«На західному фронті без змін» – всесвітньовідомий твір Еріха Марії Ремарка ще у 1929 році засудив будь-які військові дії, які знищують покоління молодих людей. В його основі лежить історія зовсім юного Пауля Боймера і його товаришів, яких відправили в окопи на багато років. Відкриття, трагедії, власні переживання і кумедні ситуації розкривають реальну картину життя солдатів у воєнний час. І попри те, що від описаних подій Першої Світової війни минуло майже 100 років, внутрішні переживання тих бійців і нинішніх учасників російсько-української війни нічим не відрізняються. Допомогти нашим ветеранам висловити свої спогади, нагадати про війну, зачепити за живе і прокричати про біль, що не відпускає, вирішила громадська організація «Автомайдан «Вінниччина». Вона зініціювала постановку вистави документального театру, яка б розказувала про сучасних героїв російсько-української війни устами самих ветеранів. Основою вистави стане щоденник, який вів 19-річний загиблий доброволець із Вінниці Євгеній Костюк із позивним Шльоцик. Сценарій напише письменниця і режисерка Наталка Доляк. Представити виставу під назвою «Посеред вогненно-червоних квітів дикого маку...» планують у червні наступного року. Окремо буде створена відеоверсія постановки, яку розмістять на ютуб-каналі організації, на лендинг-сторінці проєкту та на сайті «Архів історій українців» у розділі «Російсько-українська війна».
«ЯКЩО ВЗЯТИ ЧАСТИНИ ТОГО ТВОРУ І ЩОДЕННИК ЄВГЕНА, ТО НАВІТЬ НЕ ВІДРІЗНИШ, ЩО ЦЕ БУЛА ПЕРША СВІТОВА І НИНІШНЯ ВІЙНА»
Подібного проєкту в Україні ще ніхто не робив. Його ідея народилася рік тому під час обговорення заходів, присвячених дням пам’яті загиблих захисників України. Організатори прагнули спланувати заходи, які б залучали і сучасну молодь, і ветеранів, як активних учасників пам’ятних подій. Зважаючи на те, що «Автомайдан «Вінниччина» вже має успішний досвід поставки документальних вистав (у 2019 році молодіжний театр організації представив 20 історій кримських татар, які переїхали на Вінниччину), вирішили об’єднає дві групи акторів-аматорів: учасників бойових дій та вінницьку молодь. Відтак, як повідомляє очільниця ГО «Автомайдан «Вінниччина» Таїса Гайда, проєкт має на меті за допомогою сучасного мистецтва розповісти про два різні світи, які між собою перетинаються: мирне життя тих, хто про війну знає тільки з новин, і бойовий досвід молодих людей, які в цій війні брали безпосередню участь, захищаючи незалежність України.
«Ми плануємо набрати 16 акторів-аматорів, з яких 6–8 будуть учасниками бойових дій на Сході, решта актори з молодіжного театру. Коли почали обговорювати концепцію, то помітили, що історія нагадує роман Ремарка «На західному фронті без змін», в основі якої також ніби щоденник молодих хлопців. І якщо взяти частини того твору і щоденник Євгена, то навіть не відрізниш, що це була Перша Світова і нинішня війна, – розповідає Таїса Гайда. – Тобто це мають бути спогади друзів, командирів, побратимів. Важлива кожна думка, епізод, історія, яка не розказана, яка болить, бо пам’ять про війну має жити. Зараз ми помічаємо, як за ці 8 років люди перестають сприймати ті події, перестають їх усвідомлювати. Це буде нова подача, новий формат, що дозволить передати емоцію, а вона оголосить нерв і змусить замислитися. Орієнтуємося, що прем’єра відбудеться у червні наступного року, якраз до різниці вшанування Жені».
«ВИСТАВА РОЗПОВІСТЬ ПРО ВСІХ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ, БО ВИОКРЕМЛЮВАТИ СПОГАДИ НАШОГО ОНУКА ІЗ ЗАГАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ НЕ МОЖНА»
Основою для написання сценарію стануть уривки з роману Еріха Марії Ремарка «На Західному фронті без змін» та сторінки щоденника загиблого добровольця Євгенія Костюка, який зберігається у рідних. Дідусь загиблого Анатолій КОСТЮК розповідає, що коли дізнався про постановку, то не спав три дні, спогади не давали заспокоїтися. Ніхто з рідних не знав про те, що Женя веде щоденник. Навіть були здивовані. Хлопець пішов воювати добровольцем у 17 років. Це було його рішення. Вступив до добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Пройшов дві ротації. 29 травня 2016 року отримав осколкове поранення, підірвавшись на «розтяжці» в лісопосадці, поблизу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») в районі Авдіївка – Донецьк. Помер в ніч на 2 червня 2016 року в реанімації лікарні імені Мечникова у Дніпрі. На той час Євгену було лише 19 років… Він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), відзнакою «Народний Герой України» (посмертно) та відзнакою ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно). Від дня смерті і по сьогодні родина Жені, а це мати, сестра, дідусь і бабуся, свято бережуть його пам’ять. Долучилися до створення музейної експозиції у його рідній школі, відкривали меморіальну дошку на її фасаді, спілкуються з побратимами, волонтерами, та ідею про постановку на основі його щоденника сприйняли з обережністю.
«Женя почав писати щоденник, коли потрапив на передову. У ньому він розповідав про те, що з ним відбувалося, буквально по днях, – розповідає Анатолій Костюк. – Але я сподіваюсь, що вистава розповість про всіх захисників України, а не лише про нашого Женю, бо виокремлювати спогади нашого онука із загальної історії не можна. Багато родин втратили своїх дітей, наш біль ніхто не зможе загоїти. А щоденник це дуже особиста справа, там є моменти, які можна було б взяти, але є речі, які ми не хотіли б оприлюднювати. Ми зможемо долучитися до концепції, до сценарію, допомогти, щоб думки нашого онука звучали співзвучно з іншими ветеранами, бо це їхня спільна історія. Але справа важлива, бо допоки житимуть люди, житиме і пам’ять про наших героїв. На їхніх прикладах мають виховуватися діти, а спогади про них повинні передаватися з покоління у покоління».
«ЯКЩО ЛЮДИНА ВИХОДИТЬ З ТЕАТРУ ІЗ СУХИМ НОСОМ І ЇЇ НЕ «КОЛОТИТЬ» ВІД ПОЗИТИВНИХ ЧИ НЕГАТИВНИХ ЕМОЦІЙ, ТО ВИСТАВА НЕ ВІДБУЛАСЯ»
Узгоджувати кожну деталь з родиною і усіма ветеранами, які задіяні у виставі, пообіцяла українська письменниця і сценаристка Наталка Доляк. Під час створення спектаклю з ними працюватиме практичний психолог, котрий пояснить, які емоції і психологічні потрясіння переживає людина на війні, як переживає стрес, що відбувається з воїном, який повертається додому та що таке ПТСР, як його визначити і як з ним боротись. Сама Наталка проведе для акторів-аматорів курс з акторської майстерності та спецмови, що включає в себе також практичні майстер-класи та індивідуальні заняття. Крім того, протягом підготовки до прем’єри вистави заплановані індивідуальні заняття з акторами вистави. Поєднання написання сценарію вистави та постановки її однією людиною – це сильна перевага проєкту, бо в процесі репетицій авторкою можуть оперативно вноситися зміни в діалоги персонажів, враховуючи їх зауваження, навіть внутрішній стан. Адже реальний бойовий досвід ветеранів є важливим для правдивого відтворення військових подій.
«Документальний театр відрізняється від звичайного тим, що постановка відбувається на основі документальних свідчень, а прототип (без вказаного прізвища) може бути як одиничним, так і узагальненим. Задум базується на романі «На Західному фронті без змін», тобто ми беремо ті ж самі позиції. Умовно поставка поділятиметься на три дії – пекло, чистилище і рай. Перша – це війна, окопна історія, пекло. Друга – це госпіталь, ніби чистилище, де люди перебувають між життям і смертю. І рай, це коли, як у Ремарка, є сюжет, де бійці на полі з маками відпочивають. Період затишшя. Усі дії будуть наповнені розмовами бійців. Гратимуть їх як самі ветерани, так і студенти. Ветерани будуть розповідатимуть свої спогади та історії. Вони можуть щось згадувати і там можна взяти щось зі щоденника Жені – слова, фрази, свідчення. Ми його можемо назвати Женею, але точного натяку на те, що це саме Шльоцик не буде, бо бійців на ім’я Женя на війні багато, – розповідає Наталка. – У мене є написаний роман «Загублений між війнами» – це про далекі події. Але для мене важливо передати нинішню історію – правдиво. Тому ми не будемо нічого вигадувати, бо ми там не були, але біль, який буде лунати зі свідчень, історій, спогадів, маємо передати, бо якщо людина виходить з театру із сухим носом і її не колотить від позитивних чи негативних емоцій, то театр не відбувся. Глядач, дивлячись і почувши фразу від одного героя, одну маленьку, він повинен пізнати, дописати його історію, пожити з нею, вона має його зачепити».
«ПРАВДА У СЛОВАХ, ТОЧНИХ ФРАЗАХ, ЕМОЦІЯХ»
Наразі говорити про те, яким буде кінцевий сценарій, хто в ньому зіграє і який результат принесе постановка, – не доводиться. Але сильний твір Ремарка, бажання ветеранів поділитися спогадами і ретельно заповнений щоденник загиблого добровольця Євгенія Костюка з Вінниці вже зараз дозволяють припустити, що виставка оголосить нерв пам’яті, яка притуплюється. І, як каже Наталка Доляк, важливим у цьому проєкті не скільки результат, стільки процес, як психологічна терапія для ветеранів, можливість висловитися і бути почутим, причому почутим зі сцени. «Правда у словах, у точних фразах, в емоціях», – каже сценаристка. Тільки так вона доходить до людей. І тільки так можна побачити, коли за словами не пам’ятник, а пам’ять. Як свідчення – уривок зі щоденника Євгена, який дозволяє передати відчуття майбутньої вистави.
«Ранок. Сонце ще не зійшло, але над небом уже нависли свинцеві хмари. Наш блокпост розносять в хлам. Ти відходиш, щоб вийти з оточення. Спочатку біжиш, але шум і свист куль примушують тебе повзти по тому довбаному полі. Чуєш танковий обстріл, падаєш, втискаючись в суху землю. Снаряди пролітають вище – над тобою. Чуєш вибухи і повзеш далі. Ще два постріли і знову ти втискаєшся в землю, знову снаряди падають далі. І знову 2 постріли. Пролетівши, перший вибухає десь далеко, а через мить – вибух прямо поряд. Німіє права нога, ти її не відчуваєш, її перекидає на ліву. Ти в страху, що тобі відірвало ногу, дивишся на неї, ворушиш нею. Все працює, але досі вона оніміла. Починаєш оглядати себе і бачиш велику рвану рану в біцепсі на лівій руці. Ще одна рана в тазу із неї хлюпає кров. Ти шукаєш вихідний отвір, а його немає. Значить в тобі осколок. Лапаєш спину, а вона мокра, вся в крові. Так-сяк перев’язуєшся, зариваєш паспорт і нашивки в сиру землю. Знімаєш бронежилет, прикриваєшся ним і зажимаєш в руці гранату. І дивишся у небо, а хмаринки свинцеві пролітають над твоєю головою. ...На межі життя і смерті ти починаєш розуміти саму цінність речей і прожитого часу. А насправді, помирати не страшно, страшно вижити...
Батальйон ОУН 2014–2015
Донбас, с. Піски
«Шльоцик»
До слова, проєкт був поданий на конкурс до УКФ і зайняв 22 рейтингове місце. Та через зміни планів у фонді результати конкурсу не були оголошені, а фінансування не отримане. Саме тому активісти вирішили самотужки зібрати кошти на реалізацію проєкту, бюджет якого 200 тисяч гривень (це витрати на зарплату режисера-постановника, психолога, художника, композитора, комунікаційника, запис, монтаж відеоверсії вистави, а також реклама у соцмережах та на ютубканалі). Детальна інформація про проєкт за посиланням. Також на сайті розміщена платіжна система Liqpay, яка дозволяє будь-яким зручним способом пожертвувати на проєкт. Це можна зробити за посиланням.
