Днями в закарпатському Мукачевому завершився ювілейний винний фестиваль. Він десятий за рахунком і щороку відбувається саме на старий Новий рік. Вважається, що саме в цей час після кількамісячного бродіння вино тільки-но вистоялося, стало справжнім, іскристим. Центр Мукачевого перетворюється на своєрідну зону вільної торгівлі. Приватники, змагаючись за титули кращих виноробів, суттєво поповнюють сімейний бюджет. Свято суто народне. Співи колядників, вертепи... Шинкарки в той час, коли «винні господарі» наливають у склянки й ховають виторг у глибокі кишені, смажать на мангалах м’ясо, ріжуть сало і житній хліб. Журі, проводячи дегустацію, оцінює, звісно, перш за все якість натурпродукту. Організаторам кореспондент «Дня» запропонував провести конкурс на краще народне вбрання торговців вином. Останні пообіцяли цю пропозицію втілити наступного січня. І неодмінно стане ліпше на душі, коли чарочку подаватиме не чоловік у куртці й шапці-вушанці, а кремезний козак чи легендарна Марійка-Невірниця.
Пагорби навколо Мукачевого завжди були вкриті виноградниками. Найкращі з них належали Мукачівському монастирю. Чернеча й Червена гори з висадженими на них кращими сортами винограду щороку приносили монахам великі доходи. А вино із села Середнє у першій половині XIX століття мало величезний попит на міжнародному ринку, зокрема в Росії, де його закуповували для царського двору. Загалом же за останні 50 років вина Закарпаття здобули понад 100 медалей на міжнародних, всесоюзних, республіканських виставках.
Сто учасників зібрав фестиваль вина із самобутньою місцевою назвою «Червене вино». Це від гори Червеної. Крім червоних, широко представлені також білі ординарні, сортові трунки. Тут усього кілька агрофірм, переважна більшість — приватні винороби. 70-річний Юрій Балог із села Великі Лучки, як і кожен справжній закарпатський газда, заготовляє на зиму 1000—1500 літрів вина. Має гектар власного винограднику, на якому ростуть тільки європейські сорти. Ізабельні, з яких, за його переконанням, виходить «дурне вино», викорчував. Юрій Балог захоплено мовить: «Не на 100, а на 1000 процентів можу дати гарантію власноруч виготовленому вину. Мені кажуть: не п’ю, бо кислотність маю. Навпаки, цього вина випити — «розсмоктується» ця кислотність. Але зловживати не можна. Ще в Писанні сказано: вино серце веселить, але не впивайтеся, бо в ньому є блуд».
Дозріле вино — це вінець важкої цілорічної праці родини. Не буде елітного вина без хорошої тари. Мукачівець Іван Станкович за виробництво вина взявся 20 років тому, а от діжки виготовляє з 1949-го. Тоді здобув фах бондаря. Для витримки вина найліпші дубові бочки. Годяться ще з акації. Кілька учасників мукачівських оглядин саме в нього замовляли ажурні, декоративні діжечки, схожі на гарних гладеньких молодичок. За своє життя пан Іван змайстрував понад п’ять тисяч бочок.
Під час горезвісної «антиалкогольної кампанії» 1985-го було знищено половину закарпатських виноградників. Нині агрофірми володіють шістьма тисячами гектарів плантацій. У населення їх вісім тисяч. Третина всіх площ посаджена в 60-70-ті роки минулого століття й давно потребує оновлення. У радгоспі-заводі «Виноградівський» почав діяти розплідник, який вирощує на рік 200 тисяч виноградних саджанців. Останнім часом в області щороку з’являється до 150 гектарів молодих виноградників. На це держава виділила понад п’ять мільйонів гривень цільових коштів. Торік промислові заводи розлили мільйон 600 тисяч декалітрів вина, що на 260 тисяч більше, ніж перед цим сезоном. Скільки припасають вина приватні винороби — ніхто не знає. Вони поки що, так би мовити, поза законом. Стаття Кримінального кодексу карає приватників за реалізацію вина. Мукачівська міська влада дозволила їм впродовж фестивалю вільно продавати свою продукцію.
Олександр Ковач, відомий в Закарпатті винороб, сказав «Дню»: «На часі назріло питання, щоб якось легалізувати приватного винороба. Тому що ми маємо можливість подивитися, як в Угорщині сусідній, в Токаї, скажімо, кожен винороб без проблем реалізує своє вино на цілком легальних основах, сплачуючи при цьому податки. У нас тільки промисловий виробник має право виробляти, реалізовувати свою продукцію».
А на думку його колеги Володимира Райчинця, потрібно відкривати шинки, корчми з продажу власного вина. Адже скрізь в усьому світі люди дегустують і п’ють вина, а не горілку. Тому що в горілці є пусті калорії, а у вині — всі макро-, мікроелементи, які потрібні для здоров’я людини.
Відомо всім, що кожен винороб і так продає вино. Немало з них уже мають свої дегустаційні зали. Відкрито ж скуштувати справжнього закарпатського домашнього вина неможливо. Якби держава нарешті пішла назустріч, то приватні винороби створили б у містах і селах сотні пристойних винарень із добротним вином. Звісно, під суворим наглядом контролюючих органів. Наскільки б поповнився з цього бюджет!
За це й піднімали келихи учасники й тисячі гостей фестивалю «Червене вино». До 1945-го в шинках, корчмах, винарнях Мукачевого вільно продавалося вино з домашніх господарств. За твердженням краєзнавця Олексія Філіппова, 120 років тому в Ужгороді була проведена перша виноробна виставка, але на 20 років раніше в Мукачевому відбувся конкурс серед бондарів. У 1734 році імператор Карл IV дозволив влаштовувати в Мукачевому шість вільних ярмарків, на яких вино лилося рікою. У 1824 р. імператор Франц I дав добро на торгівлю вином на базарах у понеділок і вівторок.
У Закарпатті є свої центри виноробства в Мукачевому, Берегові, Виноградові, є чимало давніх винних погребів. Найдавніші (XVI століття) й найдовші в краї — 1500 метрів — діють у селищі Середньому Ужгородського району, в яких господарює агрофірма «Леанка». Це підземне царство входить до десяти найцінніших у Європі й охороняється ЮНЕСКО. У активі середнянських виноробів понад 40 нагород. Тут є своя «гуліверова» бочка на десять з половиною тисяч літрів вина. У Середньому міг би народитися небачений досі в Закарпатті фестиваль вина. Неодмінно з народними традиціями.
ДО РЕЧI
Президент Всеукраїнської асоціації виноробів і сомельє Наталя Благополучна вважає, що в Україні недостатньо розвинена культура винопиття. Сьогодні вона перебуває в стадії формування — українців уже вдається потихеньку переконати, що вино — це доповнення до їжі, а не їжа — закуска алкогольного напою. На стадії формування в нашій країні перебуває і професія сомельє — знавця вин, який в ідеалі має працювати при кожному ресторані й ненав’язливо просвіщати відвідувачів.
Втім, не дивно, що ми не дуже добре розбираємося у винах. За словами етнографа Лідії Артюх, особливої традиції їхнього виготовлення у наших предків не було. Вино прийшло в Україну з аристократією, зі шляхтою, а надбанням широкої громадськості воно стало аж у XX столітті. Більш характерним напоєм для українців був мед, що, до речі, повною мірою відображено в літературі. Вино ж виготовлялося лише при монастирях, з метою використання його в церковних обрядах. Виняток становив Крим — при розкопках вдалося знайти прес для винограду I століття до нашої ери. Але тоді, як відомо, в Криму жили греки, а не українці.
Кримські вина і сьогодні дуже популярні. Наймиліша українцям група напівсухих та напівсолодких вин. Великим попитом користується біле вино — його, як правило, можна більше випити. Починаючи з 2000 року, намітилася стійка тенденція до збільшення виробництва вина, коньяків, шампанського. Як стверджують фахівці, потенційні можливості нашого вина і виноградників у будь-якому разі дуже великі, й українське вино вже здобуло собі світову славу. Нещодавно у «Массандри» вже не вперше відібрали зразки для представлення на аукціоні в Сотбіс, де пляшка вина коштує не менше десяти тисяч доларів. Ще одна гордість нашої країни — коньяки, виготовлення яких вважається вищим пілотажем виноробства.
