Сьогодні, як ніколи з часів новітньої історії України, питання національної безпеки України, безпосередньо — доля силових структур — стали заручниками політичного протистояння Президента та його оточення з урядом та антикризовою коаліцією. Ламання списів, здавалося б, досягло апогею, проте це — лише прелюдія активізації того протистояння, що очікується.
Боротьба точиться вже не довкола долі чинної Верховної Ради і можливості її переобрання — почалися президентські передвиборні перегони. Фальстарт? Покаже час. Претенденти хоча і не називають себе у цій ролі як такими, а то і прямо присягають Президентові на вірність і відсутність навіть подумки бажання «перейти дорогу» нині діючому главі держави, діють активно, відверто і нахабно. Противники у боротьбі за «гетьманську булаву» перешиковуються, розставляючи своїх людей на ключових посадах, зміцнюють свої ряди, залучаючи до них нових членів, і «відстроюють» тих, чия лояльність викликає питання, і нищать, нищать представників «ворожого» табору. Позиційна війна насичена «партизанськими вилазками», «розвідка боєм» стала повсякденною практикою, на порядку денному одкровенний «політичний тероризм».
Наступальна позиція Президента пов’язана, безперечно, з призначенням Віктора Балоги на посаду голови Секретаріату та наданням йому особливих повноважень. Він найретельнішим чином, мов той єгер, заганяючий дичину для свого володаря та відстрілюючи негідну, береться за справу, вбачаючи своє надзавдання в прибиранні влади на місцях хоча б за рахунок переформатування силових структур. У Секретаріаті під контроль беруть силові відомства. Кадрова війна в розпалі. На плаху задля зміцнення позиції Президента та його оточення кладуть голови керівників СБУ в декількох областях. Атестаційна комісія в надрах СБУ — головне інструментальне приладдя кадрової чистки. Слідує відставка голови СБУ Ігоря Дріжчаного ніби за власним бажанням. Мов кістку, кидають йому «генерала армії». Та, аби нікуди не дівся, — бо достатньо знає, та й неформальні зв’язки його з ГПУ тяжіють, залишають при собі — надають посаду у Віталія Гайдука в РНБО. Відповідні укази Президента втілюються в життя, та от заковика — питання про звільнення не погоджено з Верховною Радою.
Загалом стрімкий і ніким не очікуваний злет Ігоря Васильовича, коли він день у день з проголошеною відставкою Олександра Турчинова став на чолі СБУ, був приречений. Протистояти довкіллю фахових інтриганів, системі, започаткованій за часів попередника, міг лише такий самий інтриган. На жаль чи на щастя, Дріжчаний таким не був. Підслуховування і підглядання одне за одним, чвари і взаємні звинувачення не тільки стали нормою, а й досягли буйного розквіту в той час, коли за об’єктивних та суб’єктивних обставин Дріжчаний був позбавлений можливості вести жорстку кадрову політику, а ті перестановки, що мали місце, були продовженням перманентної реорганізації без скільки-небудь усвідомленої цілі. А СБУ вже давно, як жодне інше силове відомство, потребувало кардинальних змін і кардинальної реорганізації, що були підмінені «стратегією» подрібнення і розпорошення. Прихід Віктора Балоги, як ми вже зазначали, ознаменував нову політичну епоху — епоху війн, «холодних» та, за нашим прогнозом, у найближчому часі — «гарячих» (ось така він людина). За цих умов бути над ситуацією Дріжчаному дозволити ніхто не міг. Отже, — відставка.
Тим часом занепокоєні активністю Президента (читай — Балоги і Кo) антикризовики відмовляються не тільки звільнити Дріжчаного, а й започатковують активні протидії — на чолі МЧС з’являється одіозний опонент Балоги — Нестор Шуфрич, а на зміну самопризначеного «термінатора» від революції в МВС приходить коаліційний висуванець Василь Цушко.
Протистояння довкола силових відомств загострюється, «дивом» минаючи одного з немаловажних фігур — Анатолія Гриценка, — на захист долі міністра Збройних сил України зголосилася сама координаторка антикризової коаліції Раїса Богатирьова. Згодом в ЗМІ просякає інформація про домовленість з Віктором Януковичем, і Гриценка полишають у спокої, поки що…
Міністр внутрішніх справ Василь Цушко представляє керівному складу МВС сімох своїх нових заступників. Віктор Ющенко наполягає, що призначення на посади керівників силових відомств та їхніх заступників мають узгоджуватись із Президентом, і призупиняє дію урядових постанов про призначення цих заступників міністра внутрішніх справ. «Ющенко перевищив свої повноваження», — твердить Мін’юст. НСНУ здіймає галас, що Цушко починає кадрові чистки, з’являються заяви Лідії Поречкіної, обуреної ситуацією щодо її звільнення з посади заступника: «Я не писала заяви про звільнення, я взагалі — на лікарняному». Ситуація на кшталт такої, коли «собака тявкає, а караван…».
Віктора Ющенка знову підставили. І навіть керівник Департаменту по зв’язках із громадськістю МВС Костянтин Стогній повчає Президента: «Як міністр буде виконувати свої функції, якщо не він буде формувати апарат своїх заступників? Якщо міністр дав команду, вони повинні її виконувати».
Завдання-максимум, що поставив перед собою Віктор Балога та яке збігається з його особистими далекоглядними інтересами, і це простежується в усіх його висловлюваннях та діях, — представити Президента сильним. Це є кардинальною зміною в імідж-проектуванні особи глави держави. До цього «любі друзі» як з умислом, так і ненавмисно підкреслювали, що Віктор Ющенко як Президент є сильним через свою слабкість. Виваженість супроводжувала нерішучість, пошук компромісів виявляв розгубленість, наполегливість слідувала силуванням оточення та обставин, внаслідок чого всім ставало зрозуміло, що кволості політичної позиції намагаються надати статусу стратегічного мислення. Пересиливши себе, Президент намагається врешті позбавитися «любих друзів». Проте незалежно залежним Вікторові Ющенку бути психологічно більш комфортно, аніж залежно незалежним. Коли Євген Червоненко в «засланні» та на святкування з приводу річниці Майдану запрошення не отримує, коли Давід Жванія, гучно гримнувши дверима в «Нашій Україні», проголошує новий Майдан; коли той же Петро Порошенко, забувши принизливі зауваження відносно себе з боку лідерки БЮТ, говорить про об’єднання з Юлією Тимошенко, а йому вторує інший представник «любих друзів» Олександр Третьяков, пасовище президентської прихильності повністю опановує Юрій Луценко. Йому приміряють чимало штанців, проте одні замалі, інші на зріст, здавалося б, і не погані, проте, як і в Секретаріаті щодо ролі Луценка свої погляди є, так і у Юрія Віталійовича свої амбіції маються. Масла до вогню підливає Віктор Ющенко, говорячи, що «вже думав» про призначення Луценка головою СБУ «позитивно» і «у найширшому сенсі», водночас жалкуючи, що «одне питання тільки — провести через парламент». Про важливість контролю над силовими відомствами йому, Вікторові Андрійовичу, радники всі вуха прошуркали. Та й він і сам на цьому розуміється — СБУ як політичний наглядач — важіль найвагоміший, збройні сили — аргумент, проте за сьогоднішніх умов теж прискіпливої уваги вимагають.
Тим часом екс-міністр МВС, дійсний радник Президента не сидить без діла — ініціює створення громадського руху «Народна самооборона» і закликає всіх свідомих громадян приєднуватись до нього. Така ініціатива Луценка викликана «бєспрєдєлом команди, яка зараз перебуває при владі». «Узурпатор є не персональний, як колись Кучма, а колективний — антикризова коаліція», — говорить він. Саме з ним збирається боротися Юрій Луценко. Проте без Юлії Володимирівни — нікуди. У своєму новому «забігу» Юрій Луценко заявляє, що йому вдалося домовитися з Юлією Тимошенко «про ненапад». Він зазначає, що під час зустрічі з Юлією Тимошенко окреслив три можливі варіанти розвитку подій: «Ми домовляємося про ненапад; ми — ідіоти і воюємо одне з одним; ми підтримуємо цей уряд». «Ми домовилися, що ми не ідіоти», — наголошує споконвічний польовий командир і збирається, зокрема, за його твердженням, з 20 січня 2007 року по Україні збирати бійців під свої стяги. Луценко проголошує: «На даний момент і на багато років уперед у мене немає президентських амбіцій». Проте…
Втомили всі ці потішники від політики. Твердять, що ми з Президентом, а «каменя за пазухою» тримають. Списали вони його вже б давно, проте побоюються, що Майдан і досі в головах невизначеної кількості мас асоціюється з ім’ям Ющенка.
Все наполегливіше звучить знакове «дострокові перевибори». Нервують, сіпаються усі: Президент та його оточення, уряд, коаліція, опозиція. Складні політичні процеси, що обумовлюються суцільною взаємозалежністю, відбиваються в тактичному хитруванні та виявляють загальну стратегічну невизначеність. Впевненою хоче здаватися як собі, так і іншим, Юлія Тимошенко. Вона зголошується відмовити «Нашій Україні» в особі Петра Порошенка в союзі: «Я проти того, аби ставити на фальшиві фішки». Вона готова до боротьби, Олександр Турчинов часу на посаді голови СБУ не втрачав…
Завзято готується до введення спецслужб у «війну» з політичними опонентами президентська команда. Секретаріат Президента у ролі генштабу. 11 грудня вперше за два роки свого президентства Віктор Ющенко збирає подібну нараду, на якій присутні: тимчасово виконуючий обов’язки СБУ Наливайченко, голови СЗР (Служба зовнішньої розвідки), ГУР МО (Головне управління розвідки Міністерства оборони — військова розвідка), ДПР (Державна прикордонна служба) і керівник комітету з військово-технічного співробітництва, серед запрошених також секретар РНБО Віталій Гайдук, що покликаний за законом координувати діяльність розвідувальних структур від імені Президента, і, зрозуміло, панівний голова Секретаріату Віктор Балога. Одне з головних питань, що цікавить ініціаторів зібрання, — впорядкування інформаційного потоку, що спрямовується від цих відомств до Президента (читай — голови Секретаріату), а також питання створення Національної комісії з реформування СБУ.
Для повного розуміння «хто в домі хазяїн» за ініціативи Балоги і К о 12 грудня світу українських силових структур являють Указ Президента України «Про заходи з посилення контролю за діяльністю Збройних сил України та інших військових формувань», таке собі контрольно-ревізійне управління від Секретаріату над всім і всіма, хто у погонах ходить, а може, й більше…
Крім того, відбувається виток інформації, й у ЗМІ з’являється повідомлення, що (і це питання) не знаходить гідного відгуку в суспільстві, згідно з яким, окрім оприлюдненого секретними указами, таким же чином впорядковують звітність СЗР і Державної служби спецзв’язку.
15 грудня новим указом Віктор Ющенко скасовує свій попередній указ від 8 лютого 2005 року, за яким секретар РНБО часів Петра Порошенка мав право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів, а також пропонувати Президенту кандидатури на посади у силових відомствах. Відтепер замість РНБО проекти указів про присвоєння вищих військових чинів та звань узгоджуватиме Секретаріат глави держави, тобто не тільки «карати» та «милувати», а й визначати найбільш «лояльних».
Коло замкнулося. Зосередження інформації та усі важелі впливу — в руках Віктора Івановича Балоги.
Напруження зростає, все голосніше з різних боків звучить твердження щодо чинності конституційної реформи. А тут іще чутки пішли, що за таких умов усіх «слухають», та й Президента увагою не минають. От в кращих традиціях маніпулювання масовою свідомістю і здійснюється операція з «керованого скандалу». Претендент на посаду голови СБУ, а сьогодні виконуючий його обов’язки Валентин Наливайченко доповідає ЗМІ про дивовижну спецоперацію, в результаті якої служба «припинила незаконну діяльність комерційної фірми, яка займалась незаконним прослуховуванням громадян та, не виключено, — окремих посадовців України. Зокрема, в офісі фірми було знайдено список суддів Конституційного Суду України». Геніальність спецоперації полягала у тому, що вперше, попри тривалі та численні об’яви в Internet про певні, зокрема такі, як прослуховування, послуги, та час від часу — скандали, що виникали через викид компромату у всесвітній мережі, СБУ спромоглася «здати» структуру, засновану і забезпечувану бувшими і теперішніми. Мабуть, ті подумали про свою незалежність, а то і конкуренцією дошкулили, бізнес, як не кажи, прибутковий.
Про прибутковість продажу узаконеної СБУ незаконної прослушки легенди ходять, про це пишуть і Internet-медіа, і друковані ЗМІ. Ситуація, коли пропозиція сформувала попит. Та й сплачувати, як у «Регіонах»,так і у БЮТ, і в «Нашій Україні» за так звані особливі послуги є і кому, і чим — також. Що до так званої спецоперації, здавалось би, хід слабкий, проте комбінація може буди розіграна багатоходова…
Неочікувано Віктор Ющен ко підписує бюджет, а Верховна Рада голосує за звільнення Дріжчаного. Камінь спотикання, хай і малозначущий, прибраний, аби під ногами не плутався. Такий собі розмін. «Кулуарні домовленості між Президентом України Віктором Ющенком та антикризовою коаліцією», — заявляє один із лідерів фракції БЮТ і колишній голова СБУ Олександр Турчинов, коментуючи зміну позиції фракції Партії регіонів щодо звільнення з посади голови СБУ Ігоря Дріжчаного та підписання Віктором Ющенко бюджету. «Про щось домовились. Наприклад, про керівника Служби безпеки або якісь поступки щодо МЗС», — додає екс-керівник СБУ. Певне, Олександр Турчинов не знайомий із заявою Віктора Балоги, яку той зробив декілька тижнів тому на шпальтах «Дзеркала тижня», де винесено навіть у заголовок його інтерв’ю: «Президент не займається політичним бартером». Так собі думав, пробачте, хотів собі тоді новий «іміджмейкер» глави держави, проте благі побажання спотикнулися за сурові реалії.
А тепер про головне, попри всяку мішуру. Здається нам, справа не в тім, що в Україні на вищому рівні бачать лише внутрішніх ворогів, а зовнішніх не залишилося, хіба що Росію деінде згадають, а має місце цілеспрямоване руйнування системи національної безпеки, і першими потерпатимуть спеціальні служби та силові відомства, які за своїм визначенням і повинні відповідати за національну безпеку.
