Однiєю iз найпопулярніших пісень часів Великої Вітчизняної війни була пісня «Одессит Мишка» у виконанні Леоніда Утьосова. Своїм оксамитовим, злегка надтріснутим голосом Леонід Осипович сумно виспівував:
Широкие лиманы,
Зеленые каштаны,
Качается шаланда
На рейде голубом.
В красавице Одессе
Мальчишка голоштанный
С ребячьих лет считался
Заправским моряком.
И если горькая обида
Мальчишку станет донимать,
Мальчишка не покажет вида,
А коль покажет, скажет ему мать:
«Ты одессит, Мишка,
А это значит,
Что не страшны тебе
Ни горе, ни беда,
Ведь ты моряк, Мишка,
Моряк не плачет
И не теряет бодрость духа никогда».
Широкие лиманы,
Поникшие каштаны,
Красавица Одесса
Под вражеским огнем.
С горячим пулеметом
На вахте неустанно
Молоденький парнишка
В бушлатике морском.
И эта ночь, как день вчерашний,
Несется в крике и пальбе.
Мальчишке не бывает страшно,
А станет страшно, скажет он себе:
«Ты одессит, Мишка,
А это значит,
Что не страшны тебе
Ни горе, ни беда,
Ведь ты моряк, Мишка,
Моряк не плачет
И не теряет бодрость духа никогда».
...без труб, без барабанов
Одессу покидает
последний батальон.
Хотелось лечь,
Прикрыть бы телом
Родные камни мостовой.
Впервые плакать захотелось,
Но комиссар обнял его рукой:
«Брось, Мишка, брось...
Ты одессит, Мишка,
А это значит,
Что не страшны тебе
Ни горе, ни беда,
Ведь ты моряк, Мишка,
Моряк не плачет
И не теряет бодрость духа никогда».
Одесские лиманы,
Зеленые каштаны
Еще услышат шелест
Развернутых знамен,
Когда войдет обратно
походкою чеканной
В красавицу Одессу
усталый батальон.
И, уронив на землю розы —
Знак возвращенья своего,
Наш Мишка вдруг не сдержит слезы,
Но тут никто не скажет ничего.
Хоть одессит, Мишка,
А это значит,
Что не страшны ему
Ни горе, ни беда.
Хоть моряк Мишка —
Моряк не плачет,
На этот раз поплакать,
Право, не беда.
Скільки я не слухав на диску цю річ, проникливе, дуже артистичне виконання Утьосова завжди брало за душу. Особливо сердечно сприймалися рядки, коли Мишко полишав окуповану Одесу і коли пізніше повертався до свого рідного міста. Утьосов нiби ледве стримував ридання.
Само собою зрозумілим я вважав те, що сюжет пісні написано за реальними фактами. Однак нещодавно я з подивом довідався, що ця пісня була написана за два роки до визволення «Південної Пальміри» від німців! І повернення моряка Мишка було лише в уяві авторів — поета Диховичного і композитора Воловця.
Захоплено Одесу було восени 1941 року. Пісня про Мишка вперше прозвучала влітку 1942-го. Так само вперше в радянській пісні з'явилася тема про те, що війська полишають свої міста. Фашисти влітку 42-го були вже біля Москви та Ленінграда. Підходили до Сталінграда. Саме тому наші солдати не тільки плакали під час виконання «Мишки», але в фіналі вставали зі своїх місць, даючи зрозуміти, що вони все зроблять, щоб уявна сцена повернення швидше матеріалізувалася.
Особливо трепетно пісню сприймали одесити. Багато хто з них вважав, що її написано особисто про них. На ім'я Утьосова прийшло 262 листи. Всі вони були від одеситів з ім'ям Михайло. Найбільше враження справив на артиста один лист:
«Ви вчора виконали одну пісню «Одессит Мишка». Не знаю, хто цю пісню склав і де він взяв матеріал для неї. Але я знаю, що ця пісня тільки про мене, бо хто останнім пішов з Одеси — це я. Я залишив там матір, я залишив там своє кохання, я залишив усе, що мені було дорогим у своєму Житті. І ось коли я почув ці Ваші слова, у мене запалали очі і я став весь тремтіти. У мене потекли сльози, бо я не в силах був стримати їх. Щоправда, багато глядачів дивилися на мене й не знали, чим це пояснити. Але, звичайно, ніхто не міг знати, чим це пояснити. Одеса була приємною для Одесита, і, коли Ви її виконували, у мене мало душа не розірвалася на шматки, Леоніде Осиповичу. Ваші слова в пісні, де ви співаєте: «Ты одессит, а это значит...» У цій фразі можна лише здогадатися, що одесити — це люди сміливі, які не бояться смерті, бо я, коли покидав Одесу, багнетом своєї гвинтівки забив трьох мародерів і вийшов із цієї сутички неушкодженим. Я тоді не плакав, і ось тепер, коли я почув цю глибоко душевну пісню, я заплакав так, що ті, котрі сиділи довкола, звернули на мене увагу.
Леоніде Осиповичу, Ви мене вибачите, що я написав погано. Але я краще писати не вмію. Річ у тім, що я хотів Вам викласти свою Вдячність за хороше виконання цієї пісні, бо її складено тільки про мене. А тому прохаю Вас вислати мені цю пісню, і з цією піснею я ще більше битиму гадів. Мститиму за Нашу Красуню Одесу.
Моя адреса: Діюча Червона Армія ППС 736 п/с Одинадцятий Гвардійський Батальйон Мінерів. Бендеровському М.Б.».
Цей лист дуже розчулив Леоніда Осиповича. Він говорив, що знайшов у ньому ті ж неповторні одеські інтонації, що й у прозі свого друга письменника Бабеля (на той момент вважалося, що він «висланий без права листування», в той час як найбільш самобутнього одеського письменника було розстріляно ще наприкінці тридцятих). Утьосов поштою надіслав Бендеровському слова й ноти «Мишки».
Одного разу в домі першого джазмена Радянського Союзу під час невеликої передишки між гастролями на фронтах (одного разу він навіть зі своїм оркестром потрапив у оточення, але акторів було врятовано танковою батареєю, що прорвалася до них) пролунав дзвінок. На порозі стояв кремезний блондин із сірими очима. Під тілогрійкою у нього було видно тільняшку.
— А ось і я! — радісно сказав незнайомець.
Утьосов зі здивуванням став вдивлятися в обличчя гостя, і тут він шостим чуттям здогадався, хто перед ним:
— Мишко!
— Так, Леоніде Осиповичу. У відпустку — на три дні.
За столом Мишко говорив:
— Нічого, буде повний порядок, і щоб я сонця не бачив, якщо я до Одеси не прийду!
— Михайле, а ким ви були до війни? — спитав його артист.
— Шофером, — відповів він.
— Ну ось, закінчиться війна, Мишо, приїжджайте до мене в Москву, будете в мене шофером.
Бендеровський подякував Леонідові Осиповичу і в припливі почуттів вигукнув:
— А інакше й бути не може!
Визволили «жемчужину у моря» навесні 1944-го.
Проте після закінчення Великої Вітчизняної Михайло Бендеровський не приїхав працювати водієм до Утьосова. Через багато років, згадуючи цю історію, співак iз гіркотою зазначив: «Він був людиною слова. Значить, не стало Мишка. Лише в пісні залишився...»
