Тепер ми маємо абсолютно протилежну картину. Спортивні команди, що не мають за душею ні копійки, і не здатні ні копійки заробити, вперто називають себе професійними. Як колись нас намагалися переконати, що Блохін, Буряк і Колотов є офіцерами внутрішніх військ, так тепер намагаються переконати, що наступники футбольних зірок минулого є справді професійними футболістами. Поспішати вірити цьому всьому не слід, так само як не слід було свого часу шукати в караулі училища МВС курсанта Блохіна. Футболісти, що грають нині в українському чемпіонаті, настільки ж професіонали, наскільки їхні попередники були аматорами. Хто ж вони?
На наше щастя, живемо ми в Європі, а в Європі є Союз футбольних асоціацій(УЄФА), який, на відміну від нас, називає все своїми іменами. Тож згідно класифікації УЄФА наші футболісти є «неаматорами», тобто вже не аматорами і ще не професіоналами. Якщо сказати простіше — отримувати гроші вже навчилися, а заробляти — ще ні. Наші вітчизняні футбольні керівники так само називають український футбол «неаматорським» в усіх документах, які мають відповідати вимогам УЄФА. А для «внутрішнього користування» ми ввели слово «професіонал», яке відповідає дійсності приблизно настільки ж, наскільки відповідають дійсності звіти уряду про покращення економічних показників.
Все вищесказане підтвердила звітно-виборна конференція Професійної футбольної ліги (ПФЛ), що відбулася минулої п’ятниці в Києві. Головним питанням конференції було обрання нового президента Ліги замість Григорія Суркіса, котрий склав свої повноваження у зв’язку з обранням його керівником національної Федерації футболу. Як і прийнято в серйозній організації, з кандидатурою наступника в ПФЛ визначилися до конференції. В короткій і досить драматичній передвиборчій кампанії віце-президент ФК «Шахтар» Равіль Сафіуллін за явною перевагою переміг свого суперника Олександра Бандурка. Останнім аргументом першого із кандидатів стало запрошення для делегатів конференції ПФЛ з’їздити в Іспанію за рахунок ФК «Шахтар», де і переконатися у серйозності намірів пана Сафіулліна. У підсумку на конференції прозвучало ім’я лише одного кандидата на посаду президента ПФЛ і за кілька хвилин Григорій Суркіс вже значуще тиснув руку Равіля Сафіулліна, обраного керівником ПФЛ при одному голосі «проти».
Стандартним промовам щодо необхідності стабільного календаря і об’єктивного суддівства, що прозвучали на конференції було одразу дано відповідь. Спочатку сама ж конференція змінила затверджений нею ж календар ігор другого кола поточного чемпіонату, а потім проголосувала за збільшення числа команд у вищій лізі з 14-ти до 16-ти, дезавуювавши своє ж рішення прийняте навесні. Тож зi стабільністю все ясно. Щодо суддівства, то колишній президент ПФЛ, а нині керівник всього нашого футболку Григорій Суркіс запропонував тренерам не скаржитися на суддів, а не давати їм хабарів. Якщо хто із суддів чогось вимагатиме, то заявляти про це «куди слід». Видається, що така перспектива не занадто збентежтить наших провідних арбітрів, котрі потроху повертаються з Арабських Еміратів та інших екзотичних країв, де за традицією відпочивали від невдячної суддівської праці.
Дивно, але на п’ятому році існування ПФЛ його колишньому керівнику ще доводиться пояснювати делегатам конференції, що Ліга є неприбутковою організацією, тобто має право лише збирати вклади і витрачати їх на статутну діяльність. У випадку із футболом наша ліга зібрані із команд за участь у чемпіонаті кошти витрачає на оплату суддів, інспекторів і себе самої. Все нормально — зібрати і поділити по-чесному! Тільки щось не поєднується цей комуністичний, чи як зараз кажуть, благодійний принцип зi словом «професійний». Бо справжній професіонал працює заради заробітку і зовсім цього не соромиться, бо заробіток чесний. При всій повазі до засновників і спонсорів ФК «Газовик» із селища Комарного, що в Прикарпатті, навряд чи кілька тисяч мешканців названого селища сплять і бачать професійну команду у себе на стадіоні. Просто саме в цьому селищі у певних людей є у розпорядженні кошти аби бавитися футболом. Закінчаться кошти — закінчиться футбол. Починаючи із непомітного прикарпатського селища і закінчуючи містами-мільйонниками, де футбольні команди фінансуються великими металургійними підприємствами або фінансово- промисловими групами, все залежить не від футболістів з їхнім професіоналізмом, а від тих, хто дає гроші. Що сталось цього року із «професіоналами» з Полтави, які вмить втратили навички гри у футбол, не отримавши зарплати від щедрого дяді? І таких «професіоналів» у нас — повна ліга.
Якщо ж не чіплятися до слів, то ліга проводить-таки національний чемпіонат із найнестабільнішим в Європі календарем. Той, хто не бачить у цьому нічого, що заслуговувало б на повагу, нехай подивиться на інші країни «перехідної економіки», де чемпіонати періодично перериваються, відміняються під акомпанемент гучних скандалів. Можна зважити і на вітчизняні приклади, коли баскетбольні чи волейбольні чемпіонати то «худнуть» на групу учасників просто на ходу, то команди демонстративно відмовляються грати далі. Футбольна ліга зуміла зберегти стабільність. Заявочні внески сплачуються майже повністю, команди вже практично не знімаються зi змагань, є навіть бажаючі поповнити лави «професійних» клубів. Певно, організатори ПФЛ знають якийсь секрет, що дозволяє існувати і рухатися вперед нашому футболу, який за всіма економічними законами мав би давно розвалитися через відсутність коштів.
Новообраний президент ПФЛ поки що лише пообіцяв виправдати довіру. Вже зараз ясно, що щедрі грошові шлюзи, iз яких ллється фінансовий потік на ФК «Шахтар», будуть і надалі відкриті тільки для «шахтарів». Віриться, що пан Сафіуллін не почне одразу ж «допомагати» команді із Донецька шляхом перенесення матчів чи призначення потрібних арбітрів. Навряд чи для цього йшов він на посаду. З іншого боку ніяк не проглядається шлях, яким наші футболісти здатні почати нарешті заробляти на себе, а не виклянчувати гроші у спонсорів та місцевої влади. Надію дає лише сам факт обрання молодого та амбіційного керівника ПФЛ, який, безперечно, пропонуватиме свої, відмінні від колишніх, методі роботи. Таким чином матимемо здорове суперництво між національною федерацією на чолі із Г.Суркісом і ПФЛ на чолі із Р.Сафіулліним. І якщо це суперництво не перейде у нездорову конкуренцію, як це сталося в Росії, то ентузіазм та завзятість обох футбольних керівників підуть лише на користь нашому футболу.
Зробити треба небагато: розпочати і закінчити створення в Україні насправді Професійної футбольної ліги, яка б так само, як ліги західних країн, допомагала клубам продавати народу високоякісне футбольне видовище і отримувати за це гроші на утримання футбольних професіоналів.
