Кажуть, що відкриття, творчі осяяння можна знайти на стику: науки і мистецтва, науки і літератури, літератури й музики — тобто на стику чогось нібито зовсім непоєднуваного. Наприклад, якого одкровення можна чекати, поєднавши каву із солодким перцем або вершки — із зернами граната, запитує героїня письменника Олександра Жовни у його повісті «Експеримент», за якою Роман Балаян зняв фільм «Ніч світла»? Невідомо якого, потрібно спробувати... І новомиргородець з Кіровоградщини, вихователь-дефектолог дитячого будинку, письменник і колекціонер, режисер, сценарист і актор Олександр Жовна так і живе: як результат, разом із паном Балаяном, українськими та російськими кінематографістами зняли вже чотири фільми — «Партитура на могильному камені», «Ніч світла» (картина недавно демонструвалася на Днях українського кіно у Франції), «Second hand» та зовсім свіжу повнометражну стрічку «Маленьке життя», до прем’єри якої нині він готується.
ТАМ, ДЕ НЕ БУВАЄ ГЛЯНЦЮ
Аби знайти контрасти, Олександру Жовні далеко ходити не треба: вже багато років він працює викладачем у Новомиргородському дитячому будинку другого профілю, де виховуються, навчаються і живуть до 25 років діти з особливими потребами — дауни та імбіцили. «Мене норма не зворушує», каже письменник-вихователь. Що ж, те, що відбувається тут, може зворушити навіть каміння. Особливо — поєднання крайньої безпорадності та наївності 137 дітей-вихованців та великодушної самовідданість 42 вихователів, які добре розуміють невеселі перспективи своїх підопічних. Їх тут наполовину — хлопців і дівчат, від більшості відмовилися батьки. На перший погляд, діти (і 7-річних, і 25-річних тут називають дітьми, а кажучи про їхній вік, вживають слово «рочки») — лагідні, мирні, стримані. Але — на перший.
— У дітей — не тільки розумова відсталість, майже у кожного — букет хвороб (слабке серце та інші внутрішні органи, епілепсія, психічні розлади)... Так, є приступи агресії, шизофренії, епілептичні приступи. Але це наші діти, і коли після приступу дитина відкриває очки, вона має бачити когось біля себе і їй потрібно потримати ручки під час цього... Сьогодні вона кричить і свариться, а завтра тулиться до тебе і називає мамою, — каже заступник директора будинку Світлана Пухлій.
Це — тільки невеличкі штрихи про біди, з якими живуть діти з особливими потребами для тих, кого Бог милував мати особистий зв’язок з таким закладом. А в оповіданнях та повістях вихователя Олександра Юрійовича, який часто звертається до теми нездорової психіки, йдеться і про щемливі деталі життя обділених долею людей («Даремна справа уявити що то. Сліпо...глухо...німо...»), і про нестатутні стосунки, і про історії божевілля та суїциду. Звісно, далеко не все пишеться «з натури», в творах є багато фантазії. Особливістю ж творчості Жовни є те, що наскрізь неї проходить драматична тема смерті, навіть якщо смерті немає фізичної. Чи не тому, що добре ознайомлений із подальшою долею своїх вихованців (після 25 років — будинок для престарілих або психоневрологічна лікарня), Олександр Жовна, не знаючи як закінчити історію, знаходить для своїх героїв саме такий «вихід»?
— Мене цікавить життя людей, які відрізняються від тих, яких ми називаємо «нормальними». Порушення функцій кори головного мозку звільняє підкірку — те, що не відбувається в нас. У нас — постійний контроль, а в них він малий або відсутній. Вони живуть емоціями і є щирими. На жаль, вони не розуміють книжок, які я пишу. Це — для «норми», — пояснив письменник.
До речі, працівники ГК «Фокстрот», за підтримки якого відбулася до того ж презентація книжки Олесандра Жовни «Її тіло пахло зимовими яблуками», розповіли, що нерідко вихованці будинку тікають з психоневрологічних лікарень у Новомиргород, бо вважають, що тут — їхній дім, і часто-густо стають місцевими бомжами. «І такі в Жовни є друзі», — констатувала Людмила Лозова з «Фокстроту».
КАТАРСИС ДЛЯ «НОРМИ»
Але сам Олександр Жовна не хоче, щоб його звинуватили в некрофілії — він пише, знімає фільми і вже сам пробує себе в режисурі, адже творчість — це народження, це — кожен раз новий виток духовного життя. До речі, Роман Балаян, який вносив свої корективи в кіносценарії, за словами Жовни, до драми вносить «мело».
Катарсис (духовне очищення, звільнення) — це мета кінематографічних страждань сценариста і режисера Жовни. Розумово відсталі інваліди катарсис можуть отримати й тоді, коли Юрійович катає їх на своєму екстравагантному «мерседесі», але для нормальних людей катарсис здебільшого можливий через сльози. «Я хочу, щоб люди плакали, коли дивитимуться «Маленьке життя», — каже вихователь-режисер. «Маленьке життя» — нещодавно знятий фільм про хлопчика Пилипка, який намалював на дощечці ікону святого Пантелеймона, вірячи, що він зцілить хвору дівчинку, яка йому дуже сподобалася. Дівчинка одужує, а хлопчик, за оповіданням, помирає. Ікона ж, про яку йдеться, — у нього, в Жовни.
— Колись я захоплювався колекціонуванням ікон. Одну із зображенням святого Пантелеймона мені подарувала старообрядниця з Новомиргорода Наталія Калашнікова. Відразу було видно, що святого малював не професійний іконописець — в малюнку вгадувалася дитяча рука. От і вийшло таке оповідання, — розповів Олександр Жовна. (До речі, як розповів 20-річний вихованець будинку Сергій Горбенко, Олександр Юрійович займається з ними малюванням, загалом, діти багато часу приділяють рукоділлю і на стінах в актовому залі у них висять дуже красиві, акуратно зроблені аплікації, вишивки, малюнки.) ...Хто за, може існує десь в паралельному світі цей Пилипок, якого вигадав Жовна для свого оповідання (в світі немає нічого нового), бо сам автор все незрозуміле сприймає, як паралельне життя, паралельну свідомість. А, отже, присутнє.
Слід зазначити, що на конкурсі, оголошеному Міністерством культури та туризму України на кращий соціально корисний сценарій, оповідання Олександра Жовни «Маленьке життя» визнали кращим. За умовами конкурсу, зйомки фільму мало профінансувати міністерство. Але підійшов час і було потрібно знімати зимову «натуру», а грошей не було. Знову ж виручив «Фокстрот».
Олександр дуже любить творчість Антона Чехова, а називає себе «людиною, яка захоплюється»: спочатку, вже згадувалося, колекціонуванням марок, потім — ікон, старих автівок, писанням, а тепер — кінематографом. До того ж він зумів захопити бізнесменів «Фокстроту» на створення важливого соціального проекту «Велике серце маленького життя». Його суть — проводити серед вихованців інтернатів творчі конкурси та допомагати їм після закінчення навчального закладу влаштувати життя. Власне, й назва цього проекту належить пану Жовні: він каже, що діти, з якими працює, — з малим розумом і великим серцем.
Олександр Жовна вдячний друзям-бізнесменам за величезну підтримку, але не менше він завдячує своїм підопічним. Каже, що раніше мріяв про Київ, а тепер і не думає. У дитячому будинку на нього завжди чекають діти — що приїде Юрійович. Найголовніше ж, що не відомо який художній твір завдяки письменнику Жовні спроектує на папір чиясь звільнена підсвідомість — чиясь кава з перцем чи вершки з гранатом. Певно, на таких тоненьких місточках, які ведуть від однієї живої істоти до іншої, якраз і по-справжньому твориться, якраз і стаються всі найважливіші в житті зустрічі.
