Ніколи не бачила, щоб когось добровільно носили на руках міліціонери. А колясочника Грибальського — носять! І все-таки, коли він під’їжджає на своїй машині до обласної ради і самостійно пересідає на коляску, подолати кілька сходинок до ліфта він не може, і тоді-то міліція його доставляє прямо в ліфт.
Останнім часом Грибальському доводилося частенько долати різні сходи, не лише як керівниковi ресурсного центру незалежного життя (а саме як захисника прав інвалідів його знають на Львівщині), але і як виконуючому обов’язки директора майстерні з ремонту інвалідних колясок. Ось уже понад рік тому зусиллями чотирьох інвалідів і за сприяння голландців було створено таке підприємство.
Почалося все з того, що кілька років люди з особливими потребами приїжджали до Ярослава Грибальського і його товаришів у гості — обговорювали спільні проблеми, ділилися досвідом, відпочивали. І вирішили допомогти. Сприяли в отриманні гранта, виділеного спільно Міжнародним рухом «Моральне переозброєння», Ротарі-клубом міста Реувійк та міністерством закордонних справ королівства Нідерланди. Для організації майстерні придбали спеціальне обладнання, навчили в Голландії людей і рік надавали матеріальну підтримку. Багато хто у Львові вже знав, що саме тут, у невеликому приміщенні при ПТУ №33, можна швидко відремонтувати коляску. Причому безкоштовно, тому що було підписано договір між майстернею та «Укрпротезом», який власне і оплачував усі витрати щодо ремонту. Сюди навіть приїжджали на своїх стареньких, ручного управління «Запорожцях» додому до інвалідів за колясками. Потім, звичайно, зворотним порядком повертали відремонтований виріб.
Та коли рік пройшов і голла ндська підтримка вичерпалася, стало ясно, що життя підприємця в нашій країні не таке просте. Особливо для інвалідів, які спочатку і уваги не звернули, що в органах статистики їм присвоїли код на вид діяльності як… майстерні з ремонту автомобілів та інших засобів пересування. Тобто вимоги висунули відповідні: тільки на орендну плату треба було взимку разом з опаленням знаходити по 2 тисячі гривень, що робити, звичайно, інваліди не могли… Однак треба було якось виплутуватися з ситуації, і Грибальський почав запрошувати різні комісії — ось, мовляв, подивіться, іномарки ми ремонтувати не в змозі. Ніде, та й власна коляска не дозволяє.
Важко взагалі уявити, що чотири колясочники могли замахнутися на таке. Адже їм треба було щоразу здавати звіт, а в наші бюрократичні установи потрапити їм було майже нереально. Ось і сиділи біля дверей і кого-небудь просили з жалісливих, щоб ті віднесли в кабінет документи. Люди погоджувалися. Так їм і код присвоїли, без особистої участі. Втім, чиновників теж можна зрозуміти: не було в нашій країні ще такого прецеденту і немає спеціального коду для ремонту інвалідних колясок зусиллями самих інвалідів.
У пошуках виходу час минав швидко і накопичилось… 25 тисяч боргу державі. Рахунок було арештовано. Чесно кажучи, цій мужній четвірці начебто хотіли допомогти, говорили: зробіть таку довідку і таку, і ще таку… Але де можна було взяти довідку, що іномарок не ремонтували?
І тоді Грибальський вирішив звернутися до управління економіки Львівської облдержадміністрації, — куди вже вище?! Там, на диво, відреагували відразу ж, і через пару днів майстерні було присвоєно код, прирівняний до майстерні з ремонту велосипедів... Щасливий Грибальський потрясав тим папірцем. Тепер йому треба ще пройти по одному колу пекла і знайти гроші або ще який-небудь вихід, щоб анулювати борг. Не знаю, чи вдасться йому це, і чи не закриється єдина у світі подібна майстерня.
