Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Класика — поза конкурсом

Студенти Запорізького національного університету поставили Лорку
14 липня, 2010 - 00:00

Факультет соціальної педагогіки і психології — єдиний у великому Запоріжжі, який готує театралів. І кожен студентський спектакль, а тим паче випускний, особлива подія для ЗНУ. Нещодавно пройшла дипломна вистава студентів V курсу спеціальності «Театральне мистецтво» за драмою іспанського поета і драматурга Федеріко Гарсіа Лорки «Криваве весілля».

Несподівано. Зухвало. Пристрасно. Але чому саме «Криваве весілля»? Із цим питанням я звернувся до одного з керівників п'ятикурсників, заслуженого артиста України, старшого викладача кафедри акторської майстерності ЗНУ Віктора Гончарова.

— Вони (студенти. — Авт.) всі показують пристрасті, емоції — це ж чудово! Хотілося це витягти у них, аби вони не були аморфними та показати їх дещо з іншого боку: що у них є голоси, що вони володіють хореографією, словом, рухами. І при всьому цьому вони ще показують свої емоції — це для акторів дуже важливо, — розповідає пан Віктор.

Іспанський темперамент в той день повністю полонив уяву. По тому, як розгорталися події драми, в голові мелькало одне питання: «Що далі?». Студенти зрослися зі своїми ролями й надовго залишили в пам'яті колоритні образи, виведені великим Лоркою.

— Найважче було «прокачати» емоції, аби вийти на потрібний рівень, — це дуже непросто. Купа нервів на репетиціях, купа сліз... Ми навіть мало не лаяли одне одного — підготовка була дуже нервовою, — ділиться враженнями від вистави виконавець ролі Леонардо Андрій Лятуринський.

Проте молодь здолала всі складнощі — й постановка вдалася. Не обійшлося без ложки дьогтю — початок п'єси (перші хвилин 15) здався мені дещо затягнутим. Не справив враження й образ Матері нареченого. Було помітним, що ця роль далася п'ятикурсниці Надії Куцарєвій дуже непросто. І на місці врівноваженої та холоднокровної, але прагнучої помсти іспанки, перед глядачами з'явилася агресивно налаштована жінка. Та зрештою глядач проникається до неї порозумінням — вона втратила двох близьких людей: чоловіка й сина. Нутром Мати чує, що втратить і останнього сина... навіть його одруження не додає їй радощів: колись до його нареченої сватався «ворог» — Леонардо з роду Феліксів, родини яка згубила її чоловіка.

Чимось така ворожнеча між сім'ями нагадує й шекспірівських Монтеккі та Капулетті. Однак сумніви розвіюються, коли перед глядачами постає Леонардо — антагоніст нареченого. Все скидається на любовний трикутник. І Гарсія Лорка вбачає лише один вихід у цьому — загибель чоловіків.

— Дуже важка у нареченої склалася ситуація. А приміряти її образ на себе було щоразу неприємно. — ділиться враженнями п'ятикурсниця Аліна Яковенко, виконавиця ролі Нареченої, — звичайна людина переживає один раз у житті й при тому в самих неприємних для себе ситуаціях такі емоції. Нам потрібно було уявляти це на кожній репетиції й вірите в те, що у людини таке горе.

За словами Віктора Гончарова, головною метою їхньої вистави був мотив теми кохання. У свою чергу я запитав пана Віктора: «Чи можна було взагалі уникнути цих безглуздих смертей?»

— Ось Лорка такий варіант запропонував, і ми його зіграли. У деякій мірі ми погодилися з ним. Але, звісно, я ніколи не погоджуся з тим, що все має закінчуватися смертю закоханих людей. Це несправедливо!

Не погоджуються з вчинком головних героїв і самі студенти. На їхню думку, «кривавого весілля» не трапилося, якби «герої послухалися свого серця й залишили гордощі»...

Ігор САМОКИШ, Запоріжжя, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: