Для містечка Любомль князь Володимир Василькович є постаттю, без сумніву, знаковою. Про його діяльність загалом можна прочитати в історичних джерелах, і відомо, що, зачарований тутешніми краєвидами, він сказав «Любо мнє тут», звідси, мовляв, і походить назва. У Любомлі князь і помер, є навіть йому пам’ятник, а ось вулиці і досі немає. Директор місцевого краєзнавчого музею Олександр Остап’юк каже, що не перший рік добивається, аби іменем князя назвали ту вулицю, якою він їздив із Любомля у Володимир. Але ті, від кого залежить прийняття рішення, не прислуховуються до фахівців.
Робоча група, котра нещодавно визначалася з назвами вулиць згідно з законом про декомунізацію, знову не підтримала думки історика. Не буде вулиці Володимира Васильковича, а залишається та, що була: 1 Травня. Мотивація — цей день є державним святом, як і день 8 Березня. Олександр Остап’юк каже, що треба писати звернення до Верховної Ради, аби, врешті, відмінили ці так звані свята, які не мають нічого спільного з українською історією. Наразі серед 26 любомльських вулиць, які підпадають під дію закону про декомунізацію, запропоновано змінити назви у 23-х. Рішення за депутатами міської ради, то ж вулиця 17 Вересня може стати вулицею Михайла Вербицького, Бєлінського — Івана Мазепи, Ватутіна — В’ячеслава Липинського тощо. Буде й вулиця Голяндерська — голяндрами називають на Волині переселенців з Голландії, які освоювали ці землі кілька століть тому. Будуть і вулиці Поліська, Ранкова. Коротка (!), бо ці назви «вічні». А вулицю 8 Березня так і не назвуть, як пропонували, вулицею Лесі Українки, великої волинянки, не буде і вулиці князя, який заснував і розбудував Любомль.
«АМАТОРСТВО У ВКРАЙ ЮВЕЛІРНІЙ СПРАВІ»
Iгор ЛЕВЧУК, краєзнавець, історик, Луцьк:
— Формування робочих груп по «декомунізації» має серйозні вади об’єктивності і фаховості. Чиновники, «штатна» громадськість і історики з явно вираженою політичною позицією та ідеологічними вподобаннями — ось стандартний набір цих «трійок», що чинять присуд вкрай непростій нашій історії в експресваріанті. Той рівень поспішних рішень, що сьогодні видається «на-гора», в намаганні подолати запущені проблеми минулого, засвідчує кричуще аматорство у вкрай ювелірній справі оцінки власної історії. Йде намагання пройтись ластиком по трагічних і ганебних сторінках, замість того щоб грамотно використати їх в вкрай актуальній справі виховання і зупинки хронічної хвороби «граблів», на яких ми танцюємо не одне століття.
Продовження теми: «Уроки з вулиць»
