколор у парі з українським синьо-жовтим стягом кілька років тому в Україні, певно, не здивував би нікого. Але в час неоголошеної війни такі символічні тандеми ховають свої підводні рифи. Такий прапорний дует ми виявили на сайті Фізико-технічного навчально-наукового центру НАН України, при ньому ж працює київський філіал Московського фізико-технічного інституту. Працює досі. Попри війну з країною-агресором, українських випускників запрошують на навчання до Москви, і вже навіть завершили добір студентів на наступний навчальний рік.
А як же тоді заклик Міністерства освіти та науки ще на початку воєнного конфлікту, що будь-які наукові зв’язки з Росією мають бути мінізовані або й взагалі розірвані? Тепер же між МОН та НАНУ виникла словесна перепалка. Наприкінці липня міністерство заявило, що така діяльність Академії «є відверто аморальною», зокрема і з боку тих молодих людей, які з 1 по 7 липня 2015 року прийшли складати вступні іспити до приймальної комісії МФТІ. Міносвіти наполягає на закритті київської філії московського вишу. А заяви з проханням втрутитись у ситуацію відомство надіслало до освітнього комітету Верховної Ради та СБУ.
ОСВІТНІЙ «КОНВОЙ»
У відповідь на такий закид НАНУ підготувала свою заяву-спростування. Слід роз’яснити, що київський філіал Московського фізико-технічного інституту з’явився ще наприкінці 60-х років минулого століття, 1996 року був реорганізований у Фізико-технічний навчально-науковий центр НАН України, при якому досі функціонує київське відділення МФТІ. Власне, навчаються українські студенти не в Москві, а в місті Долгопрудному Московської області, і лише перші чотири роки; п’ятий та шостий курс навчання проходить на базових кафедрах українського Центру. Крім того, при ФТННЦ НАНУ функціонує Українська заочна фізико-технічна школа, в якій навчаються наші старшокласники. Як зазначають у МОН, науково-методичне керівництво цієї школою здійснює Москва. Це — як «гуманітарний конвой», тільки у сфері освіти.
З САЙТА MFTI.IN.UA
Якби така співпраця на час війни була припинена, виправдовуватись нікому б не довелось. А так в Академії тепер переконують, що вчені мають бути поза політикою, закривати київське відділення московського вишу не будуть через давню співпрацю, та й добір студентів уже відбувся. Щоправда, є розходження в цифрах. За даними МОН, до Росії поїде близько 50 студентів, за даними академіків — лише 16. А заклик міністерства переорієнтуватися на інші країни для співпраці, НАНУ, кажуть, почули, над цим працюють.
ДАВНІ ЗВ’ЯЗКИ — ПЕРЕДУСІМ
Проте давні зв’язки з російськими вченими не можна отак просто взяти й розірвати — це ледь не основна думка академічної заяви. На підтвердження цієї тези наводять приклад, що «в травні минулого року Національна академія наук США обрала своїм іноземним членом президента Російської академії наук академіка В.Є. Фортова — в час, коли відносини між США та Російською Федерацією вже стали «санкційними». Однак забули додати, що цей же вчений торік опублікував у журналі «Мир науки» статтю, в якій підтримав захоплення наукового майна в Криму Російською Федерацією. А це майно — тієї ж Національної академії наук України.
Також Академія виправдовує себе, що навчатися за кордон їде багато студентів і без російсько-українського філіалу, а така співпраця пішла на користь українській науці. У підсумку — заява МОН є «образливою та безвідповідальною».
ДЕРЖАВНА ЗРАДА ЧИ СПІВРОБІТНИЦТВО?
Почути особисту думку керівників ФТННЦ НАНУ нам не вдалось, усі телефони, вказані на сайті, уперто мовчали. Ситуацію взявся коментувати співробітник Президії академії Олександр Бахунський. Почав з того, що «Міносвіти облило Академію брудом у свої заяві, тому змушені були виправдовуватись». Ми запитали, чому досі триває співпраця з Росією, невже вона наскільки важлива, й чому не шукають альтернативних програм з іншими державами?
«Ми хочемо, але ми просто кажемо, що існує така співпраця, МОН нас звинувачує в державній зраді, ми пояснюємо, що це — стандартне нормальне співробітництво. Українські студенти вчаться за кордоном, і в Росії — теж. Ми, навпаки, супроводжуємо студентів, сприяємо їхньому поверненню в Україну, в завершальні роки вони працюють на базових кафедрах в Україні. Ми просто навели свої аргументи. До речі, є ще інформація, це вже я сам її знайшов, що є така організація — «Росспівробітництво», яка має філіали в Києві, Харкові, Одесі та Львові, яка приймає заяви від українських студентів для навчання у РФ за державний кошт Росії. Вони так чи інакше виїжджатимуть», — пояснив Олександр Бахунський.
НАУКОВИЙ «БАДМІНТОН»
На думку Бахунського, ніякого конфлікту між структурами немає, бо їхнє завдання — не перекидати заяви, як м’яч у бадмінтоні, а створювати нові умови для підготовки науковців. Тут нічого не заперечиш, але якби не гинули хлопці на сході, якби країна не жила війною, то все б стало на свої місця. Проте віддавати агресорові своїх інтелектуалів — не вписується, передусім, у рамки моралі.
«У нас нема залізної завіси, щоб студенти не могли виїхати до Росії, — продовжив академік. — Я розумію, що це пов’язано з війною, але студенти все одно б поїхали. Ось у чому проблема». Далі Олександр Вадимович уточнив, що не володіє повністю інформацією, але, ймовірно, набору на 2016 — 2017 навчальний рік не буде, а співпраця з Росією скоротилася суттєво. Він спрогнозував, що вона й надалі потихеньку згортатиметься. Але на запитання, чому не обірвали цих зв’язків остаточно, навіщо було проводити добір студентів на найближчий навчальний рік, відповідей ми не почули. Є лише розуміння, що чисто формально війна неоголошена.
ЧОМУ З РОСІЄЮ ПРОСТІШЕ?
Прикро, що немає серед науковців солідарності та одностайності. Тетяна Гардашук, доктор філософських наук, член Європейської групи зі сталого природокористування (ESUG), не розуміє, як нині науковці можуть бути поза політикою, як на цьому наполягає НАНУ, коли наука мимоволі стала частиною політичної гри. І фінансується державним коштом.
«Це насправді якась громадянська інфантильність, треба мати активнішу позицію. І має бути серйозна переорієнтація на співпрацю з Європою, має бути участь у програмі «Горизонт 2020». Але в чому тут проблема, в Академії наук середній вік науковців — понад 60 років, і є брак досвіду в таких грантових програмах, — розмірковує Тетяна Гардашук. — І мовний бар’єр багатьох лякає, тому простіше запросити на конференцію росіянина й назвати її міжнародною. Є брак людських та матеріальних ресурсів у самій Академії, бо налагодження комунікацій і підготовка цих грантових програм потребує значних матеріалів. Тому виходить, що декому з росіянами співпрацювати простіше».
«СЬОГОДНІ ТАКА ПОЗИЦІЯ НАН ВИГЛЯДАЄ ПО-ЗРАДНИЦЬКИ»
Чим завершиться поки що словесний конфлікт між НАНУ та Міносвіти? Максим Стріха, заступник міністра освіти та науки України, запевнив нас, що війни не буде. Натомість будуть аналогічні спільні програми на базі українських університетів чи країн-партнерів. А от ліцензію на роботу Фізико-технічного центру в міністерстві продовжувати не будуть. Хоч і визнають, що вся ця ситуація негативно вплине на українську науку в цілому.
«Звісно, на це знайдуться правові важелі, люди понесуть покарання, але дуже сумно, коли світова спільнота підтримує нас, обмежує усякі зв’язки з Росією, а старі мудреці з вулиці Володимирської, 54 цього зрозуміти не можуть і фактично діють на шкоду науці, — зазначив Максим Стріха. — Академія вкотре демонструє нерозуміння того, що відбувається в Україні. Ще взимку я спілкувався з паном Черепіним (керівником Центру) і знайомив його з представником польської академії в Україні професором Собчиком, щоб ту ж діяльність організовувати на базі провідних варшавських інститутів. На жаль, учені Національної академії досі настільки прив’язані до Москви, що це переходить будь-які пристойності. Але і вчора позиція НАН виглядала дуже непатріотичною, коли школярів закликали вчитися не на фізичному факультеті Київського політехнічного університету, а їхати до Москви. А сьогодні така позиція НАН виглядає по-зрадницьки».
Існуючий конфлікт ще раз підштовхує науковців до дискусії: Національну академію наук треба реформувати. Та є зерно правди й у закидах міністерства до тих студентів, хто зважився проміняти синьо-жовтий стяг на триколор, підкинувши жару в конфлікт. Невже перспектива навчатися в Росії, тобто за кордоном, настільки приглушує совість?
P.S. Тут варто згадати про виступ Сергія Глазьєва — з 2009 року дійсного іноземного члена НАН України за спеціальністю: теорія економічного розвитку. Того самого, який ще задовго до війни готував грунт для неї своїми українофобськими висловлюваннями. А коли на сході розпочалася війна, Глазьєв дозволяв собі публічно говорити такі речі: «Подивіться динаміку — якщо в грудні в Києві було дві тисячі нацистів, в лютому — 20 тисяч, у травні їх вже 50 тисяч, разом із військовими у середині літа їх буде сто тисяч, у вересні їх буде вже 200 тисяч, до кінця року вони поставлять під рушницю 500 тисяч осіб... Ми отримуємо потужну військову машину, орієнтовану проти нас, нашпиговану нацистами, ідеологічно зарядженими проти Росії... Кінцевою метою цієї дії є війна з Росією. Ми не зможемо, втративши Донбас, зберегти мир, оскільки наступна задекларована мета — Крим».
Це він казав у червні 2014 року. Якщо сьогодні зайти на офіційний сайт НАН України і перевірити статус Глазьєва, то ... він досі дійсний член академії. Цю тему — про необхідність виключення Глазьєва з НАН України (а підстав більш, ніж достатньо) «День» кілька разів поспіль піднімав на своїх шпальтах минулого року. Ця ситуація тоді спричинила бурхливу реакцію у соцмережах. Утім, в офіційній відповіді НАН України значилося наступне: «Згідно зі статтею 19 Статуту академії до персонального складу членів НАН входять дійсні члени (академіки), член-кореспонденти та іноземні члени НАН України. Членів НАН України обирають довічно».
Просто хочеться запитати в академіків НАН України: вам загалі як там живеться з такою позицією? До речі, науковці не підлягають мобілізації, тому ця війна цілком може пройти повз них. Хоча чимало молодих наукових співробітників сьогодні захищають державу у складі добровольчих батальйонів, ці люди воюють з російським агресором у час, коли дійсний член їхньої рідної НАН публічно називає їх нацистами...
