Переглядаючи пошту читачів, для яких «День» став доступним через Інтернет, знову переконуюся, наскільки суттєво змінилася природа журналістики в постіндустріальний період.
Читачі є не просто пасивною аудиторією, а й активними учасниками процесу обміну інформацією та думками. Для їхніх миттєвих відгуків немає жодних бар’єрів — як у часі, так і в просторі. Розуміючи це, дехто з шанувальників «Дня» іноді на своїх листах навіть ставить позначку «Не для опублікування». Це в тих випадках, коли, бува, той чи інший матеріал «Дня» зачепить за якусь емоцію, якою хочеться поділитися з редакцією відразу ж, а часу на «причісування» тексту бракує.
Як за географією, так і за змістом пошта «Дня» дуже різноманітна. Нашими матеріалами цікавляться в Латинській Америці і в Австралії, у Європі і Сполучених Штатах, навіть у таких дещо екзотичних для нас країнах, як Непал, Замбія чи Зімбабве. Володимир Пиріг із міста Брісбен в Австралії дякує за те, що з появою «Дня» в Інтернеті має можливість одержувати свіжі новини з України і просить дозволу використовувати наші матеріали для транслювання їхньою місцевою радіостанцією. Мігель Феняк із містечка Вілде в Аргентині нарікає, що й понині вони не можуть у себе придбати карту України, він вдячний, що «День» став джерелом інформації про Україну, й має намір публікувати матеріали «Дня « в місцевій пресі.
«Ваша web-сторінка — чудова! Вона допомагає мені стежити за тим, як розгортаються події в Україні», — пише Майкл Камінгс, американець українського походження, який уклав інвестиції в приватний бізнес в Україні і приблизно раз на рік приїжджає до Києва.
Богдан Оришкевич із Нью-Йорка читає українську версію «Дня», а для своїх колег-американців він відскановує матеріали англомовного тижневика The Day. «День» замінив мені Kyiv Post як основне джерело інформації про Україну, — зазначає пан Богдан. — Я радий, що у вас вистачає мужності говорити про деякі речі так, як ви це робите».
«Поява газети «День» в Інтернеті стала великою подією для всіх нас у Канаді», — стверджує Володимир Домницький з Монреаля. А познайомившись з електронною версією газети, багато читачів хотіли б передплатити її у себе вдома, й таку можливість ми їм надаємо (перелік адрес передплатних пунктів за кордоном ми пропонуємо в сьогоднішньому числі газети The Day на с. 12).
Частина листів містить прохання допомогти познайомитися з журналістами «Дня», які висвітлюють ті чи інші теми. Наприклад, читачі з Нідерландів і Португалії бажали б поспілкуватися в Києві з Віктором Зам’ятіним, Сергієм Згурцем, Джеймсом Мейсом.
Дуже важливо, що багатьом людям за кордоном «День» допоміг усвідомити, що Україна — це самостійна держава, а не частина Росії, приміром. «Для багатьох непальців, — пише Ахілес Упадгяй з Катманду, — Україна є не надто відомими місцем. Дехто має друзів і братів або сестер, котрі вивчали там медицину або точні науки. Але для більшості моїх співвітчизників Київ все ще звучить як частина Росії, де суворі зими, й люди люблять пити горілку. Непальці також полюбляють спиртні напої», — додає Ахілес.
«Більшість жителів Ямайки знають, що Україна стала незалежною державою, яка колись була частиною Радянського Союзу, — пише Гейл Хоуд, — але багато-хто в нас сприймає країни СНД все ще як російські чи радянські». Співзвучний із цим і лист Едни Рейнер із Гватемали: «Вважаю, що було б гарно побувати в Києві, але не знаю чому в нас все ще існує відчуття, що Київ є комуністичним у політичному й соціальному аспектах».
«У Того, напевне, тільки добре освічені люди — наприклад, журналісти — знають про відмінності між колишніми 15 республіками СРСР, або про те, який вплив справила на них криза в Росії, — це з листа Габріеля Багло. — Але в цілому люди в нас вважають, що Україна, Білорусь, Грузія все ще належать Росії».
Лист Ганстона Чоли із Замбії можна розгладати як бізнес-пропозицію. «Я жодного разу не чув, щоб до Замбії приїжджали інвестори чи підприємці з Києва, — пише він. — А в нас такі величезні можливості для різних видів бізнесу: у видобувній промисловості, туризмі, фермерстві, простягаються гектари цілинних земель».
Жільбер Ани з острова Маврикій вважає нашу культурну спадщину надзвичайно багатою і щиро співчуває, що культура в Україні, як і всі її громадяни, надто страждають нині через економічну скруту.
Здається, Петер Гриців із Канади знайшов спосіб, як покращити життя в Україні. Він пропонує цілком конкретно: «Ми завжди дивуємося, чому Україні так не щастить, там завжди такий неймовірно дурний уряд. Можливо, вам слід повторити те, що зробив Петро I майже 300 років тому: відправити всіх політиків за кордон попрацювати хоча б кілька місяців простими робітниками на заводах. Переконаний: дуже швидко їм стане зрозуміло, що робити вдома».
