28 жовтня відбудеться ІІІ Всеукраїнський з’їзд педагогічних працівників. Подія незаперечно важлива і для сфери освіти, і для країни в цілому. Адже сьогодні наша освіта має клубок нерозв’язаних проблем, стрімко втрачає свої позиції щодо якості навчання і довіри громадян, піддається небаченому з радянських часів ідеологічному й управлінському тискові. Можливо, з’їзд стане поворотним пунктом до нового шляху розвитку української освіти, що гарантує її високу якість і конкурентоспроможність?
Достатньо проаналізувати підготовку до з’їзду та проекти документів для схвалення, як стає зрозумілим, що порушене питання — риторичне. Головне завдання заходу: в будь-який спосіб організувати підтримку новоспеченим документам — витворам МОНмолодьспорту, що мають «застовпити» його курс на консервацію чинної системи й ручне керування нею.
НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ?
Лише за три тижні до проведення з’їзду з’явився для обговорення проект Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012—2021 роки. Стратегічний документ, який мав би визначити розвиток системи освіти на десять років, схожий на план роботи профільного міністерства, що зібрали із щоденних бюрократичних гасел на кшталт «забезпечення системного підвищення якості освіти...» та заходів із косметичного ремонту поточних проблем.
Якою має стати українська освіта за десять років? Якими шляхами цього досягти? Яким чином надати освіті випереджувального характеру щодо потреб ринку праці та суспільних викликів? Як зробити університети центрами творення інноваційних ідей і незалежної думки, що рухають суспільство вперед? На ці основні запитання стратегія не дає відповіді. Вони життєво важливі для суспільства та потребують широкого дискурсу. Багато експертних і громадських організацій вже заявили про низьку якість пропонованого проекту, але міністерство діє за звичною для цієї влади схемою: обговорення нашвидкуруч і підготовка «одностайного схвалення» на з’їзді. Не дивно, що серед делегатів з’їду немає освітян, які мали необережність хоч коли-небудь висловитися критично на адресу профільного відомства.
СТУДЕНТСЬКА ПІДТРИМКА?
Звичним із ще не забутих нами часів став і спосіб, в який міністерство вирішило продемонструвати підтримку студентами проекту Закону України «Про вищу освіту», який також буде винесено на обговорення з’їзду. Проведення загальнонаціонального студентського референдуму за участю 100 000 студентів у 100 вишах стало ще одним прикладом маніпуляцій і хитрувань влади. Воно демонструє: 1) як поставити шість запитань (які не віддзеркалюють суть законопроекту) так, щоб на сьоме, головне «Чи підтримуєте Ви найшвидше ухвалення законопроекту?» отримати відповідь «Так»; 2) як забезпечити результати відповідей ста тисяч студентів, при цьому реально опитавши набагато менше.
Важливим результатом акції має стати те, що на з’їзді можна буде оголосити про «беззастережну підтримку» студентством проекту закону, який насправді збільшує перелік повноважень МОНмолодьспорту, не дає простору академічній свободі та автономії вишів і містить низку шкідливих положень, які гальмують розвиток вищої освіти. Попереднє обговорення цього законопроекту продемонструвало, що він має численні вади, які не усунули і з останньої оприлюдненої версії.
ПОДБАЛИ ПРО ВЧИТЕЛЯ?
МОНмолодьспорту анонсувало розгляд на з’їзді ще й проекту Етичного кодексу українського вчителя, народженого у співпраці з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі. Давно вже є міжнародна практика професійних етичних кодексів, які створюють у відповідь на фактичні або ж очікувані конфлікти у професійній діяльності. По-перше, вони покликані запобігти негативному розвиткові різних категорій конфліктів та рекомендувати дії для їх розв’язання. По-друге, загальним правилом є те, що кодекси не мають обмежувати індивідуальне особисте право.
Ані перше, ані друге не стосується до пропонованого Етичного кодексу українського вчителя. Натомість цей кодекс дає додаткові важелі контролю за вчителем. Наприклад, стаття 23 визначає, що «кожний вчитель повинен утримуватися від будь-яких дій чи висловлювань, які підривають повагу до його професії», а отже, нашому вчителеві критикувати негативні явища в освіті — зась. А от стаття 14 стверджує, що тютюнопаління несумісне з професією вчителя. Хочеться запитати: а з посадою міністра освіти — сумісне? За звичкою минулих часів буде створено нові органи, покликані наглядати за виконанням вчителем цієї купи правил — Комісії педагогічної етики кожного закладу та створений міністерством Комітет із питань педагогічної етики. Невже підтримає справжній учитель такий кодекс, чи надасть це йому фахову свободу, підвищить відповідальність, чи зміцнить гордість за професію?
Хочеться сподіватися, що освітянська спільнота і делегати з’їзду, які її представляють, не дозволять маніпулювати професійною думкою та використовувати з’їзд для схвалення недолугих, пустослівних, а подекуди, шкідливих документів.
