Чи потрібно враховувати думку жителів прилеглих територій при плануванні будівництва нових об’єктів? Що важливіше — права сотні осіб, які мешкають по сусідству з торговельним центром, що будується, чи перспектива розвитку міста? Виявляється, українці дуже по-різному відповідають на ці запитання. А з огляду на серйозні недоліки в національному законодавстві, ці розбіжності останнім часом розв’язуються на вулицях.
В ПОШУКАХ «ІДЕАЛЬНОЇ МОДЕЛІ»
Пікети органів влади та місцевого самоврядування, блокування будівельних майданчиків і автотрас, побиття протестуючих «службою охорони» компаній-забудовників — здебільшого, саме таким є досвід участі української громадськості в обговоренні проектів забудови територій. Інші моделі в наших реаліях є, швидше, винятком із загального правила. Українські чиновники та бізнесмени ще не навчилися приховувати своє здивування та роздратування у відповідь на твердження про те, що будь-який будівельний проект має бути схвалений громадою, що проживає в районі забудови. Але й ми самі нерідко віддаємо свій голос на користь «розвитку інфраструктури» — до тієї миті, поки місцем розвитку інфраструктури не став наш двір, і висотка, що в ньому виросла, наполовину не зменшила рівень природного освітлення наших квартир.
У пошуках «ідеальної моделі» ми спробували вивчити досвід Польщі, з якою нас об’єднує і спільна історія, і ментальність. Польські експерти, з якими нам вдалося поспілкуватися, стверджують, що участь громадськості в процесі містобудування в населених пунктах Польщі є обов’язковою. Публічних консультацій з громадою вимагають національне законодавство та політика надання коштів структурними фондами Євросоюзу для розвитку територій. Найбільш популярними формами залучення громади до обговорення містобудівної документації (включаючи генплани) і будівництва окремих об’єктів у Республіці Польща є інформування й обговорення з жителями проектів нормативних актів і планів забудови. Проте це не означає, що в Польщі немає конфліктів у сфері містобудування. За словами професора Варшавського університету Богдана Яловецького, жителі завжди будуть проти будь-якого будівництва поруч із ними. Але нерідко в Республіці Польща економічні інтереси беруть пору, депутати та чиновники дають дозвіл на будівництво, і тоді незадоволеним мешканцям не залишається нічого, крім звернення до адміністративного суду. Наприклад, конфлікт навколо забудови житлової частини Варшави мережею торговельних закладів (сучасний район столиці, що носить назву «Аркадія») було вирішено через суд на користь інвесторів, але ціною двох мільйонів злотих.
Чим раніше розпочато діалог з жителями, тим меншою є імовірність поглиблення конфлікту, публічних протестів, критичних для депутатів і посадових осіб публікацій у ЗМІ. «Чиновники бояться публічності, й часто критичні статті в пресі є одним з найбільш дієвих способів вплинути на рішення депутатів у Варшаві», — зазначає Ізабелла Край, журналістка відомої газети «Життя Варшави».
«Із громадськістю іноді важко консультуватися, оскільки її представники не завжди дають компетентні рекомендації. Але необхідно, бо це наш обов’язок у демократичному суспільстві», — наголосив у інтерв’ю представник варшавського відділу з питань архітектури Войцех Бартощук.
«Після знайомства з особливостями залучення громадян до формування містобудівної політики у Варшаві хочеться на наш грунт реплікувати окремі успішні моделі», — поділилася враженнями від польського досвіду керівник Східноукраїнського центру громадських ініціатив, координатор національної коаліції «Впровадження прозорих і вільних від корупції механізмів забудови» Юлія Ращупкіна. «Хотілося б, щоб українські депутати та чиновники бачили в громадськості не лише «виборчу масу», а й повноцінних суб’єктів розв’язання питань місцевого значення — консультувалися та дослухалися до думки жителів. Тим більше, що в галузі містобудівної діяльності для цього тепер є пряма законодавча підстава. І саме чинний із 14 жовтня поточного року Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» свідчить, що «громадському обговоренню підлягають розроблені й узгоджені у встановленому законодавством порядку проекти місцевих правил забудови та проекти містобудівної документації (генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій, проекти забудови територій, містобудівного обгрунтування розміщення об’єктів містобудування)».
УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ ДОЗРІЛО
А що ж у нас? Начальник нікопольського міського управління архітектури Василь Повстюк вважає, що українське суспільство ще не дозріло до участі в узгодженнях проектів забудови. Водночас Василь Логвинович упевнений, що процес узгодження з громадськістю проектів забудови в Нікополі відбувається із ретельним дотриманням усіх вимог чинного законодавства: громадськість заздалегідь інформують про намір інвестора побудувати об’єкт у тому чи іншому місці, проводяться громадські слухання, на яких громада може схвалити чи заблокувати забудову. Головний архітектор із неприхованою прикрістю згадав про два випадки, коли жителі прилеглих будинків «ветували» будівництво, і місто втратило перспективних інвесторів. Погляди пана Повстюка можна зрозуміти — як начальник управління архітектури він зацікавлений у розвитку інфраструктури міста та занепокоєний тим, що невисока інвестиційна привабливість Нікополя не дає здійснитися цим планам. Але навіть це не може бути підставою для того, щоб позбавляти громаду права знати та брати участь в ухваленні рішень. Адже дуже часто — і сам Василь Повстюк це визнає — об’єкти, що будуються, несуть в собі загрозу старим спорудам.
Слід зазначити, що нікопольчани, з якими нам вдалося поспілкуватися, були набагато більш стриманими в своїх оцінках. Вони говорили, що часто люди не мають доступу не лише до інформації про будівництво, що планується, а й навіть вже після обнесення огорожею будмайданчика буває складно дізнатися, що ж буде споруджено на цьому місці та хто проводить роботи.
Втім, Нікополь далекий від того, щоб претендувати на лідерство за порушеннями прав громадян у процесі забудови. Їх кількість зростає пропорційно розміру і, відповідно, інвестиційній привабливості міста. Найбільш гострі конфлікти виникають у столиці, де ціни на нерухомість найвищі й заради отримання прибутків інвестори разом із корумпованими чиновниками готові зайти дуже далеко. Нерідкими є випадки погроз фізичної розправи з найбільш активними членами громади, які мобілізують киян на протест. І, на жаль, нерідко ці погрози є небезпідставними.
КИЇВ ПОКАЗУЄ ПРИКЛАД?
На відміну від більшості українських міст, Київ може похвалитися досить досконалою нормативною базою — Київрадою кілька років тому було ухвалено декілька важливих нормативних актів, що регламентують процедури землевідведення, підготовки проекту забудови та узгодження його з громадськістю. Але, як стверджують лідери ініціативних груп, що протистоять незаконній забудові, у більшості випадків громадські обговорення фальсифікуються. Не афішуючи цю подію серед жителів прилеглих територій, інвестор проводить громадські слухання, на яких присутні громадяни, що не мають місцевої реєстрації. Отримуючи по 50 гривень за двадцятихвилинний захід, вони одностайно голосують за вигідні забудовникам рішення. Активістам ініціативи «Збережемо старий Київ!» вже вдалося зірвати кілька подібних «слухань».
Як бачимо, українська модель узгодження з громадськістю будівельної документації ще дуже сильно й не в кращій бік відрізняється від польської. На жаль, наші співвітчизники ще не вміють використовувати для захисту своїх законних інтересів правові механізми. І винуваті в цьому не лише вади судової системи, в незалежності якої є багато підстав сумніватися, але й апатія, страх і низький рівень правової культури самих громадян. «Разруха не в сортирах, а в головах» — на жаль, після майже ста років ці слова нашого геніального земляка так і не втратили свою актуальність.
