Книжка Клари Новикової «Моя история» щойно нарешті з’явилася на київських розкладках і миттєво стала хітом, який не дістати. Тепер знаменита артистка — чи якщо комусь так більше подобається — тьотя Соня з Одеси — стала ще й письменницею.
— Що це: данина моді чи самовираження? — запитав московський кореспондент «Дня» у Клари...
— Безумовно, самовираження, і не потрібно мене ні з ким порівнювати. Просто постійно хочеться спробувати що-небудь нове, а раптом тут вийде, раптом із цим упораюся. Якби мене запросили в театр, то з задоволенням грала б і там. Якби могла, то на руках по сцені ходила б, адже не так давно я на сцені кульбіт робила, а тепер якось навіть і ніяково: бабуся російського гумору і раптом кульбіт. І це все не тому, що віддається данина моді, просто хочеться розширити рамки жанру, зробити його універсальним.
— Хто став героями вашої першої книжки?
— Ті, котрі оточують мене в повсякденному житті. Передусім це колеги за сценою, письменники-сатирики: Геннадій Хазанов, Лев Шимєлов, Надія Бабкіна, Лев Новоженов, Борис Брунов, Анатолій Трушкін, Юхим Шифрін. А також звичайні люди, мої глядачі.
— Чи розуміють ваш гумор за кордоном, де спосіб життя дещо інакший?
— Тубільці, котрі живуть в Америці, Африці, Європі, ясна річ, не розуміють нашого гумору. Є гумор міжнародний, зрозумілий всім. Пригадайте Чарлі Чапліна — це смішно всім і не потрібен ніякий переклад. А є гумор конкретної країни, і, щоб його зрозуміти, слід знати звичаї, побут, політичну обстановку. Як можна перекласти Жванецького? Його монологи — просто неперекладна гра слів.
— Хотіли б ви, аби ваша дочка пішла вашими стопами?
— Нині моя дочка навчається на театральному відділенні історико-філологічного університету. Чи піде вона моїми стопами, я не знаю, не хочу щось визначати в її житті. Нехай отримає все те, чого вона сама хоче. Нехай спотикається, набиває собі гулі, головне, щоб урешті-решт вона знайшла свій шлях, і я тоді буду щаслива.
— На концертах ви часто виходите в зал, залучаєте до дії глядачів. Чи охоче вони піднімаються на сцену і якою зазвичай буває реакція?
— Не було ще такого випадку, щоб чоловік не вийшов зі мною на сцену. Це ж гра, а грати завжди дуже цікаво. Навіть міністри виходили зі мною і при цьому виглядали просто чудово. Коли чоловік виглядає добре, коли він сповнений гідності й не знічується, то він стає героєм залу. А коли він дурень — це відразу видно, але таких, на щастя, зустрічалося не так і багато.
— Як ви вважаєте, яких якостей бракує сучасним чоловікам?
— На це запитання чудово відповів один із філософів: якщо в чоловіка є серце, то він не дозволить вчинити жорстоко щодо жінки. І я думаю, що нашим чоловікам бракує щирості, доброти, а інколи й розуму.
— Ви потішили своїх шанувальників книжкою. А чого ще можна чекати від Клари Новикової?
— Ясна річ, нових номерів, нових монологів. Мені хотілося б, щоб глядачі, котрі приходять на мої концерти, понесли з собою тепло й добро. Саме цього нині багатьом не вистачає. Зараз люди самотні, кожен живе як сам собі знає, і я хочу на своїх концертах об’єднати зал, людей найрізноманітніших професій, заможних і бідних. Хочу добитися того, щоб міністри, бізнесмени, робітники забували про все. Дихали і сміялись усі разом.
