Ми продовжуємо публікувати відповіді читачів на нашу традиційну новорічну анкету (див. «День», №215), яка є перепусткою до віртуального «Клубу читачів «Дня». Нагадуємо, що наша акція буде тривати до кінця року, і всі бажаючі можуть стати членами нашого клубу, приславши свої відповіді на запитання анкети за адресою: 04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л; e-mail: master@day.kiev.ua з позначкою «Анкета: вхідний квиток-2002». Наприкінці відповіді, будь ласка, вкажіть свої ім’я, адресу, телефон, e-mail, професію і вік (все, що захочете розповісти про себе для клубного спілкування), а також — як давно читаєте «День». Наші запитання до читачів були такими:
1. Рік, що минає, став переломним для всього світу. Події 11 вересня істотно змінили пріоритети у політиці, економіці, релігії, у стосунках між людьми. Яке, на вашу думку, місце України у світі, що змінюється? Наскільки конкурентоспроможна наша держава, її громадяни, її творча, наукова і політична еліти?
2. Минуле десятиріччя для багатьох стало «роками розчарування». Натхнення перших років перебудови зникло у той момент, коли виявилося, що ми — влада, суспільство загалом і кожен iз нас зокрема багато до чого не готові у цьому «новому» житті. Що у ньому викликає у вас оптимізм, і від чого нам потрібно, на ваш погляд, рішуче відмовитися? 3. Які події 2001 року ви вважаєте найбільш значущими для майбутнього розвитку нашої країни? Які з них вплинули на вашу особисту долю і яким чином? 4. Як змінилася (і чи змінилася ) країна та ми за цей рік? 5. Які, на ваш погляд, головні політичні підсумки року? 6. Чим вас радує «День», і які з тем, що підіймаються на його сторінках, ви найчастіше обговорюєте з рідними і друзями? Чого вам бракує у газеті?7. Чи бували у вас цікаві випадки, пов’язані з «Днем», які запам’яталися надовго? 8. Свої варіанти новорічних тостів наші журналісти запропонують в останньому випуску «Дня» 2001 року. А який би запропонували ви?
Події 11 вересня, дійсно, до краю загострили ситуацію в світі. Йдеться про цивілізаційний конфлікт, який буде поглиблюватися під впливом економічних, демографічних, екологічних та інших проблем. Формально Україна визначила своє місце в цьому конфлікті, але реальний вплив її на перебіг подій надзвичайно скромний.
Про яку конкурентоспроможність держави може йти мова, коли народ, що стрімко вимирає, не усвідомлює цінності свободи і не готовий масово ставати на її захист, коли творча й наукова еліти тікають за кордон, а так звана «політична еліта» захопилася привласненням колишнього загальнонародного добра і не може сформулювати, а головне — реалізувати адекватних часу і зрозумілих народовi ідей розвитку? Єдине, що викликає певний оптимізм, — це та частина молоді, яка прагне глибоких знань, щоб застосувати їх на користь Україні, а не за кордоном. Така молодь, на щастя, вже є. Вона намагається формулювати нову політику.
Якби була можливість відмовитися від колишньої комсомольсько-компартійної номенклатури з її сільською ментальністю, яка міцно утримує владу на всіх рівнях і фактично гальмує розвиток, то це було б найбільшим благом для України. Один із шляхів — адміністративна реформа, до якої ще й не підступали. Найбільш значущою подією 2001 року вважаю прийняття Верховною Радою Земельного кодексу. З’явилась надія на те, що сільське господарство буде врятовано, воно отримало перспективу розвитку. Але працювати для реалізації земельної реформи доведеться в умовах активного спротиву місцевої влади — потенційних латифундистів. Один рік для України — занадто малий термін, щоб незначні зміни на краще (перш за все, в економіці) стали незворотними. Хитка стабільність не дає підстав для соціального оптимізму. Помпезний парад із приводу десятих роковин Незалежності став святом кланово-олігархічної буржуазії, а не всього народу. «Касетний скандал», справи Гонгадзе та Александрова, банкрутство банків «Слов’янський» та «Україна» — все це свідчення глибокої моральної кризи правлячої «еліти» (та яка це еліта!). Це чудово бачать і розуміють політичні партнери України, розуміє народ. Це не дає можливості Україні зайняти достойне місце серед цивілізованих країн.
Усі вищеназвані події могли б стати поштовхом для морального очищення суспільства, але цього не сталося. «Болото» здригнулось і завмерло. Оце і є головний підсумок року. Щодо всіх зазначених вище проблем виникає природна потреба в обговоренні з друзями, а часом — і з газетою.
Чого бракує в газеті? На мій погляд — послідовності й наполегливості в доведенні до логічного результату ідей, які обговорюються на її сторінках. Наприклад, надзвичайно актуальною і глибокою була обґрунтована Є. Марчуком ідея випереджального розвитку (стратегія прориву) шляхом створення соціополісів. Потім була коротка дискусія Ю. Пахомов — С. Удовик (вважаю статтю С. Удовика «Від села — до соціополісу» блискучим зразком соціально-політичної полеміки), потім вийшла друком монографія Є. Марчука «Україна: нова парадигма поступу». І це все? (Запитання і до газети, і до шановного Євгена Кириловича). Адже йдеться про, можливо, єдиний шлях виходу України з групи найвідсталіших країн світу! Необхідні наукові конференції й докладна інформація про них. Ідеологія прориву могла б стати окрасою програми серйозної державотворчої партії, яка бореться не тільки за теплі депутатські крісла і привілеї. Де ця партія? Готовий одразу стати в її ряди. А може, нашій політичній еліті дійсно не потрібні ідеї розвитку? Цікавою і приємною для мене подією була публікація в газеті двох моїх статей, але на більше не вистачило часу. Новорічні тости — це, як правило, побажання. Отже, бажаю в Новому році різкого збільшення тиражу газети, адже, крім усього, це й ознака готовності суспільства до серйозної розумової праці . Анатолій ЦІПКО, Київ
P.S. Щодо ідеї створення соціополісів, на яку звертає увагу наш читач, слід зауважити, що «День» уже писав (див. № 228 від 12.12 2001) про міжнародну науково-практичну конференцію «Соціополіс в Україні: технології практичного будівництва» і продовжить висвітлювати її роботу у найближчих номерах. 2 1
