Стежити за перипетіями життя обдарованої, суперечливої людини (а надто якщо це життя, як у нашого героя, було надзвичайно щедрим на авантюрні сюжети — політичні, психологічні, ба навіть любовні) — справа безмежно цікава та воістину корисна. Коли ж ідеться про постать, шлях якої збігався з магістральним напрямом розвитку Її Величності Історії, то дослідження її долі становить не лише академічний, а загальний інтерес.
Володимир Винниченко (1880 — 1951), видатний український письменник, громадський та політичний діяч, сміливо міг би сказати про себе: крізь мою особисту долю можна побачити історію. Творчість і життя цієї безмежно яскравої особистості ще й досі дуже мало відомі широкому українському загалові. А між тим знати про Винниченка необхідно, і якомога більше, бо його державотворчі та духовні здобутки (рівною мірою як і прорахунки) в жодному разі не втратили й зараз своєї актуальності.
Вивченню спадщини й творчості класика української літератури ХХ століття, одного з лідерів української національно-визвольної революції 1917—1920 років присвятив не один рік життя відомий український вчений-філолог, громадський діяч, постійний автор «Дня» і відданий друг нашої газети, професор Володимир Панченко. Плід його багаторічної копіткої дослідницької праці — книга «Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості» (Київ, видавництво «Твім інтер», 2004 рік), презентація якої відбулася 15 березня у Спілці письменників України.
Володимир Євгенович повною мірою виявив у новому монографічному виданні про Винниченка таку яскраву грань свого таланту, як уміння цікаво, доступно й захоплююче (проте водночас — із дивовижно точним відбором фактів!) розповідати про маловідоме, але справді суспільно важливе. Життя Винниченка залишається повчальним для всіх сучасних українців тим, що ця видатна людина дуже довго перебувала, сказати б, у пастці, в лещатах «між двох сил», прагнучи бути водночас і соціалістом (у 1920 році навіть велись переговори про його входження до керівного складу КП(б)У), і провідним діячем українського національно-визвольного руху. Поєднати ці два «полюси» для Винниченка виявилося практично неможливим. У цьому його особиста трагедія. І урок для всіх нас. Проте ясно — його остаточний вибір був на користь саме Україні.
Виступаючи на презентації, Юрій Кочубей заявив, що якраз життя і творчість Винниченка є свідченням того, що українці мусять орієнтуватися передусім на власні національні інтереси. І чи не в тому полягають причини політичних невдач Директорії Центральної Ради, що всі уряди були соціалістами, лівими? Загалом же, книжка, безперечно, дає нам гідне уявлення про Винниченка як постать, яку варто було б перепоховати в Києві, в Українському пантеоні (коли він буде створений?). А Михайло Слабошпицький, високо оцінюючи нову працю Панченка, відзначив «феноменальну добросовісність» автора і заявив, що вона — одна з найцікавіших з усієї української літератури за останній рік. Також були присутні і виступали знаний шевченкознавець Сергій Гальченко, член-кореспондент НАН України Віталій Дончик, письменник і поет Петро Осадчук, історик Надія Волинець.
Із великою увагою був вислуханий виступ головного редактора «Дня». Лариса Олексіївна Івшина закликала присутніх запитати себе: чому зараз багато хто не знає Винниченка, його долі й спадщини, його доби (принаймні, складається враження, що в 20–30-ті роки цю постать, попри сталінські «принади часу», знали краще на порядок!)? Може, це через те, що тоді не було сучасної системи ЗМІ, які створюють, на превеликий жаль, не лише цінності, а й багато шуму? І ще одне запитання: чому на такій події немає представників Національного телебачення (а вони мусили б бути!). Життєвий шлях Винниченка, як відзначила Лариса Івшина, — це яскравий приклад складної взаємодії (об’єднання, синтез, відштовхування) української літератури та українських цінностей , і цей шлях доводить, що об’єднання цих двох моментів, двох вимірів можливе. І цьому об’єднанню якнайкраще сприятиме книга Володимира Панченка, в котрій історія та література поставлені у вертикально-публіцистичну площину. «Люди, котрі дізнаються більше про Винниченка, — сказала Лариса Олексіївна, — може, і не впливатимуть вирішальним чином на перебіг, приміром, парламентських виборів, зате вони напевне знатимуть, які цінності нам потрібні. Отож, можна впевнено сказати, що заслугою автора є те, що він перетнув певну «полосу відчуження» навколо Винниченка».
...Розповідаючи про зародження задуму книги, професор Володимир Панченко навів символічний факт. У робочій кімнаті Винниченка зберігався дорогоцінний талісман: гаманець із грудочкою землі з України. Чи вірив письменник у своє майбутнє повернення до Вітчизни? Духовне повернення вже відбувається, і нова книжка В. Панченка — найкраще свідчення цього.
