Високий сезон, оксамитовий сезон, не-сезон. Це терміни з прайс-листків кримських здравниць і пансіонатів. Вони означають періоди року, протягом яких, залежно від традиційної динаміки попиту на кримські море, повітря, пейзажі і сервіс, встановлюються ціни. Ціни високі, оксамитові й зовсім не ціни. Напередодні сезону відпусток мерія неофіційної столиці ПБК — Ялти, з ентузіазмом підтримана директорами міських здравниць і готелів, організувала тур київських журналістів до свого міста. Місцева влада і курортний бізнес представили свої аргументи на користь того, чому українці і не тільки повинні легко та з задоволенням інвестувати свої відпускні в економіку міста. Ці аргументи можуть когось переконати, а когось — ні. Але для тих, хто кілька років не був у Ялті, очевидно: місто змінюється на краще, нехай і не так швидко, як хотілося б, позбуваючись зон радянського сервісу і постперебудовного розгулу приватної ініціативи. Власне, головних напрямків зусиль патріотично налаштованих ялтинців три: формування сприятливого бізнес-середовища та залучення інвестицій, модернізація міської інфраструктури, формування конкурентного мислення городян, задіяних у курортному бізнесі. Серед міських чиновників і менеджменту курортної сфери вже є «критична маса» людей, котрі розуміють, що часи, коли мільйони громадян величезної країни безальтернативно мріяли про путівку на ПБК, минули, і за клієнта слід боротися. Тепер залишилося нести це розуміння «в народ».
БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩЕ
На даний момент Ялта має у своєму розпорядженні декілька пансіонатів і готелів, які пiдтверджують: сервіс європейського рівня в Криму можливий на ділі; інвестиції в курортну сферу України можливі і можуть бути перспективними; успіх підприємства залежить не від нарікань на складну долю підприємництва у країні, а від компетентності персоналу. Рецептів модернізації курортної сфери, загалом, усього два — або приватні інвестиції, або серйозний господар від держави плюс керівництво, яке вміє підтримувати держвласність у належному стані. В останньому випадку як приклад можна навести пансіонат «Гліцинія» — колишній державний дачний комплекс (яким користувалися радянські генсеки, починаючи з Хрущова). Мало не занедбаний за пам’ятних часів кризового періоду і первинного накопичення капіталу, цей унікальний парковий і архітектурний комплекс потрапив у дбайливі руки Державної податкової адміністрації, його майно зберегли і примножили. Тепер пансіонат приймає не тільки співробітників свого відомства, а й платників податків.
Щодо приватних структур, у яких присутній як український, так і зарубіжний капітал, то у ніші пансіонатів працюють комплекси «Пори року», «Левант»; готелів — відома «Ореанда» і «Брістоль». Усі ці підприємства мають свою «родзинку» і переваги, та їхньою спільною рисою є орієнтація або на VIP-клієнтів, або на громадян з рівнем доходів, вищим за середній (Держкомстат тут ні до чого). У сегменті ринку, розрахованому на це коло споживачів, у Ялті вже є ознаки «високого сезону» — конкуренції за клієнта. Принаймні, є відчуття, що заплачені гроші є достатньою підставою для отримання якісних послуг. Хоч до справжньої конкуренції, зі слів директора одного з пансіонатів, Криму ще дуже далеко — цей чудовий для гостей пiвострова час настане, коли з’являться сотні курортних об’єктів європейського рівня.
Приємно здивував той факт, що всі представники ялтинської бізнес-спільноти заперечують наявність такої проблеми, як корупція влади. Щоправда, один із пiдприємцiв дав більш реалістичну оцінку неактуальності цієї проблеми: у Криму закінчується другий, зав’язаний на владу етап переділу власності, й одночасно представники бізнесу прийшли до влади. Це дає надію щодо стійкого попиту на стабільні і здорові правила гри, на те, що від підприємців та інвесторів нічого, крім створення нових робочих місць і платежів до бюджету, не вимагатимуть.
А основним головним болем більшість менеджерів успішних готелів і пансіонатів називають кадровий голод. І це попри те, що для Ялти характерна сезонна зайнятість, середня зарплата в 2002 році становила 392 грн. Персонал, який має великий досвід роботи у радянській «сфері обслуговування», насилу піддається адаптації до споживача, який бував не тільки у Криму. Стажування в близькому і далекому зарубіжжі, тренінги на місці із залученням зарубіжних фахівців — усе це дає, хай і не швидкий, але результат.
А загалом керівництво міста справляє враження великої зацікавленості в інвестиціях. Велика Ялта (місто плюс прилеглі селища) має державний статус території пріоритетного розвитку, що передбачає пільгові митний і податковий режими. На даний момент у Ялту вкладено $80 млн. інвестицій, задекларовано до вкладення, за даними начальника управління економіки ялтинського міськвиконкому Володимира Коваля, $250 млн. Структура інвестицій така: 60% коштів — із країн СНД і Балтії, 20% — зі Швейцарії, 10% — зі США, Великої Британії, Німеччини й інших країн. Для невеликого міста, здавалося б, чимало за українськими мірками.
Проте мета ялтинців, виголошена мером міста Сергієм Брайком, — залучення шести мільйонів туристів на рік. Для створення інфраструктури, здатної забезпечити пристойний сервіс для такої кількості відпочиваючих, місту потрібні $2,5 млрд. інвестицій. За іншою оцінкою, висловленою директором комплексу «Пори року» В’ячеславом Піщенковим, створення «одного місця» для відпочиваючого з повним сервісом вимагає витрат приблизно $10—20 тис.
Що стосується теплого ставлення до інвесторів, то, як заявив Сергій Брайко, проходження ланцюжка «прийняття інвестпропозиції — перемога у тендері — початок реалізації проекту» займає 2—3 місяці. Втiм, як розповіли журналістам у побудованому на російські гроші пансіонаті «Левант», бажання інвесторів було закріплене в пакеті зі 106 дозвільних документів. Проте Сергій Брайко на прес-конференції пообіцяв усіляку підтримку міської влади інвесторам, які ввiйшли в контакт із бюрократією.
МІСТО
Інвестори не підуть у місто з архаїчною інфраструктурою. Це чудово розуміє і місцева влада, і місцеві підприємці — у цьому питанні в них, схоже, оксамитовий сезон. Останні визнавали у розмовах із журналістами, що можна створити рай для відпочиваючих в одному окремо взятому пансіонаті, сформувати професійний персонал від покоївки до директора, але якщо турист, вийшовши «за ворота», опиняється у просторі неприбраних вулиць, пробок на дорогах, «шанхайської» (використовуючи місцевий сленг) торгівлі, у нього може і не закрiпитися бажання відпочивати тут постійно. Мер Ялти Сергій Брайко почав із загалом-то простих речей — з організації нормального прибирання міських вулиць і, мабуть, головного свого «політпроекту» — реконструкції Набережної. Її «упаковка» в граніт, заміна комунікацій, освітлення, ремонт фасадів, наведення порядку в торгівлі обійдуться в суму близько 35 млн. грн. Багато хто в місті, відзначаючи непопулістський характер цієї акції, визнає її необхідність, — Ялті п отрібна «візитка» у вигляді головної вулиці міста в пристойному вигляді. Киян, смак яких загартований будівельним бумом у столиці, може приємно вразити продуманість робіт (перша черга закінчується до початку сезону, все інше — тільки після від’їзду основних потоків туристів) й бережне ставлення до історичного вигляду Набережної. Планів на зразок зведення на головній вулиці монументів Незалежності, монументів Кримськiй автономії, на щастя, поки нема. Єдиним пам’ятником на Набережній залишається Ленін в оточенні пальм, він немов доброзичливо поглядає у бік Туреччини — одного з головних конкурентів кримських курортів.
Основною претензією місцевої влади Ялти до центру є докір у нерозумінні специфіки курортного міста. Бюджетні нормативи для Ялти Мінфін України розраховує як для звичайного невеликого міста, тоді як влітку населення 154-тисячної Великої Ялти збільшується, за різними оцінками, у 10—12 разів. Відповідно, міські комунальні служби, транспорт, охорона здоров’я працюють на знос. Це питання тільки поставлене ялтинцями і ще, можливо, вимагатиме законодавчого рішення. На думку Сергія Брайка, таким рішенням повинна стати спеціальна методика розрахунку бюджетних нормативів для курортних міст. Поки це рішення будуть (або не будуть) приймати, ялтинці пропонують виділити на свої невідкладні потреби (ремонт очисних споруд, будівництво другої нитки водопроводу, сміттєпереробного заводу тощо) пряму бюджетну субвенцію. Однак «вести діалог з Мінфіном складно», сказав ялтинський мер. Загалом, поки що з Мінфіном — «не-сезон».
Аналізуючи потреби міста у грошах, напрошувалося наївне запитання: чому б не продати десяткiв зо два гектарів землі на узбережжі? Як розповів директор одного з пансіонатів, ціна сотки землі на ПБК може сягати $100 тисяч. Тоді не треба було б просити ні в Сімферополі, ні в Києві грошей ні на реконструкцію доріг і комунікацій, ні на облаштування єдиного на ПБК звалища у районі Гаспри... В управлінні земельних ресурсів Ялтинського міськвиконкому пояснили, що інвестори не поспішають викуповувати землю. І річ не у тому, що бояться втратити куплене. Вони просто вважають нинішні ціни ажіотажними і віддають перевагу довгостроковій оренді. Ринок землі з прозорим і логічним ціноутворенням у Криму (як, проте, і в Україні) відсутній. Можливо, у створенні такого ринку і криється одна із таємниць інвестиційної привабливості не тільки Ялти.
А так — ялтинці багато чого мають. Вид з Ай-Петрі на їхнє місто; море, гори; Нiкiтський ботанічний сад, співробітники якого, отримуючи з бюджету гроші тільки на зарплату й ухитряючись заробляти на продажу саджанців, насіння, варення і компотів з екзотичних плодів, не забувають про науку і можуть влаштувати вам вельми цікаву екскурсію; Лівадійський палац, де вам розкажуть не тільки про сім’ю Романових, а й про Ялтинську конференцію, сигари Черчилля і стиль Рузвельта, розкажуть, де яка делегація любить сидіти під час самітiв СНД і про те, як переживали співробітники музею, коли тут знімав свій черговий шедевр Джекі Чан...
