Ця безрукавка із зайця явно ще донедавна була курточкою, але, мабуть, обтерлася, і хазяйка наївно вирішила пограти в бренди: миттю — рукава геть, з’явилася широка м’яка резинка всередині по спинці — для утворення кокетливих зборочок, змійка-застібка... І — хіт готовий. Хутряний стилізований жилет нині в моді, може на якийсь час замінити курточку або «одружитися» на ній, одягнувши себе, тобто хутро, зверху. Ось і звучить по-новому. Все це добре, але наш заєць явно з іншої спальні. Висів він на стелажі «комка» брендових товарів, як заявлено в рекламі. Озирнувшись довкола, без зусиль визначила, що багато товарів, точнісінько так, як причепурений заєць, підфарбувалися та підрум’янилися, бажаючи притулитися до речей-аристократів. Схоже, він і сам розумів, що його не куплять, до речі, за вельми недешевою — брендовою — ціною, тому сумував за своєю молодістю, коли був пустотливою курточкою.
Так і з комісійними — вони начебто є, але хіба це життя: всі здають, ніхто не купує. Інша річ у їхній молодості, наприклад, у 70-х. Забіжиш у «комок» (у магазинах тоді була суцільна нудьга) і, загостривши й без того пильне око, починаєш придивлятися, ні, не до лахміття, а до свого чуття. Так, одного дня побачила на верхній полиці краєчок чогось серпанково-вишуканого, кольору топленого молока, і попросила розгорнути. Продавщиця ще не хотіла, мовляв, повне дрантя, їй лише зайвий раз підніматися. Умовила, а коли розгорнули, всі, пам’ятаю, замружилися — побачила дивовижний овал з ажурних троянд. Просто музейна річ. Пройшло стільки років, а троянди не потьмяніли й не вицвіли. Тканина, звичайно, вже злегка постраждала, адже скатертина й тоді була старовинною. Найцікавіше, що там же захопив мене своїм багатством (так мені тоді здавалося) німецький звичайнісінький каталог досить буденних речей. Тоді так захотілося його мати, адже це можна кожного вечора його гортати й будувати плани, — мучила думка. Це був перший каталог, який побачила в нас. Найцікавіше, що товстий каталог і скатертина коштували однаково. Добре, розуму вистачило взяти скатертину, на дві покупки грошей не вистачало.
У «комках» радянського періоду життя було загадковим, нарядним, та й безтурботним. Думати продавцям про тугу копієчку особливої потреби не було — все обов’язково куплять. Адже тенденція була протилежна нинішній — мало хто здавав речі, а купити що-небудь хотіли всі. Відшукати можна було що завгодно, звичайно, за наявності удачі та смаку. Втім, хороший смак — поняття відносне, для декого просто несуттєве. Всі шукали й часто знаходили необхідну саме їм річ.
Комусь була потрібна дешева рибка, хтось хотів мати обов’язково щось імпортне — узагальнений образ чогось такого, когось тягнуло на старовину.
Зараз «комки», давно ставши приватними, схоже, самі посилено шукають «прикид» для себе. Суперників з’явилося багато — й стокові магазини, й інтернет-шопи, та й секонд дихає в потилицю. У тому магазині, де заєць косив під тушкана, розговорившись із продавцями — штовхачами брендів, з’ясувала, що всі хочуть продати, а з тих, хто здав речі, більше 50% забирають їх назад. Безперспективно. До того ж у таких магазинах обов’язково повинно добре пахнути, тоді й роздивлятися щось захочеться, а тут пахло несвіжими речами. Хоча всі вони, начебто, пройшли хімчистку.
У міському управлінні торгівлі пояснили, що вже давно немає колись такої могутньої своїми зв’язками структури, як комісійторг. Усі подібні магазини приватні, і, якщо розібратися, малоприбуткові. В кращому разі. Просто для багатьох пані мати свій магазин вельми престижно, та всі й сподіваються на те, що розбагатіють. У всякому разі, можна позиціонувати себе як леді при бізнесі.
Мабуть жваво живуть лише ті, хто може щось запропонувати з вінтажа й кутюра, раритети різних позицій. Утім, це вже ближче до колекціонування і, як стверджують модні глянці, — це наймодніший підпис у світській хроніці. Прудкі світські персонажі шукають свої скарби скрізь — на європейських курортах, на блошиних ринках, у збіднілих буржуазних гніздах, антикварних точках усіх мастей. Статусний символ тут у тому, що таке полювання спонукає щось купити, покупка задурно хорошої речі викликає особливий, незрівнянний наплив бадьорості, до того ж буде про що поговорити й чим похвалитися з такими ж і перед такими ж. Це наче клубна пристрасть, без неї — як без макіяжу.
Багато хто став навіть фахівцями зберігання старовинних речей, а це не так просто. Одна досвідчена пані навіть публічно поділилася своїми секретами: «Сукні 20-х років минулого століття не можна тримати на вішалках — тканина під власною вагою може порватися. Речі обкладають цигарковим папером: він нейтралізує кислоту, на відміну від целофану, який нею просочений». Мабуть, варто впровадити й у своє життя, адже є речі улюблені, які не старіють. Це речі з історією, твоєю історією.
Та все ж поступово хочеться більше простору в своїй квартирі. Відчуваєш, що утворюються якісь завали — зовсім не вінтажні, а просто непотрібні. Що з ними робити? «Комки» нині з гонором, а необачно придбані речі, навіть нові, можна продати лише за копійки. Для багатьох, навіть у наш непростий час, проблема — кому подарувати, аби не образити.
Спробувала дізнатися в управлінні торгівлі адреси пунктів допомоги малозабезпеченим. Назвали якусь приблизну адресу біля Ленінградської площі. Навіть телефону не знають. Хто ж поїде з ношею навмання? Так і згасає порив. Порадили ще в недільний день підійти до Куренівського ринку — там свої речі продають всі — від учителів до лікарів. Жах...
Мотлох у вигляді старих светрів та брюк із задоволенням віддала б до притулку для тварин, та де їх шукати. У нас реклама звучить голосно лише з однією метою — купи. Тварини явно не вписуються.
Учора знову акуратно почистила старі чоботи з цілою підошвою, поклала в пакет і винесла ввечері на смітник. Знаю з досвіду: через півгодини їх уже не буде. Отже, комусь допоможуть.
Спасибі й за це, пробачте, якщо щось не так...
