Столичний міський голова Віталій Кличко доручив своїй команді навести лад у Києві до пісенного конкурсу. Як підготувалася до цього станція метро «Лівобережна», обговорили практично всі містяни. Відремонтована за 25 мільйонів гривень (!), станція з новим інтер’єром виявилась доступною не для всіх. Справа — у дверях: вихід до платформи виявився на кілька сантиметрів вужчим від старого. Отже, люди на інвалідних візках просто не в змозі проїхати через вузьку шпарину. Компанія — виконавець ремонту — обіцяє все усунути. Що ж, час іще є.
Але, крім метро, гості пісенного фестивалю однозначно захочуть пройтися центральною вулицею Києва. Хрещатик — як візитівка столиці, віддзеркалення того, як влада міста дбає про його зовнішній вигляд і комфортне перебування людей у ньому. Чим потішить чи, навпаки, засмутить головна вулиця Києва прихильників Євробачення? Слабкі та сильні місця Хрещатика «День» визначав разом із архітектором Миколою Жаріковим, головним зодчим Києва у 1987 — 1992 роках, членом Національної спілки архітекторів України, народним архітектором України та дійсним членом Української академії архітектури.
(фото 1). — Авт.)
«ЗОЛОТА ВИСОТА»
Наш маршрут пролягав від Європейської площі до Бессарабки. До речі, Європейська площа змінила низку назв, за якими можна вивчати історію країни: Кінна, Царська, Театральна, ІІІ Інтернаціоналу, Сталіна, Ленінського комсомолу... Нам про це розповів Микола Жаріков. А звідкіля про це довідаються європейські гості? Хіба що з розповіді екскурсовода, бо ніяких табличок чи туристичних стендів на площі немає.
(фото 2)
«Та, крім цього, площа має дві містобудівні неприємності — затори транспорту і велику «діру» на вулиці Хрещатик, 5 (тут компанія братів Табачників планувала збудувати найбільший у столиці хмарочос (фото 1). — Авт.), — розповідає Микола Леонідович. — Цій ніші уже 20 років. Вона, як дзеркало, відображає всі хвороби нашого суспільства: корупцію, сваволю влади, некомпетентність деяких архітекторів, передусім головних. На догоду замовникові вони підвищували висотність споруди в запланованому проекті й, отже, кількість квадратних метрів, а тут вартість одного перевищує 15 тисяч доларів. Перефразовуючи відомий вислів про «золоте дно», це — «золота висота». Інвестор «Грааль Інвестмент» отримав історико-містобудівне обґрунтування, де дозволена висота споруди до 160 метрів. Кияни всі ці роки обурюються, влада мовчить, а замовник чекає слушного моменту, щоб таки взяти «золоту висоту».
СЮРПРИЗ ПІД ПОЛОТНОМ
Із розмови видно, як болить Миколі Жарікову за спотворене обличчя Хрещатика. Він радить фотографові пройти кілька метрів далі, щоб зняти якнайвигідніше «діру» Хрещатика чи понівечений і не доведений до ладу за три роки після Революції Гідності Будинок профспілок (фото 2). На щастя, міська влада після обурення киян таки демонтувала два надбудовані верхні поверхи на споруді. Однак фасад, що «дивиться» на майдан Незалежності, ще схований за сірим полотном. Що за ним? Загадка. Ресторан «Каратель» на першому поверсі зараз не працює. Нагадаємо, містяни обурювались його появою у місці, де загинули патріоти країни.
«Облицювальну цеглу для Будинку профспілок колись привезли з Азербайджану, — продовжує наш співрозмовник. — Бачите, на стіні — сліди від диму. Їх можна почистити і підібрати відповідний колір фарби. А з боку площі вся цегла збита. До того ж поставили менші вікна, а нішу під ними заклали цеглою. Щоб навести лад у цьому будинку, не треба багато часу, як на мене. Він вже давно міг виглядати ззовні, як лялька, і грошей не було б витрачено стільки».
(фото 3)
ЗАСИЛЛЯ «ПАНД» І БЕТОННИХ ПІВКУЛЬ
Такі сюжети вказують на безгосподарність міських чиновників. Хрещатик нагадує калейдоскоп, у якому змішалися різні стилі та смаки. Напроти монумента Незалежності гуляють перевдягнені у костюми панд торговці, нав’язуючи фотосесію (фото 4). Поруч — власники голубів і сов з тими ж пропозиціями, хоча закон про жорстоке поводження з тваринами подібні речі забороняє. Ще один фрагмент цієї картинки — сферичні півкулі практично по всій пішохідній частині Хрещатика (фото 3). Раніше вони були тільки біля мерії, а тепер повсюди. Так влада хоче відучити містян паркувати автівки на тротуарі.
«Це так перейняли досвід Європи. Перед Євробаченням перефарбовують їх у жовтий колір, щоб гості тільки на них і дивилися. Я два роки намагався потрапити до мера та розповісти, як вирішити проблему з парковкою на Хрещатику, але марно. Розробив проект, за чотири місяці можна було б побудувати, і все вирішити. Треба просто було привчити людей не паркувати тут машини: встановити відповідні знаки й поставити двох поліцейських для регулювання руху. Якщо ставиш тут машину — плати штраф, і поруч — евакуатори», — радить архітектор.
(фото 4)
«МАЙДАН ХОТІЛИ ПРИКРАСИТИ. ВИЙШЛО НАВПАКИ»
Ми розпитали Миколу Леонідовича, що влада може змінити на Хрещатику до Євробачення зараз. Зодчий зазначив, що за ці роботи варто було братися рік тому, а не за місяць до проведення конкурсу. Це саме стосується й зовнішнього вигляду майдану Незалежності. Мішанина стилів, накопичення різних пам’ятних знаків і монументів уже давно не дивують киян, але й особливого захвату не викликають. Чи припаде цей мікс до смаку іноземним гостям?
(фото 5)
«Через велику кількість скляних куполів Майдан колись називали «площею теплиць» (фото 5). Потім трохи познімали ці скляні ковпаки, — зауважує Микола Жаріков, коли зупинились на хвильку біля стели Незалежності. — Пам’ятаєте, як на Майдані почали з’являтися різні скульптури, дивні Лядські ворота з войовничим святим Михаїлом нагорі? Все це вигадувалося на ходу, щоб якось прикрасити головну площу. Насправді виходило навпаки. Площа втратила колишній архітектурно-художній рівень. Ніхто ніколи не планував будувати під Майданом великий торговий центр. Беручи участь у конкурсі на монумент Незалежності, я запроектував там підземний музей. Але тодішній мер Києва Олександр Омельченко почав роздавати цей простір інвесторам під комерцію».
Що більше зацікавило б гостей: бутіки, яких і так чимало, чи неординарний підземний музей?
МАГАЗИНИ ДЛЯ ЗАМОЖНИХ
У колишнього архітектора столиці безліч ідей і готових проектів, як поліпшити центральну вулицю міста, але його ніхто не чує. Хоча саме завдяки його зусиллям врятували від зносу Центральний гастроном, нині закритий покривалом, а також відстояли частину старого кварталу на Хрещатику.
(фото 6)
«Я двічі рятував будівлю гастроному від знесення, — пригадує зодчий. — Уперше, коли був призначений головним архітектором Києва. Буквально наступного дня до мене прийшов начальник штабу громадської оборони міста з рішенням виконкому про знесення не тільки гастроному, а й усього старого кварталу для будівництва тут підземного центру громадської оборони Києва. На цьому місці планувалося вирити глибокий котлован розміром 90 на 60 метрів. Я сказав, що не підпишу. Він приходив ще двічі, розповідав, що проведено велику підготовчу роботу, відселено всі будинки, затверджено програму навчань зі знесення будинків протягом тижня. Але я не підписав. Потім місто почало здавати ці будинки в оренду».
Вдруге архітектор рятував гастроном від знесення, коли до Києва приїхали інвестори з США із пропозицією збудувати у місті готель. У мерії запропонували ділянку під гастрономом. «Я пропонував подивитися іншу ділянку. Вони погодились. При цьому архітектор-консультант цієї групи сказав цікаву тоді для мене фразу: «Для будівництва готелю потрібно три умови: перша — вибір місця, друга — вибір місця, і третя — вибір місця!». А щодо так званої реконструкції нинішнього ЦУМу (фото 6), — продовжує Микола Жаріков, — то за нормальної міської влади такого б не відбулося. За ці гроші можна було відремонтувати старий і збудувати абсолютно новий універмаг. Шкода, що тепер немає народного магазину, куди ходили всі. Тепер це магазин для заможних, як і більшість на Хрещатику».
СКЛЯНІ НІШІ СТАРОГО КВАРТАЛУ
До речі, старий ЦУМ з його традиціями міг би приваблювати туристів саме історією, а не брендовими речами. Та кияни пробігають Хрещатиком, навіть не звертаючи уваги на архітектурні принади. Скоріше впадають в око бутіки та реклама, ніж атмосфера вулиці. Будиночки старого кварталу перетворилися у суміш давньої архітектури та сучасної — скляної (фото 7). Як-от у садибі зі світло-зеленими фасадами на Хрещатику, 48, де вибили частину стіни і зробили скляну вітрину.
(фото 7)
«Це черговий містобудівний злочин. Як чорна будівля театру зіпсувала весь Андріївський узвіз, так і ця ніша зі скла зіпсувала історичну архітектуру всього кварталу. Цю частину міста треба зберігати як туристичну принаду, реставрувати», — пояснює Микола Леонідович.
У будинку під номером 50 під сірим полотном ховається чергова перебудова. А будівля на Хрещатику, що поряд, вже пережила архітектурне перетворення — за часів мера Омельченка до триповерхової садиби добудували два поверхи. За словами Миколи Леонідовича, це суперечить правилам охорони історичного середовища і недопустимо.
«НЕ ФОНТАН»
Фінальний акорд нашої прогулянки — Бессарабка. Та розмова не про неї, а про місце напроти, початок бульвару Тараса Шевченка, де раніше стояв пам’ятник Леніну (фото 8). Ця точка досі є полем для дискусій істориків та архітекторів. У Миколи Жарікова була ідея зробити тут світломузикальний фонтан. За його словами, вже час ставити крапку на тому, щоб на старий п’єдестал підносити нові скульптури. Готовий проект зодчий показував нинішньому головному архітектору столиці Олександрові Свистунову, на що почув відмову, бо «фонтани взимку не працюють».
(фото 8)
Не вразила ошатністю і Бессарабська площа. Кам’яні лавиці біля неї стали прихистком для безпритульних, які порозкладали тут ковдри та теплі речі. На бруківці — купа недопалків і папірців. Звісно, безхатьки мешкають скрізь, приміром, Париж — то взагалі місто контрастів, на одній вулиці може пахнути ванільними булочками, а за кілька метрів — туалетом. Проте соромно передусім за своє. Коли їдемо в гості до когось із європейців, фіксуємо кожну дрібницю: от би нам такі газетні кіоски, як у Лондоні, чи тихі вулички старого міста без реклами, як у Вільнюсі. Можливо, нарешті треба упорядкувати своє і пишатися тим, що зберігаємо автентичну атмосферу Києва?
НЕПРИСТУПНА БЕССАРАБКА. ОКРІМ ТОГО, ЩО БЕССАРАБСЬКА ПЛОЩА НЕ ВРАЖАЄ ОШАТНІСТЮ, НА НІЙ ПОВНО ПЕРЕШКОД ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
