До редакції «Дня» надійшло запрошення на святкування 105-річчя Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, яке відбудеться сьогодні в Палаці «Україна». Таку «напівкруглу» дату ми використали як привід для того, щоб обговорити з ректором університету, доктором економічних наук, Героєм України Анатолієм ПАВЛЕНКОМ не зовсім святкові, проте важливі питання.
— Своє 105-річчя ваш університет святкує в Палаці «Україна». Чи виправдані витрати з огляду на те, що університети бідкаються з приводу недостатнього фінансування?
— Існує Міжнародна асоціація випускників університету. Саме їй належить ініціатива відзначення 105-річчя нашого закладу. Зрозуміло, що бюджетних коштів на таке святкування ми не маємо. Тому випускники взяли на себе всі витрати, ми їм трохи допомогли з організацією. Це свято ми назвали Святом випускників, серед яких багато людей іменитих, достойних і небідних (сміється).
— Київський національний університет ім. В. Гетьмана вже два роки має статус науково-дослідницького університету...
— Повна назва — Автономний самоврядний дослідницький національний університет. Так це звучить згідно з постановою Кабміну.
— Що цей статус має спільного з реальною автономією університету в її класичному західному розумінні?
— Ця проблема поділяється на дві частини — це академічна автономія і фінансова автономія. Ми (наш університет) маємо майже 100-відсоткову академічну автономію. Програми, навчальні плани, зміст навчання визначає науково-методична комісія з економічної освіти. Міністерство затверджує лише те, що подаємо ми. У Міністерства є свої дисципліни, які воно «контролює». Це, наприклад, українська, іноземна мови, філософія, історія України. Це державна складова вищої освіти. Фахова складова визначається, як я вже сказав, науково-методичними комісіями з різних напрямків.
Натомість фінансова автономія у нас дуже ілюзорна. Витрату коштів, які ми отримуємо за навчання студентів, контролює Державна скарбниця. Хоча, в принципі, вона не має права цього робити. Бо це — інвестиційні кошти. Вони — від батька як фізичної особи за навчання його дитини і від підприємства — за навчання працівника. Коли держава нам дає держзамовлення — тоді вона інвестор. Ці гроші не є нашими власними, оскільки інвестор контролює їх цільове використання. А мені правильно, з розумом використовувати ці інвестиційні кошти заважає Державна скарбниця. Я сподіваюся, що завдяки новому Закону «Про вищу освіту», який має прийняти Верховна Рада, цей статус-кво буде відновлено: інвестор та університет — тільки ми вдвох маємо право на контроль за використанням коштів. Є ще одна проблема. Батько сплачує за навчання дитини зі свого чистого доходу, вже після того, як він сплатив податки. Але те, що він платить за навчання, держава забрала в Державну скарбницю. Це що таке? Подвійне оподаткування.
— Ваш університет носить ім’я одного з найвідоміших українських економістів Вадима Гетьмана. Цікаво, що справа про його вбивство досі не розслідувана. Як більшість інших гучних справ в Україні. Ви спілкуєтесь із прогресивною молоддю. З яким відчуттям розпочинають свій дорослий шлях молоді люди в країні, де не розкриті вбивства Гетьмана, Гонгадзе, Щербаня?...
— Це складне питання. Але це питання не до ректора. Всі ці вбивства — політичні. Це я так вважаю. А чи дала держава оцінку цим вбивствам? Чи сказали нам, чи це політичні вбивства чи вбивства на основі професійної діяльності? Вбили Гетьмана, Кравченка, Кирпу... Офіційної оцінки держави немає. Якщо мене студенти запитують, я відповідаю: це справді проблема, в державі, де вбивають видатних діячів, немає офіційної однозначної оцінки цього факту.
— Але ж, незалежно від оцінки держави, академічна спільнота повинна мати свою позицію.
— Академічна спільнота свою позицію має: так бути не може. Коли видатних діячів у державі вбивають, садять до в’язниці за їх погляди та діяльність — це аномально, це не цивілізована держава.
— Чи можна уявити тиск вашої університетської спільноти на правоохоронні органи, щоб справа Гетьмана нарешті була доведена до завершення?
— Для цього потрібен привід. Якщо студенти побачать хоча б рух у цьому напрямку. Наразі приводу немає, так само як немає, як я вже казав, офіційної версії мотивів вбивства: воно політичне, побутове?
Стихійного виступу своїх студентів я не уявляю взагалі. Вони дуже розумні люди. І якщо це буде протест, то він буде цілеспрямованим і спланованим таким чином, щоб був результат. Потрібно протестувати, маючи для цього підставу, розуміючи, чому ти виступаєш. У цьому плані вдалим був нещодавній виступ студентів КПІ, бо вони точно знали, чого хотіли, — щоб їхнім ректором залишився Михайло Згуровський. І їх почули. Вийшов наказ міністра: звільнити, але назначити в. о. ректора до виборів. Це виважений наказ, і я вітаю з його виходом студентів.
Щодо Вадима Гетьмана... Ми не можемо давати цій справі оцінку. На те є суспільний порядок. Сьогоднішні студенти — це люди іншого покоління, які цієї ситуації й не знають. Для того, щоб поновити справу, потрібні дії держави. А їх не було й нема. Нам боляче, що ми втратили таку особистість і досі не знаємо винних і причин цього вбивства. Поновлювати резонанс від нерозв’язаних питань — це ваша справа, журналістів.
— Світ і Україна зокрема зараз переживають непростий період — його називають кризою капіталізму.
— В Україні капіталізму немає.
— Значить, у нас немає кризи?
— Капіталізму немає, а криза, на жаль, є (сміється). Один із моїх знайомих німецьких професорів каже, що ми переживаємо період «дикого Заходу», тобто період становлення капіталізму. Він вважає це ідеологія салуна: прийшов один босяк у салун, застрелив трьох, забрав золото і став багатим, пішов в інший салун — там «крутіші» за нього його застрелили й забрали золото. І так продовжується доти, доки не знайдеться найсильніший. Ось із цього найсильнішого й почнеться розвиток. Ми переживаємо часи салунів. Ми повинні вийти на соціальну складову, бо без соціальної складової це — не капіталізм. Це інше...
