Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Коли тиша починає звучати – і ми її чуємо

Як харківський жестовий театр дозволив собі вийти за межі звичного
12 липня, 2019 - 13:02
ОЛЕКСАНДР МУРАШКО / ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ

Понад сто років у Харкові діє унікальний театр — його актори не розмовляють і не співають. Точніше, і розмовляють, і співають, відчуваючи музику через вібрацію підлоги, танцюючи завдяки почуттю ритму і виконуючи пісні рухами рук. Народний театр міміки і жесту «Аріадна» ставить вистави не лише для глядачів із вадами слуху, а й для всіх, хто чує. Для цього жестикуляція персонажів на сцені дублюється мовою дикторів, актори виконують музичні номери і навіть танцюють. І саме цим театр вирізняється з-поміж інших труп.

Окрім харківського колективу, в Києві ось уже 50 років існує професійний театр міміки і жесту «Райдуга». Аналоги такої трупи в світі є лише в двох містах — Нью-Йорку та Москві.

Цей жанр і досі лишається маловідомим, через це актори часто змушені боротися навіть за існування свого театру. Останніми роками «Аріадна» майже не фінансувалася, тому колективу доводилося користуватися ще радянськими сценічними костюмами, застарілою освітлювальною технікою, зношеними декораціями. Все це аж ніяк не сприяло новим постановкам і творчим експериментам.

Тож троє молодих акторів вирішили змінити ситуацію. Олександр Мурашко, Володимир Гуща та Олексій Пономарьов придумали новий проєкт і знайшли для нього фінансування. Вже 1 червня в Харкові відбулася прем’єра сучасної вистави «Приборкання норовливої» за п’єсою Вільяма Шекспіра. А сьогодні актори збираються поїхати на гастролі Україною. Вони хочуть показати свою творчість глядачам, отримати визнання і надихнутися новими ідеями.

Успішна прем’єра та схвалення медіа підштовхують їх рухатися далі. Актори трупи мріють зняти фільм для тих, хто, як і вони самі, відчуває світ по-особливому, і прагнуть своє світосприйняття передати іншим. Щоб слухати й бути почутими, щоб розуміти і бути зрозумілими, щоб надихати і надихатися самим.

ПІД ЧАС РЕПЕТИЦІЇ «ПРИБОРКАННЯ НОРОВЛИВОЇ». ПРЕМ’ЄРА ВИСТАВИ ВІДБУЛАСЯ 1 ЧЕРВНЯ В ХАРКОВІ, А СЬОГОДНІ АКТОРИ ЗБИРАЮТЬСЯ ПОЇХАТИ НА ГАСТРОЛІ УКРАЇНОЮ

Олександр МУРАШКО, один із акторів театру, який почав втрачати слух у дворічному віці внаслідок ускладнень після хвороби, розповідає:

— Мені 21 рік, і я вже майже не пам’ятаю, як воно — чути... Я навчався в спеціалізованій школі і ще з молодших класів мріяв бути провідником у потязі. Ця професія мені й досі подобається можливістю подорожувати, спілкуватися, допомагати людям. Але завжди чудово розумів, що мене ніколи не візьмуть на таку роботу. Я вступив до Харківського педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Цієї весни закінчив другий курс і проходив практику, викладав для четвертого класу ліцею № 89. Це було неймовірно, я дуже пишаюся цими малими! Я сам люблю і добре пам’ятаю свою школу. До речі, там я і дізнався про театр «Аріадна». Друзі-однокласники сказали мені: «Піди спробуй». І я потрапив до трупи.

Театр «Аріадна» діє в місцевому осередку «Українського товариства глухих» (УТОГ). Це велика громадська організація, про яку знає буквально кожен член спільноти. Нині в театрі грають 25 акторів із повною або частковою втратою слуху. Вони працюють виключно на волонтерських засадах і не отримують зарплатню.

— Ми приходимо на репетиції ввечері, після основної роботи. Володя Гуща працює касиром у супермаркеті «Ашан», а Олексій Пономаренко розкладає там товари по полицях. Вони цінують свою роботу, тому що її важко знайти. Але приблизно рік тому в нашому місті відкрилася мережа «Ашан», де для моїх колег знайшлося місце. Сам я навчаюсь і вже четвертий рік граю в театрі. Починав з ролі Півника в дитячій новорічній виставі (сміється), а минулого року вже грав у виставі за мотивами збірки оповідань Антона Чехова «Строкаті розповіді».

Цією виставою «Аріадна» святкувала своє сторіччя. Тепер театр хоче розвиватися й надалі. Для цього є всі підстави — бажання, ідеї, актори з різним досвідом, режисер, підтримка глядачів. Але все, на жаль, гальмує мізерне фінансування та, як наслідок, слабка матеріально-технічна база театру.

— Від харківської організації людей із інвалідністю «Креавіта» я дізнався про проєкт Upshift, — розповідає Олександр. — Я запропонував режисерці нашого театру Наталі Мігуновій взяти участь у конкурсі на отримання гранту. Це дасть можливість нам розправити крила. Адже і ми, актори, і наші глядачі чекають на нові вистави.

Upshift — один із проєктів програми ЮНІСЕФ «Посилення життєстійкості та підвищення громадської активності підлітків і молоді в Східній Україні», що втілюється за фінансування Європейського Союзу. Його реалізовував Фонд «Професійний розвиток Харкова» з серпня 2018 по травень 2019 року. За майже рік роботи гранти і кураторську допомогу отримали 30 команд молоді віком від 14 до 21 року зі своїми соціальними проєктами. Харків став пілотним містом реалізації проєкту. Сьогодні обговорюється можливість продовження проєкту в Луганській та Донецькій областях.

Для відбору в Upshift Олександр підготував емоційний спіч про театр. Завдяки цьому трупа отримала грант у розмірі приблизно 80 тисяч гривень. А з втіленням проєкту «Аріадні» допомагає менторка Олена Зіненко.

— Після отримання гранту ми вирішили, що на ці кошти поставимо п’єсу Вільяма Шекспіра «Приборкання норовливої». Я граю в ній персонажа Люченцо і виконую пісні жестовою мовою. У виставі ми намагалися поєднати класику і сучасність, тому дещо змінили оригінальну п’єсу. За нашим сюжетом сучасна молодь зі своїми смартфонами потрапляє в минуле, в шекспірівські часи, а потім повертається назад. 1 червня ми вже показали уривки з цієї вистави. Повноцінну прем’єру плануємо до Міжнародного дня глухих на 29 вересня в Харкові. Завдяки гранту в нас тепер є нові костюми, завіса та освітлювальна техніка. Ми змогли запросити до співробітництва професійного хореографа для постановки танцю — будемо виконувати знамениту італійську тарантелу.

Нагадаємо, «Приборкання норовливої» — комедія Вільяма Шекспіра, яку було вперше опубліковано 1623 року. За сюжетом багатий італійський дворянин Баптиста Мінола хоче видати заміж двох своїх доньок, але старша Катаріна має гострий язик і важкий характер, а до молодшої Б’янки залицяються одразу кілька молодиків.

За словами менторки молодіжної команди театру «Аріадна» і фахівчині з медіакомунікацій Олени Зіненко, оригінальний текст Вільяма Шекспіра було важко передати жестовою мовою. Тому для вистави його було не лише перекладено, а й скорочено. Емоційність вирізаних реплік актори компенсують засобами пантоміми й мовою тіла. Тому вони грають на сцені значно експресивніше, ніж актори звичайного театру.

— Ми дуже хотіли б поїхати на гастролі містами України з цією виставою, — продовжує Олександр. — Наша команда легка на підйом, куди запросять — туди й поїдемо (сміється). Для прикладу, в минулому році з виставою за мотивами Чехова ми були у Львові, Києві, Сумах та Полтаві. Здебільшого до нас приходили люди з вадами слуху та їхні родичі. А ми хочемо, щоб до нас приходили всі. Тому що наші вистави повністю адаптовані для глядачів — репліки акторів озвучуються, лунає музика. В нас усе, як у театрі, до якого всі звикли.

Але найамбітніша мета трупи «Аріадна» — зняти фільм жестовою мовою. В світі неодноразово знімали таке кіно. Воно цікаве для глядачів альтернативним поглядом на класичний кінематограф. Приміром, 2014 року український режисер Мирослав Слабошпицький зняв фільм «Плем’я». За задумом автора, жестова мова в ньому навмисне не перекладається субтитрами чи закадровим голосом. Режисер вважає, що такі універсальні емоції, як любов або ненависть, не потребують перекладу.

Олександр говорить про зйомки фільму як про найбільшу мрію колективу:

— У трупі вже є актор, оператор за освітою, який готовий взятися за роботу. Я розумію, що це досить дорого, але ми прагнемо розширити межі можливого. Наша творчість надихає нас і мотивує інших мріяти, не здаватися і вперто прямувати до своєї мети.

Фото предоставлені автором

Саміра АББАСОВА
Газета: 
Рубрика: