Напередодні травневих свят Національна опера України презентувала прем’єру — одноактний балет Ігоря Стравінського «Петрушка» в постановці Віктора Яременка.
Цю роботу першими побачили зарубіжні глядачі під час березневих гастролей українських акторів у Німеччині. Щоправда, тоді її показували в камерному вигляді. А нині — у всьому блиску строкатих декорацій Марії Левітської, що утворюють неоковирний лубок петербурзької ярмарки початку ХХ сторіччя, і великої масовки танцівників у костюмах ряджених, циган, російського купецтва і простого люду, що спостерігає за ляльковим театром Чародія (Дмитро Клявін). За помахом його чарівної палички оживають маріонетки — головні герої балету: сумний скоморох Петрушка (Костянтин Пожарницький), закоханий у повітряну Балерину (Наталя Лазебникова). Об’єктом же її мрій є східний красень Арап (Максим Мотков). А його більше бентежить те, як же розколоти кокос.
Є в сюжеті й трагічні мотиви — самотність Петрушки, що залишилася від знаменитого фокінського першоджерела, закладеного до лібрето Ігоря Стравінського і Олександра Бенуа. Але якщо, за спогадами, що збереглися, постановку 1911 року називали новим образним російським балетом, імпресіоністськи барвистим, коли пантоміма змінювалася варіаціями і динамічними танцями, які переходять у стихійне народне гуляння, де партію Петрушки з блиском виконував геніальний Вацлав Ніжинський, то нинішній варіант вийшов капусником на тему Стравінського. Настільки невиразною і скупою хореографічною мовою передає відомий сюжет балетмейстер Віктор Яременко. У масових сценах танці — бліді копії ансамблю народного танцю ім. П. Вірського. Не розкривається і драма героя — Петрушки, залежного від ниточок лялькаря, його щемлячої самотності на цьому балаганному святі i покликаного на втіху публіці веселити народ.
Невдача Яременка дуже сумна. Адже Віктор Анатолійович у минулому прекрасний танцівник. Фокінську хореографію він танцював неодноразово. Є в Яременка і досвід роботи в балеті «Петрушка», що відновлений для телефільму, який поставлено за балетами Ігоря Стравінського «Жар- птиця» і «Петрушка» Андрісом Лієпою декілька років тому. У тій версії Яременко блискуче виконав партію Арапа, а його дружина Тетяна Білецька — Балерину (цю ж партію вона танцює й зараз). Напередодні київської прем’єри Віктор заявив, що не став копіювати й реконструювати постановку Михайла Фокіна, а пішов власним шляхом, «додав до пластики складне танцювальне па, оскільки нинішній глядач звик до більш динамічної дії». Його не зупинило й те, що балет «Петрушка» за свою 90-річну історію ставився на провідних сценах світу, проте не може похвалитися великими творчими успіхами. Мабуть, лише Моріс Бежар (Бельгія), Курт Йоса і Тетяна Гзовська (Німеччина), Костянтин Боярський, що здійснив постановки в Маріїнському та Великому театрах, плюс телеверсія Андріса Лієпи — ось невеликий список режисерів, яким вдалося уникнути провалу. Віктор Яременко також розраховував, що зуміє справитися зі складностями, але вище своєї голови не стрибнеш, і цю постановку вдалою не назвеш. Шкода, бо Віктор Анатолійович — не рядовий хореограф, нині він головний балетмейстер Національної опери України, що визначає стратегію колективу.
Взявшись за творчість Стравінського, Національна опера України зробила серйозну заявку, але якщо в музичному плані цей «горішок» виявився по зубах, то в хореографічному втіленні став полем для невеселих роздумів. Адже в майбутньому, восени, Яременко має намір ставити «Весну священну» — ще більш складний твір маестро. Може, варто зробити детальний аналіз прорахунків у «Петрушці» і лише потім, скрупульозно підготувавшись, братися за шедевр, яким є балет «Весна священна»?
