У ці дні відзначаємо Різдво Христове. Більшість християн світу (понад 80%) відзначила свято народження Ісуса, помазаника Божого (Христа), 25 грудня. Історики твердять, що ця подія мала відбутися між 7 і 4 роками до нашої ери, тобто якраз 2000 років тому. Церковна ж традиція веде відлік ери Христової від першого року н.е.
Різдво Христове стало початком нової епохи в житті значної частини людства, а віра в Христа виказала велетенський вплив на звичаї, мораль, світогляд, освіту, науку, філософію та мистецтво багатьох народів. І об’єднала їх, незалежно від національності, однією назвою — християни. Неможливо собі навіть уявити, якою була б Європа, більше того — яким шляхом пішла б історія людства, якби те, що сталося 2000 років тому, з якихось причин не відбулося. Бо в дійсності й байдужі до віри люди, й затяті атеїсти є християнами, навіть не знаючи того про себе.
25 грудня святкують Різдво католики та протестанти всього світу, а також частина православних церков (Вселенський патріархат, румунська, грецька й інші). Єрусалимський патріархат, українські православні та греко- католики та російська православна церква відзначають Різдво за старим стилем — на 13 днів пізніше, тобто 7 січня. Цей календарний «поділ» християнства стався у зв’язку з уведенням наприкінці ХVI століття римським папою Григорієм ХIII нового григоріанського календаря, який поступово витіснив із ужитку менш точний юліанський календар. Сьогодні григоріанський календар є не тільки церковним, але й світським календарем більшості країн світу. Ті ж народи, що тримаються старого стилю, вимушені вести, так би мовити, «подвійне» життя — мають у вжитку як церковний (юліанський), так і світський (григоріанський) календарі.
Чому римська церква ввела новий календар у ХVI ст.? Справа в тому, що старий календар, запроваджений у давньому Римі за часів Юлія Цезаря, не є достатньо точним, тобто не зовсім відповідає науковим астрономічним розрахункам. Уведений ще до Різдва Христового (у 46 році до н.е.), цей календар поступово накопичив (і продовжує накопичувати) помітні «запізнення» часу — приблизно на одну добу кожні 128 років. У ХVI ст. ця помилка сягала десяти, а сьогодні — тринадцяти днів. Це приводить до помилкових обчислень багатьох важливих церковних дат, таких, як день Воскресіння Христового, та пов’язаних з ним інших свят, — вони все більше втрачають ті ознаки пори року, які наводяться в Євангеліях.
Східна православна Європа довго трималася старих, навіть архаїчних календарів. Так, 1699 року російський цар Петро I, через більш як століття після прийняття на Заході нового календаря, ввів у вжиток застарілий юліанський. Для Росії, втім, і цей календар був великим прогресом — до цього відлік часу вівся від «першого дня творення Богом світу». За указом царя на юліанський календар перейшла також православна церква. Григоріанський календар було прийнято в Росії 1918 року, але церква залишилася жити за неточним юліанським. Навіть після 1924 року, коли, за ініціативи Вселенського патріарха, частина православних церков світу почала святкувати Різдво за новим календарем.
Як було згадано, старий календар відстає від руху світил на небозводі. Через це день Різдва Христового за старим стилем не співпадає з однією дуже важливою астрономічною подією. Подією, яка надає Різдву особливого символічного, краще навіть сказати — космічного значення. Йдеться про те, що напередодні народження Ісуса Христа (25 грудня) відбувається «поворот сонця на літо». Це означає, що тривалість дня вперше за останні шість місяців збільшується (на одну хвилину), а зимова темрява трохи- трохи, а відступає. Мабуть, не дарма наші пращури сприймали Христа як життєдайного Бога Сонця.
Але що таке одна хвилина, й чи не підводять, не обманюють нас календарі? Як впевнитися у тому, що Сонце дійсно попрямувало туди, де хочуть бачити його всі люди? Хіба не забуде воно, Сонце, що вже пора йому завертати на літо? Адже ніхто з нас не здатний помітити, що день вже став довший на одну хвилину. А на дві, на десять хвилин? Також не відчуваємо — не знайдеться людини з таким тонким відчуттям часу, щоби відрізнити день тривалістю у вісім годин від дня на 10 хвилин довшого. Пам’ятаймо, однак, що прикра людська нечутливість до перемін аж ніяк не означає, що ті переміни не відбуваються навколо нас. Бо сонце таки повернуло на весну, на красне літечко, на загальне добро та благовоління. А день збільшився аж на одну повну хвилину! За нею поспішає наступна, і наступна, і наступна хвилини. То ж допомагаймо темряві відступити, добрі люди, — попри всі віхоли, морози, холодні тумани, темні дні й нескінченні ночі, які ще чекають нас попереду. Частіше заглядаймо за обрій та цінуймо кожну світлу хвилинку, яка наближає літо. Відлік пішов, земляки! Iз Різдвом Христовим!
