Україна є унітарною державою, у якій державотворчий корінний етнос — українці — становить біля 78% від усього населення. Наша країна фактично моноетнічна. Найбільшою національною меншиною в Україні є росіяни — 8,3 млн. чоловік (17% населення), решта — національні меншини, чисельність кожної із яких не перевищує 0,5% від загальної кількості населення держави. За Конституцією українська мова має статус державної, решта мов вважаються мовами національних меншин. Але скажіть, чим можна пояснити той факт, що україномовні українці на дванадцятому році незалежності навіть у таких національно однорідних областях як Львівська, Хмельницька, Полтавська (а всього таких областей 14) не можуть і дня обійтись без російської? Із цього випливає ще ряд запитань.
Чому в Україні немає жодного загальнонаціонального україномовного каналу телебачення, радіо, а тільки мішані російсько-українські? І чому так швидко розповсюджується по Україні мовний покруч-суржик (суміш української та російської мов)? Якою мовою подається телетекст на УТ-1, «Інтері» і т.ін.? Російською. Чому?
Може, в Україні дуже ліберальне мовне законодавство, може, це країна поліглотів і тому ТБ, радіо працює без перекладу англійською, російською, німецькою, італійською та іншими мовами? Ні, виняток зроблений для однієї мови — не перекладається російська. У яких ще країнах загальнонаціональні теле- та радіоканали працюють іноземними мовами? Може, в багатонаціональній Росії (канали НТВ, ОРТ і т.ін.)? Ні. Там канали ТБ працюють недержавною мовою лише на регіональному рівні. Може, в Росії не перекладається українська? Ні, перекладається.
Чому так мало за назвами видається україномовних книжок? А їхні тиражі — вкрай низькі? А які книжки заполонили Україну? — Російськомовні. Де україномовні газети? Чому всі загальноукраїнські газети й журнали (за рідкісним винятком) виходять російською? І чому ці видання потім завозять в україномовні регіони? Адже за ідеєю російськомовні ЗМІ в Україні існують для задоволення потреб російськомовних.
Права україномовних в Криму, на Сході та Півдні України ігноруються: дерусифікація всіх сфер життя повністю заблокована, натомість йде наступ російськомовного продукту на україномовні регіони під приводом захисту прав етнічних росіян. А держава мала б ставити за мету унормування сфер уживання державної та мов національних меншин, інтеграцію нацменшин в українське суспільство, виховання громадян — патріотів України, забезпечення справжньої українсько-національної двомовності на регіональному рівні. І як пояснити, що на Заході та в Центрі України піклуються про права 1 — 5% етнічних росіян і одночасно ігнорують права 40 — 60% корінного населення — етнічних українців — на Сході та Півдні?
Чому українську мову ігнорують державні службовці, правоохоронні органи, армія, викладачі вищої школи? Для багатьох вона не рідна, й це правда. Але її можна вивчити, адже знати й використовувати українську треба, оскільки вона — державна, офіційна, обов’язкова. Для цього державі треба створити відповідні умови, щоб мова була потрібною, вигідною, безальтернативною. Буде необхідність — знатимуть. Причинами незнання можуть бути лише небажання, спричинене націоналістично-шовіністичними почуттями, зневагою до українців, або розумова відсталість. У всіх країнах, але не в нас, знання державної мови є першою, ключовою вимогою при прийомі на роботу, після якої вже ставлять інші кваліфікаційні вимоги. Дивно, але зараз чомусь фактично такі умови в Україні створені для російської, яка хоча й не державна, але всі змушені її знати. Немає порядку в нашому мовному господарстві, й цей хаос безумовно комусь вигідний. Кому?
А де україномовні відеофільми? Де україномовні комп’ютерні програми? Де україномовне кіновиробництво? Українська мова програє російській змагання за сферу масової культури. Чому вже котрий рік жоден український телеканал не спроможний підготувати україномовну новорічну розважальну програму? Чому не розвивається україномовна поп- культура? Та їй просто не дають зіп’ятись на ноги. Що, серед 30 млн. україномовних немає талантів? Що робиться для їхнього виявлення та «розкрутки»? У результаті люди дивляться, слухають не те, що вони хочуть, а те, що їм дають. Хто є законодавцем моди й формує смаки в Україні щодня зранку до ночі на ТБ та FМ-радіостанціях? Російськомовна культура. Російськомовний виробник різними методами усуває конкурента з ринків збуту, адже змагатися по-справедливому з україномовною продукцією в україномовних регіонах — марна справа.
Отже, і в умовах незалежності проводиться комплексна, цілеспрямована політика зросійщення. Для чого це робиться?
Двомовне суспільство розвивається за своїм непорушним законом — законом боротьби двох мов і культур, яка триватиме доти, доки не переможе одна з них. В Україні ця боротьба схожа на епізод із казки, коли битий небитого везе. Між мовами точиться боротьба, в якій вирішується питання: чи бита українська виживе й стане домінуючою, чи Україна перестане існувати. Перемагає російська...
Дуже поширений міф про лінгвістичну близькість української і російської мов? Але чомусь вона якась однобічна, ця спорідненість — російська мова в Україні не перекладається, а українська в Росії перекладається. Цікаво, чи в Росії так само прогресує мовна хвороба — українсько-російський суржик? (Для довідки: згідно таблиці «Лексичні відстані мов» із лінгвістичного музею Київського національного університету ім. Т. Шевченка, українська мова відрізняється від польської на 30%; від болгарської на 32%; від чеської на 36%; від російської на 38%). Отже, причина не в лексичній близькості.
Нам кажуть, що для такої малої кількості споживачів україномовної продукції економічно недоцільно створювати щось суто україномовне (теле-, кінофільми, ТБ і радіо, газети й журнали, комп’ютерні програми і т.ін.), мовляв, воно не користується попитом, не купляється. Все треба робити тільки вперемішку з російськомовним, тоді успіх забезпечений, а ще краще — україномовного продукту взагалі не створювати.
Існує міф, що українська мова витісняє російську з усіх сфер, що скорочується мережа російськомовних навчальних закладів, що українська шириться тощо. Під завісою цієї істерії відбуваються зовсім протилежні процеси. А зрештою куди, в кращому випадку, пошириться українська? В Росію? Ні, в Україні, вдома. А де йде боротьба двох мов, культур? Може, в Росії також? Ні, тільки в Україні. А скільки в Росії україномовних середніх шкіл? Нуль. І нуль університетів, нуль україномовних закладів культури.
Звісно, якщо б не століття окупації, якщо б не привілейоване становище росіян у царській і радянській імперіях, якщо б не планомірне знищення всього українського та витіснення української мови, ситуація була б іншою. Зараз же штучно створений в Україні мовний дисбаланс подають як належне й недоторканне. Отож, українська мова нікого не дискримінує й не витісняє — вона повертається, вступає в свої законні права на своїй етнічній території, бо відступати вже нікуди.
Існує ще один міф — про український націоналізм і націоналістів. Представників української нації, які протягом своєї історії увесь час намагалися створити власну незалежну державу, а сусіди навпаки — роздирали її на шматки, які зазнали переслідувань, винищення еліти, репресій, депортацій, голодоморів, — називають націоналістами. Може, й націоналісти, але дуже слабенькі, бо весь час захищалися, ніколи не зазіхали на чуже. Справжні ж націоналісти діють агресивно-наступально, загарбують інші країни, винищують місцеве населення, нав’язують йому свою мову й культуру. А українські націоналісти ставили та ставлять якісь дивні завдання, основа яких — боротьба за виживання, причому на власній, Богом даній землі. Українцям привитий дуже специфічний стереотип розуміння націоналізму: українець в Україні може бути націоналістом, а інші націона льності, особливо росіяни — ні. Якщо українець робить зауваження про те, що треба поважати державу й мову народу, серед якого ти живеш, якщо не хочеш терпіти національне й мовне гноблення — це націоналізм. А якщо представник нацменшини зневажає корінне населення, ігнорує державну мову і т.ін. — це нормально. А може, та мовно- культурно-інформаційна ситуація, що склалася в Україні, і є наслідком і проявом націоналізму — націоналізму російського?
В Україні свого часу не була проведена мовна реформа. Мовне питання пущене на самоплив. Дехто не може змиритися з тим, що з настанням незалежності росіяни з домінуючої, привілейованої нації в імперії перетворилися на звичайну національну меншину і якщо раніше вони диктували підкореним націям свої умови, то тепер постало питання пристосовуватися самим. Цей супротив призводить до того, що й у сучасній Україні російська мова нав’язується населенню, українська ж мова — ігнорується. Певні сили вживають усіх заходів, щоб російська мова не вийшла з ужитку, не забулася. Найстрашніше для русифікаторів — коли російська мова стане непотрібною пересічному українцю в повсякденному житті, тобто зникне дефіцит інформації українською. Тоді російську, як і інші іноземні мови, почнуть перекладати.
