Напередодні вихідних у Києво-Могилянській академії відкрився меморіальний кабінет Джеймса Мейса — відомого політолога, науковця, дослідника українського Голодомору, співробітника «Дня».
Меморіальний кабінет виявився хоч і невеликим, проте затишним і по-домашньому привітним. Перше, куди потрапляє відвідувач, — у так звану кімнату становлення Джеймса. Там найбільше його фотографій, зроблених у дитячі та молоді роки. Інша — мабуть, найстрашніша. У ній — постанови, звіти Комісії Конгресу США з Голодомору, фотографії... Третя нагадує робочий кабінет: шафи, заповнені книжками, по центру стіл з друкарською машинкою і комп’ютером, крісло...
— Пані Наталю, розкажіть, будь ласка, про історію цієї книгозбірні, — я звернувся до дружини Джеймса Мейса — Наталі Дзюбенко-Мейс.
— Відкриття бібліотеки-архіву Джеймса особисто для мене — подія етапна. Я виконала його останню волю, хоч як важко було розлучатися з книгами, якими він дорожив, без яких не уявляв свого існування й які дорогі й для мене, бо у свій час перевернули мою свідомість та розширили горизонти світу. Ця бібліотека — страдниця. Навіть у США Джим ніколи не мав такого приміщення, де б архів і книги були розміщені повністю. Отож десятиліттями мусів винаймати приміщення у книгосховищі. Потім роками пересилав посилками в Україну. Майже щоденні походи на пошту стали для мене обов’язковим пунктом робочого дня. У тісній квартирі на останній зупинці Троєщини з підлоги до стелі в кілька рядів стояли, лежали, виблискували і тьмяніли книги, книги, книги. За кожною стоїть чи то героїчна, чи то трагічна «біографія». Наприклад, спогади Івана Майстренка, який у роки «українізації» був редактором української газети в Одесі, наклад якої становив понад 150 тисяч примірників. Це була найпопулярніша, найвпливовіша газета одеситів. А знайдіть сьогодні в одеських газетних кіосках хоч щось українською мовою... Щоб роздобути рукопис цієї книжки, радянські спецслужби організували цілу операцію, її було таємно сфотографовано і передано в Радянський Союз. Книжку намагалися знищити. Та ось вона в моїх руках, а завтра потрапить у руки якогось вдумливого студента чи допитливого науковця, який замислиться, чому так звузилася в Україні сфера вживання української мови і чому такими блідими виглядають наші потуги перед державницькими устремліннями покоління Розстріляного Відродження у захисті національних цінностей.
— Які книги, документи складають основу бібліотеки?
— Бібліотека різнопланова. Тут представлені першодруки фундаторів державності США, книги з історії індіанців, зокрема, одна з них написана його близькою подругою, за яку її куклукскланівці засудили до смерті. Є велетенський том, написаний прадідом Джеймса. Є просто стародруки XVIII—XIX століття. Втім, осерддя цієї книгозбірні складають книги з проблем геноцидознавства: публікації фундаторів теорії геноциду і тоталітаризму, основні документи ООН... І, звісно, основна частина — документи і книги з історії Голодомору 1932—1933 років в Україні. Свідчення очевидців, дослідження науковців, документи, документи... Нинішні можновладці називають Мейса «Голодоморним фантазером», «міфотворцем Голодомору». Тоді сідайте, як запрошував Джим, поруч з убитими, закатованими і замордованими голодом українськими селянами і самі зробіть висновки. І вже справа совісті кожного, на чий бік він стане.
— Чи означає це, що, володіючи такою унікальною комплектною книжковою і документальною колекцією, Джеймс Мейс планував якусь велику роботу?
— Безперечно. Його заповітною мрією було написати фундаментальну працю з історії українського Голодомору англійською та українською мовами. Про це йшлося у НТШ ім. Т. Шевченка під час нашої поїздки до Нью-Йорка. І я достеменно знаю її план, розділи. Він вважав, що Голодомор спричинений багатьма чинниками — економічними обставинами, міжнародною ізоляцією, політичним волюнтаризмом, врешті, самою філософією, яку сповідувала партія влади та її керманич Сталін.
Джеймс не встиг її написати. Він пішов з життя надто рано. Але те, що він встиг зробити, дає можливість подальшого пошуку істини. І в цьому майбутнім дослідникам допоможе ця бібліотека-архів. А щодо унікальності... Можна сьогодні сказати багато високих та хороших слів. Але по-справжньому її нова біографія в руках нового господаря Національного університету «Києво-Могилянська академія» розпочнеться не після такого урочистого і гучного відкриття, а в той момент, коли зайде перший її відвідувач і візьме до рук книгу чи документ. Книги говорять тільки в тиші.
— Із нашої розмови відчувається, що вам шкода розлучатися з книгами. Чому тоді ви їх так поспішно віддали? Адже, як ви самі кажете, ставлення до Джеймса Мейса неоднозначне в нової влади. Планується навіть скасування закону України про визнання Голодомору геноцидом українського народу, на прийнятті якого так наполягав Джеймс Мейс. І чи не опиниться в разі розгортання такого процесу ця книгозбірня в небезпеці?
— Віддала, бо страшна доля в бібліотек, які втратили господаря. Я до цього часу з тремтінням згадую мішки, наповнені листами свідків геноциду з усієї України, які я бачила колись у квартирі Володимира Маняка. Де вони, яка їхня доля? Де архів і рукописи Олекси Мусієнка? Скільки моїх друзів, володіючи неоціненними архівними матеріалами і раритетними книгами, пішли з життя, сподіваючись, що їхні рідні виконають останню волю, передадуть державі те, чим при житті вони дорожили понад усе. Але ці духовні скарби раптом зникали, нікому не сяйнувши. Тому я дуже поспішала побачити й упевнитись, що бібліотека-архів мого чоловіка потрапила в бережливі руки, що вона оживе і заживе власним наповненим життям.
У ці дні мене не покидає містичне відчуття, що з початком навчального року Джеймс знову пішов викладати в «Могилянку» і там надовго прикипів до своїх книжок. Мабуть, у новому кабінеті йому добре. Вперше він має під рукою весь архів. Усі книжки вишикувані в один ряд, а не ховаються в декілька рядів одна за одною. Не називаймо цей кабінет музеєм. Звісно, там є якісь особисті речі Джеймса, але це — його живе робоче місце. Кілька років пішло в архівістів на впорядкування та опис першої частини архіву. Це найскладніша робота, як визнає досвідчений архівіст Олександр Циганенко, яку йому доводилось виконувати протягом всієї його кар’єри. Саме приміщення красиве і світле, з відповідним температурним режимом. А мені залишається чекати і тривожитись. Тепер не стільки за долю самої книгозбірні, скільки за долю тих, кому вона заповідалася.
КОМЕНТАРI
Сергій КВІТ, президент Києво-Могилянської академії:
— Це дуже знаменна подія для Києво-Могилянської академії. Тому що Джеймс Мейс, окрім того, що був відомим дослідником Голодомору, він був відомим вченим і нашим професором, причому дуже хорошим: його любили студенти. Стиль його роботи був дуже інноваційним, неформальним — він залишив значний, людяний слід у «Могилянці». Цей символічний кабінет Джеймса Мейса буде науковим центром, який працюватиме не символічно, а дуже конкретно — буде центром дослідження Голодомору. Києво-Могилянська академія веде величезну видавничу діяльність із 90-х років. І вже, здається, сім томів зібрали тільки наші студенти «oral history» — усної історії Голодомору. А це найкраще вшанування пам’яті Джеймса Мейса.
Роман СЕРБИН, історик, професор Квебецького університету в Монреалі (Канада):
— На мою думку, Джеймса Україна «не використала» як науковця. Якби Україна зрозуміла, яку мала тут людину, то дала б йому відразу можливість працювати над українською історію... Добре, що він в «тіні» працював, але редагувати чи перекладати — на це можна було знайти інших людей, менш кваліфікованих щодо історії. Україна не вміла і не вміє шанувати своїх науковців. Гадаю, є ще інша проблема: не треба Мейса «забронзовувати», не треба з нього робити монумента, ікону, міф! І він би того не бажав собі. Мейс працював і досягнув того, чого він міг досягнути з тими документами, які мав. Цей центр повинен бути не кінцевим для студентів, а перехідним, де вони могли б збагатити свої знання, брати приклад з Мейса і далі йти. Вважаю, це буде найбільша шана Мейсу.
Наталія ШУЛЬГА, виконавчий директор «Українського наукового клубу»:
— Я страшенно задоволена з того, що це сталося! У 2006 році, коли я привезла ту, другу частину архіву-колекції, ми одразу почали говорити про те, що треба мати дослідницький центр такої колекції в п’яти мовах. Кожна монографія, яка присвячена історії більшовизму, Голодомору, історії Російської імперії, — такої колекції в Україні і на пострадянському просторі не існує. Мейс купував кожну книгу, яка стосувалася його досліджень, його інтересів. Гадаю, мати таку колекцію в університеті — це є базою, щоб почати справжнє дослідження цього міжвоєнного періоду, який, на жаль, ще навіть інститути в Україні не бралися вивчати на кваліфікованому рівні без ідеологічного замовлення, побудованому на фактах і на подіях, що відбувалися. Я страшенно пишаюся тим, що, нарешті, це сталося! Ми чекали чотири роки цього. На мою думку, це буде і як певна виставка для тих, хто хоче прийти подивитися на цю колекцію. І бажано, щоб це були не тільки дослідники з України, а й і з Росії, Білорусії та й з усього світу. Це — гарне місце, і це — Україна, де відбувалися ці події. Тому, якщо центру вдасться долучити дослідників з усього світу, це було б здійсненням тої мрії, яку мав Джим Мейс, коли він заповідав цю колекцію університету.
ДО РЕЧIІ
Цими вихідними на Полтавщині невідомими було зруйновано пам’ятник жертвам голодоморів і політичних репресій. За повідомленням представника відділу зі зв’язків із громадськістю управління Міністерства внутрішніх справ у Полтавській області, невідомі збили з постаменту фігуру скорботного ангела...
Залишається сподіватися, що винні будуть знайдені й покарані.
