Упродовж ХХ століття людство пережило дві науково-технічні революції. Саме пережило, оскільки разом з якісною зміною нашого життя, всім тим, що ми називаємо благами цивілізації, — новими матеріалами, технікою, засобами комунікації, інформаційними технологіями та іншими досягненнями, якими ми зобов’язані науково-технічному прогресу, — останній породив і безліч проблем як технічного, так і морально-етичного плану. Адже трагедія Хіросіми й Нагасакі, Чорнобильська катастрофа теж певною мірою є наслідками розвитку науки й техніки. Так само свої плюси та мінуси має й останнє наукове відкриття — складення генетичної карти людини, що дає можливість в недалекому майбутньому здійснити її клонування. Про необхідність тверезо оцінювати можливу небезпеку неконтрольованого науково-технічного розвитку та про властиві йому глобальні проблеми йдеться в листі київського вченого Олександра Воїна, який ми публікуємо сьогодні.
Пов’язані з клонуванням людей повідомлення, що промайнули нещодавно в засобах масової інформації, — про саму можливість такого клонування, про міжнародну заборону його, під якою підписалися, до речі, далеко ще не всі країни, про готовність російських комсомольців клонувати людей (звісно, лише обдарованих та ідейно витриманих) та інші — порушують ряд питань на тему, куди ми, людство, йдемо й що на нас чекає в найближчому майбутньому. Я хочу торкнутися лише одного з них.
Те, що науково-технічний прогрес породив безліч глобальних проблем, не лише добре відомо, а й, певною мірою, вже в зубах нав’язло. З’явився навіть різновид професійних спекулянтів на цих проблемах, похмурих віщунів кінця світу й т.ін. І як завжди, коли надто часто кричать «пожежа», а пожежі все немає, люди стомлюються від тривоги й вдаються до іншої крайності — байдужості. Звичайно, панікувати не треба ні в якому разі, тим паче, що людство ще здатне тримати свою долю у своїх руках. Але слід чітко усвідомлювати ті небезпеки, які таїть у собі неконтрольований науково- технічний розвиток, ті проблеми, які він породжує, i вчасно їх розв’язувати. У зв’язку із цим хочу просвітити у свідомості читачів один момент.
Науково-технічний прогрес — це, звісно, не просто однокольорове зло, як це намагаються представити всілякі провісники близького армагеддону. Крім того, що він поліпшив матеріальне буття сучасної людини й розвинув її можливості, він не лише породжує глобальні проблеми, а й дає засоби для їх розв’язання. Приміром, породивши екологічну проблему, цей прогрес тепер дозволяє й розв’язати її за допомогою створення замкнених виробничих циклів, безвідходних технологій, поліпшення якості бензинових двигунів і заміни їх на електромотори тощо. Аналогічно щодо небезпеки, породженої мирним атомом, та інших. Ці небезпеки виникли як наслідок науково-технічного прогресу, але, з iншого боку, цей прогрес виробляє засоби й технології, що дозволяють робити атомні електростанції все більш надійними.
Усе це стосується й можливого клонування людей. До речі, не викликає сумніву, що, подібно до того, як теорія відносності призвела спочатку до створення атомної бомби, а вже потім —атомних електростанцій, і подібно до доль багатьох інших відкриттів, якщо вже хтось здійснить клонування в серйозному масштабі, то насамперед клонуватиме не світлi гени, а яких-небудь «зомбі» для досягнення світового панування або чого-небудь подібного (хоча перспектива клонування ідейно витриманих комсомольців мене, наприклад, теж не приваблює). Але не викликає сумніву й те, що можливо, в принципі, ефективно контролювати дотримання закону, що забороняє клонування людей. І наука, і техніка допоможуть зробити цей контроль ефективним. Але абсолютної гарантії бути не може, та й безглуздо її вимагати. Зрештою, й без науково-технічного прогресу існування людства не є абсолютно гарантованим навіки або хоча б у найближчому майбутньому: раптом прилетить яка-небудь комета? Тобто йдеться про певну розумно-достатню надійність. Вважатимемо, як уже зазначалося, що вона є досяжною в атомній енергетиці (хоча чи досягнуть її, тим паче найближчим часом, — це вже інше питання). I точнісінько так само, сподіваюся, людство забезпечуватиме та контролюватиме i незабруднення довкілля, i непоширення атомної, хімічної та бактеріологічної зброї, і їхнє знищення або зберігання там, де вони залишаться, i небезпеку, пов’язану з розвитком генної інженерії та екстрасенсорики (психотропна зброя). Але фокус полягає в тому, що всього того, чому треба забезпечувати надійність і що слід контролювати, стає дедалі більше: і в значенні кількості об’єктів, що належить до кожного різновиду глобальних проблем (наприклад, атомних електростанцій), і в значенні кількості самих глобальних проблем. І цілком відповідно до діалектики, кількість переходить у якість, що в цьому випадку, як випливає з теорії імовірності, означає, що навіть якщо для кожної з глобальних проблем окремо (вже не кажучи про кожний об’єкт, пов’язаний із цією проблемою) ми й забезпечимо практично досить надійну безпеку, то ні про яку надійну безпеку для людства взагалі не може бути й мови. І ймовірність, що людство припинить своє існування в найближчому майбутньому не через ту, то через іншу глобальну проблему, зростатиме разом зі зростанням кількості глобальних проблем.
Це можна компенсувати тільки, якщо підвищувати надійність усіх об’єктів, пов’язаних iз кожною з глобальних проблем, при появі кожної нової проблеми, що, як знає кожний, обізнаний з тим, як і якою ціною досягається підвищення надійності, неможливо за швидкого зростання кількості нових глобальних проблем. А це означає, що єдиним виходом для людства може бути тільки припинення нарощування цих проблем.
Виникає запитання, чи можна цього досягти, не відмовившись повністю від подальшого науково-технічного прогресу? Тут передусім слід зазначити, що негайне й тотальне його припинення створить сучасному людству таку глобальну проблему, перед якою померкнуть на якийсь час усі інші. (Це призведе до різкого скорочення виробництва і, як наслідок, до голоду, анархії й хаосу в світі, в якому все ще досить багато атомних та інших подібних «іграшок»). Тому насущним стає прогнозування появи глобальних проблем у зв’язку з різними напрямками науки і техніки та «заморожування» цих напрямків доти, доки духовна еволюція людства, з одного боку, і розвиток інших, незаморожених напрямків науки й техніки — з другого, не зроблять безпечним і розвиток цих напрямків.
«Заморожування» має здійснюватися як через законодавство, за допомогою міжнародних угод, так і за допомогою самообмеження вчених-творців.
