За соціологічними даними, 2003 року 51% українців висловилися за створення інституту капеланства, торік таких було 67%. Фахівці вбачають у цьому суспільний запит, оскільки нечасто зустрінеш таку консолідовану підтримку якоїсь ініціативи. До того ж, за словами експертів, протягом останнього часу активізувалися робочі та ініціативні групи, які напрацьовують необхідну для цього нормативну базу.
Так, Рада душпастирської опіки при Міноборони підготувала проект закону про військове капеланство. Також є дві законодавчі ініціативи щодо розвитку капеланства — від міжфракційного об’єднання Верховної Ради і парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони. Їх, за словами фахівців, треба об’єднати, узгодивши суперечності. Експерти пропонують включити в єдиний законопроект ініціативи щодо капеланства в інших суспільних сферах.
«Правильний підхід до капеланського служіння — кожна людина має право на свободу віросповідання, незалежно від того, де вона перебуває. Це — фундаментальне право. Сама держава цього зробити не може, тому ми звертаємося до представників влади, щоб забезпечили цю можливість разом із нами. Не має значення, де людина перебуває — у війську, пенітенціарній установі, тому чи іншому закладі медичної сфери, — вона повинна мати можливість отримати духовну підтримку», — вважає керівник департаменту зовнішніх зв’язків Української греко-католицької церкви в Україні, протоієрей Олекса ПЕТРІВ.
Першими запровадили капеланську службу в Україні у пенітенціарній системі. Хоч на рівні закону це відбулося 2015 року, ще 1999-го Державна пенітенціарна служба України підписала угоду з міжконфесійною релігійною місією, до якої увійшли представники 12 церков. А в липні 2014-го розпорядженням Кабміну це зробили у Збройних силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі.
«Оцінка роботи духовенства у нашій службі — лише позитивна, — каже начальник відділу соціально-виховної роботи Державної пенітенціарної служби Ігор АНДРУШКО. — До ухвалення закону у нас була хороша співпраця зі священиками, які проводили із засудженими індивідуальну та групову роботу. Маємо позитивну практику і добрі напрацювання. При цьому спочатку акцент був на засуджених, а потім ми усвідомили необхідність душпастирської роботи і в пенітенціарній системі».
Сьогодні робота потребує вдосконалення, оскільки є запит на капеланські служіння в інших сферах, особливо в системі охорони здоров’я. По-друге, практична робота висвітлила багато недопрацьованих питань. Експерти наголошують, що питання капеланського служіння не треба розглядати сепаратно — це має бути глобальна діяльність, системний процес, в якому будуть задіяні всі, хто може виконувати таку місію.
«У закладах охорони здоров’я люди потребують душпастиря, як і лікаря, — особливо ті, хто там перебуває довго, хто потрапив в аварію, онкохворі. На жаль, держава відстає від практики, оскільки в наших лікарнях працюють капелани, хоча й на добровільній основі. Вони кажуть: дайте мені зарплату, і я не буду займатися іншими справами, а повністю віддаватиму свій час тільки хворому, його родичам та медперсоналу. Наші пропозиції — доручити Міністерству охорони здоров’я у співпраці з релігійними організаціями розробити й запропонувати механізм оплати праці медичних капеланів з огляду на кращий досвід світу», — коментує керівник медичних програм Всеукраїнського благодійного фонду «Соборність» Леся БРАЦЮНЬ.
Її підтримує заступник голови Синодального відділу соціального служіння Української православної церкви Київського патріархату отець Сергій ДМИТРІЄВ, який розповів про хороший український досвід спільного служіння з різними церквами.
«Не обов’язково шукати закордонний досвід, бо в нас теж він є, і був ще сто років тому — в УНР. Зараз маємо гарні приклади душпастирської роботи, зокрема в Центрі духовно-психологічної підтримки людей з ВІЛ/СНІД та іншими захворюваннями «Будинок Марфи і Марії» в Києві. Тут служіння може провести священик будь-якої конфесії. Подібні практики ми хочемо запровадити в Дніпрі, Харкові та Херсоні», — додає отець Сергій Дмитрієв.
У Збройних силах України нині служать понад 600 капеланів. Ця діяльність теж потребує розвитку, тому що, за словами фахівців, виникло багато питань, зокрема в системі соціального захисту, оплати праці, медичного обслуговування капеланів. Представники Ради душпастирської опіки при Міноборони наголошують, що священнослужителі мають бути представленими у керівній структурі капеланської служби.
«У Збройних силах Канади структура капеланської служби побудована таким чином, що правлячий єпископ однієї з конфесій є генералом армії. У нас священикам пропонують служіння на фронті, бути біля військових — звісно, це правильно. Але ми наполягаємо на тому, що духовенство має бути й у керівній структурі капеланської служби ЗСУ, проект якої нині розглядається в Міністерстві оборони», — каже представник голови Ради душпастирської опіки при Міноборони, священик Української автокефальної православної церкви отець Димитрій КАРАН.
Також експерти зазначають, що за суспільної консолідації на підготовку цілісного законопроекту про капеланство знадобиться не менше двох років.
