Про творчі програми трансформації сільських спільнот, вузьке розуміння культури та її економічного аспекту, а також про «агентів змін» у сільському середовищі «День» поспілкувався із засновницею платформи підтримки міських творчих ініціатив ВЕЛИКА ІДЕЯ, менеджером культури Іриною СОЛОВЕЙ.
— За яких умов мистецько-культурний складник може стати поштовхом до відродження чи розвитку села?
— Сьогодні мешканці невеликих містечок, селищ і сіл переважно зневірені й почуваються безпорадними. Вони відчувають, що не впливають на ситуацію і не можуть її змінити. У цьому разі активізація культурного складника в житті села згуртовує громаду та визначає її рушійні цінності. Якщо в селі працює будинок культури чи бібліотека, які відповідають потребам місцевої спільноти, то мешканці дістають нові можливості для освіти, самоорганізації та пошуку рішень.
— Тобто сьогодні село може стати своєрідним культурно-мистецьким центром? Чи це прерогатива великих міст?
— Своєрідним культурно-мистецьким центром може стати і пустеля, як це засвідчує фестиваль Burning Man в Неваді (США), який щороку відвідують десятки тисяч учасників. А в Україні Леонід Кантер і Діана Карпенко перетворили майже порожнє село Обирок на магніт для культурно заангажованих людей із усього світу. І таких прикладів можна привести чимало. Наприклад, Garage Gang Kollektiv утілив у життя проект FURA KULTURA. Цим він заперечив вузьке розуміння культурного центру як фіксованого фізичного простору, в якому зосереджені ресурси часу, інформації і грошей. Мобільна комунікаційна студія відвідувала різні міста, де створювала простір для культурної взаємодії між активними жителями міст, творчими колективами, діловими колами і представниками влади.
Культурно-мистецький центр, який сприяє народженню нових змістів і форм пізнання, може виникнути будь-де. Для цього потрібні бажання і рішучість. А щоб такий центр мав вплив на спільноту, його треба створювати професійно і послідовно. Щоб він щодня налагоджував живу комунікацію між людьми, а не був будівлею із предметами мистецтва всередині.
— Чи справді достатньо лише бажання кількох культурних діячів, щоб пожвавити усталену архаїчну спільноту?
— Утілюючи в життя власні програми, ми часто зустрічаємо енергійних людей, які у своїх прагненнях керуються парадигмою «я можу», замість споживацької «я хочу». Це «агенти змін», які своїми ідеями й діями вміють активізувати життя спільнот. У своїх творчих проектах вони вміло взаємодіють із громадою, партнерами та локаціями. Проте в українському контексті таким незалежним ініціативам бракує співпраці з іншими релевантними акторами місцевої спільноти — владою, бізнесом, авторитетними громадськими інституціями та медіа.
— Чому сьогодні такої співпраці немає або ж вона заслабка для змін?
— Основні причини — вузьке розуміння соціально-економічного впливу культури та недосконалість, а то й відсутність адекватних механізмів формування багатосторонньої взаємодії. Немає розуміння того, що культура містить життєдайний імпульс для відродження громад, зокрема сільських.
Коли справа доходить до оцінки значення культури, українські чиновники, медіа та широка громадськість користуються застарілими трактуваннями. Таке сприйняття культури не враховує, наприклад, результатів роботи творчих громадських організацій, інноваційних веб-платформ, локальних низових ініціатив і серій публічних подій у форматах дискусійних клубів або мистецьких інтервенцій. Економічний вплив культури на конкурентоздатність територій в Україні визнано помітно лише в контексті туризму, але немає прикладів формування привабливості місця через розвиток певних творчих індустрій. Це означає, що культуру досі сприймають як розвагу і не бачать її потенціалу для освіти та утримання талантів. Щоб зміцнити вплив культури на добробут громад, необхідна чітка державна культурна стратегія й узгоджені з нею нормативні та регулюючі інструменти.
— Чи реально це в нинішніх кризових умовах? Хто має над цим працювати і що для цього потрібно?
— Умови кризи є найсприятливішим моментом для початку будь-яких системних змін, особливо в культурі. Саме тоді формуються нові центри тяжіння, які визначають модель розвитку всієї сфери аж до наступної кризи. Це стосується й окремих територіальних громад. Якщо хоча б у двох людей у спільноті є бажання й рішучість об’єднати зусилля для творення нової ситуації, отже, настав час діяти в повну силу.
Насамперед ініціаторам проектів, націлених на розвиток сіл, потрібно відповісти на три запитання: що яскравого й цікавого в житті спільноти було в минулому, що можна розцінювати як резерви творчого, економічного й соціального потенціалу громади сьогодні і яка мета могла б стати мотивуючою для мешканців села на майбутнє? Пошук відповідей через прямі розмови з авторитетними односельчанами є чудовою нагодою ініціювати в громаді обговорення перспектив її розвитку. А зважені відповіді утворять своєрідну систему координат для культурної карти розвитку спільноти.
Ще одним дієвим варіантом є ситуація, коли індивідуальні художники беруть власний творчий інтерес і занурюють його у місцевий контекст.
— А чи потрібне взагалі українському селу мистецтво в контексті урбанізації світу і вимирання сіл?
— Ознайомитися із твором мистецтва означає пережити щось нове. Відразу хочу застерегти від вузького трактування мистецтва. Актуальна культура не зосереджена лише на збереженні спадщини чи виробництві вишуканого мистецтва, а пов’язана із сучасними суб’єктивностями. Замість того, щоб бути маргіналізованим чи «байдужим» до реалій повсякденного життя, актуальне мистецтво починається з інтимних, неофіційних, часто непомітних аспектів людського життя. Таке мистецтво твориться у відкритому діалозі й активній взаємодії з аудиторією. Тому проект розвитку громад повинен містити зворотний зв’язок. Така проста можливість гарантує переворот у самовизначенні спільноти, тобто того, як люди сприймають самих себе. Змінити місце, в якому ми живемо, означає змінити себе самих. Люди щодня говорять про бажане майбутнє, але часто залишаються закритими й нетолерантними до нового. Не варто чекати, коли кожен у селі скаже, що потребує вашого мистецтва.
Урбанізація й занепад села є прямим продуктом пошуку людьми кращого життя і можливостей для самореалізації. Якщо люди матимуть ці опції в місцях, де вони народилися й виросли, більшість із них залишиться там. Із другого боку, властива сьогоденню висока мобільність населення є важливим стимулом для керівників громад замислитися над її зміцненням і привабливістю. Інакше є ризик утратити безцінний капітал — людей.
— Як можна посилити культурно-мистецький складник у селах? Звідки має йти ініціатива — від мешканців села, членів місцевої громади чи «ззовні»?
— Є безліч шляхів культурного збагачення села, з якого згодом може утворитися сильна освітня база чи цікава економічна модель. Кожен із цих шляхів потребує роботи в команді, сильних лідерів і чітких зон відповідальності, а також уміння швидко схоплювати все нове. Ініціатива повинна йти від тих, хто має підприємницький дух, достатньо сміливий, щоб вірити в мудрість спільноти, і готовий присвятити наступні п’ять-сім років громаді.
Клуб, будинок культури чи бібліотека є цінною частиною культурної інфраструктури села лише тоді, коли вони діють як відкриті центри місцевої активності. Такі заклади мають орієнтуватися на потреби громади, інакше процес не зможе органічно розвиватися та підживлювати мотивацію мешканців.
— Мистецька платформа «Велика ідея» досліджує цю тему. Які сьогодні є цікаві ідеї щодо розвитку села саме в культурній сфері?
— На платформі «Велика ідея» переважають ідеї та досвід модернізації міст, проте є кілька історій про села. Цікавий досвід культурного відродження українського депресивного села Кардашинки має херсонський Центр молодіжних ініціатив «Тотем». Не менш цікавим є проект Дар’ї Каленюк «Молодь сіл». Його суть — в організації візитів міських професіоналів до сільської молоді з лекціями та презентаціями на різні теми: від літератури до еко-дизайну. Найсміливіша ідея — резидентський проект художниці Алевтини Кахідзе та її чоловіка Володимира Бабюка «Розширена історія Музичів», який вони реалізовують в однойменному селі під Києвом. У травні наша команда запросила Алевтину відвідати чотири кримські села в рамках другого року програми «Свято Генерацій», щоб мобілізувати місцевих людей для втілення в життя значимих для громади проектів. Перфоманс художниці «Можливо, диво!» викликав дивовижну реакцію з боку селян. Він відбувався в місцях, де мистецтво є неочікуваним: на ринку, шкільному подвір’ї тощо. Тож робота художниці дала можливість пережити спільний досвід — і на очах перетворювала натовп на згуртовану громаду.
