Чому городяни відмовляються платити за тепло
Куди витікають кубічні метри
Що таке центр прикордоння
Міста, як і люди, буває, не завжди переживають кращі часи. Трапляються у них, як і у людей, важкі періоди, коли надходить «чорна смуга», і тоді місто охоплює така несприятлива соціально-економічна атмосфера, що, здається, його мешканцям дихати не сила. В цьому сенсі Львів сьогодні, мабуть, не є якимось винятковим містом. Найбільш гостро, за даними Соціологічної лабораторії Львівського національного університету ім. Івана Франка, стоять сьогодні такі проблеми, як безробіття, водопостачання, злочинність, стан комунального господарства та доріг, опалення... Тобто люди потерпають найбільш від того, чому у великій мірі мали би дати раду батьки міста — міська адміністрація. Проте, якщо вірити місцевим ЗМІ, якраз на неї найбільш нарікають сьогодні львів’яни за всі міські негаразди. Помилкою було б, звичайно, стверджувати, що тільки львівський міськвиконком винен у тому, що міське господарство перебуває нині у скрутному становищі. Тим більше, що команда міського голови Львова Любомира Буняка при владі тільки рік, з 31 березня 2002 року. Але за цей час, на жаль, обіцяного мером поліпшення ситуації із, скажімо, водопостачанням Львова не відбулося. Навпаки, ця галузь міського комунального господарства чи не найбільше зачіпає сьогодні кожного міського мешканця.
ТАРИФИ «ЗАЇДАЮТЬ»
— Навіщо, питаєте, ми затіяли зміни у комунальній сфері? — запитує директор МКП «Львівтеплоенерго» Ігор Марчак. — Саме для того, щоб львів’яни нарешті платили по- людськи, не усереднену для такого архітектурно різноликого міста суму, а залежну від класу свого житла. Щоб заможні, які мешкають у «люксах», самі платили за їх обігрів і грілися не коштом інших. Щоб середній клас, який живе переважно в нових мікрорайонах, платив відповідно до якості свого житла менше, а бідні з «хрущовок» — ще менше. Хіба це не справедливий підхід? Хіба погано, що ми намагаємося відійти від абстрактних тарифів оплати за квадратний метр і застосувати такий логічний і конкретний критерій, як теплове навантаження на будинок? Це ж прозора система: нарахування проводяться за фактично спожиту теплову енергію з урахуванням середньомісячної температури та кількості днів подачі теплової енергії. Скільки тепла отримали, за стільки і платите. Це ж нормально.
Проте багато львів’ян, якщо не переважна більшість, директорського оптимізму не поділяє. Особливо у тих випадках, коли вони отримують квитанції з «карколомними» рахунками за спожите «по-новому» тепло — 200, 300, навіть 500 гривень щомісячно. І люди, зрозуміло, засумнівались у такій «нормальності» і знову перестали платити за тепло. Як визначає сам пан Марчак, рішення про перехід на оплату по-новому було прийнято заздалегідь, але місто не поспішало до нього готуватися. За його словами, опитувальні листи можна було за рік виготовити без авралу, тоді б у них не було стількох прикрих помилок. «Перехідний період дався б меншою кров’ю, — говорить він, — якщо б жеки забезпечили додатковими комп’ютерами та кваліфікованими кадрами для оперативного проведення нарахувань, своєчасного інформування споживачів».
— Треба було насамперед, — переконаний Ігор Марчак, — роз’яснити львів’янам, чого ми хочемо досягти своїм нововведенням, і тоді б не було такого масового спротиву...
Викликає спротив у людей підвищення з 1 лютого цього року ціни за воду до 85 копійок за кубічний метр, а за водовідведення — до 30 копійок. До речі, як повідомили у Держінспекції з контролю за цінами, тепер у Львові, у порівнянні з іншими містами України, один із найвищих рівнів відшкодування за воду. Проте, директор «Львівводоканалу» Василь Склярський стверджує: «Наші нові ціни за послуги вже нині збиткові на 3 копійки за кубічний метр». Отже, незабаром можна чекати нового підвищення цін на воду? При нормі її споживання (до речі, єдиної для всієї України) у 300 літрів на добу, гаманці львів’ян знову значно полегшають. Цікаво також, що 300 літрів води на особу рахують і тим, у кого вона є цілодобово, як, скажімо, у Києві чи Харкові, і львів’янам, які мають воду в кранах лише 6 годин на добу. Чи ініціював пан Склярський перед Держкомітетом з житлово-комунального господарства перегляд цієї норми для Львова? «Ні, не ініціював», — відповідає він.
Не можна, мабуть, з ним погодитися і відносно ставлення «Львівводоканалу» до втрат води. «Так, у нас втрати становлять 36,01 відсотка, — розповідає він. — Цього водоканал сам собі не затверджував». Виявляється, по всій Україні існує єдиний порядок, встановлений колишнім Держбудом, визначення втрат і необлікованих витрат води. І коли, за словами пана Склярського, йому дорікають за ці рукотворні струмки та ставки, які утворюються на місці прориву водогонів, то ці докори є безпідставними: «Львівводоканал» має право втрачати до 36,01 відсотка води. Це, мовляв, їхні нормативні цифри. Але ж втрати, мабуть, також закладаються у собівартість, яка, у свою чергу, впливає на тарифи. І якщо не «дорожать» (?) у місті більш ніж третиною отриманої води, то, зрозуміло, чому людям доводиться так багато за неї платити....
«ХІБА МІСЬКИЙ ГОЛОВА ПОВИНЕН ВІШАТИ НА КОЖНОГО ЛЬВІВ’ЯНИНА МІШОК З ПІСКОМ?»
Безперечно, у місті сьогодні існує багато інших гострих проблем, які так чи інакше позначаються на настрої його мешканців. У жалюгідному стані після зими перебувають дороги. Ночами Львів майже не освітлюється. Акції протесту час від часу влаштовують, намагаючись відстояти свої права, вчителі, торговці, таксисти... Але, схоже, міська влада з цього всього великого клопоту собі не робить. «Цю зиму ми перемогли», — проголошує міський голова Львова Любомир Буняк. Ніби й не було у місті двотижневої затримки з початком опалювального сезону, астрономічних сум за теплопостачання, систематичних відключень води, неприбраних доріг-ковзанок. Однак критичних закидів на свою адресу мер не сприймає. «Люди ламали руки та ноги і будуть ламати. Хіба міський голова повинен вішати на кожного львів’янина мішок з піском?» — дивується він. Або ще таке каже: «У завищених рахунках за оплату теплопостачання винен інститут «Містопроект», який неправильно розрахував кубатуру помешкань». Може воно й насправді так, але вже дуже часто нинішня міська влада намагається перенести відповідальність за поганий стан у місті на кого завгодно, в тому числі і на своїх попередників. Мовляв, це вони за 8 років довели Львів «до ручки», а тепер все звалюємо на нинішню владу. Втім колишній перший заступник міського голови (цю посаду обіймав 6 років), а нині перший заступник голови Львівської облдержадміністрації Олександр Сендега й гадки не має виправдовуватись. Каже, що у попередні роки було чимало зроблено для того, аби навести лад у Львові. Наприклад, Львів внесено до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, багато зроблено у місті в процесі підготовки до проведення у Львові саміту президентів кількох центрально- і східноєвропейських країн. Належним чином причепурився Львів і під час його відвідин Папою Римським. Немаловажно, за його словами й те, що за часів, коли міським головою у Львові був Василь Куйбіда, вдалось привернути увагу уряду до загрози, яка зависла над історичною частиною міста — саме на той період припало перше масове переселення мешканців з аварійних будинків у центрі Львова.
— І все це ми робили за умов відсутності нинішнього Бюджетного кодексу, — наголошує пан Сендега, — коли щорічний міський бюджет складався з удвічі меншої від нинішньої суми коштів. Так що ми не сиділи склавши руки, а готували, так би мовити, плацдарм для подальшої розбудови міського господарства.
В цілому ж, на його думку, нинішня міська адміністрація перебуває на правильному шляху і, треба сподіватись, від її діяльності місто шкоди не зазнає. Натомість, теперешній перший заступник міського голови Львова Василь Кравців, якому, здається, доводиться найбільше «віддуватися» за справи у місті на засіданнях сесій львівської міськради, якому депутати деякий час назад навіть поставили оцінку «незадовільно», переконаний, що у місті не все так погано, як це хочуть довести деякі місцеві ЗМІ. Нас, безперечно, найбільше цікавили його міркування стосовно обіцянки Любомира Буняка впродовж двох років (один рік уже минув) забезпечити Львів цілодобовим водопостачанням. «Це для нас пріоритетна справа, — відповів пан Кравців. — І чимало бюджетних асигнувань ми якраз направляємо на досягнення цієї мети. Подекуди навіть за рахунок, наприклад, ремонту доріг чи міського благоустрою».
Що стосується підвищення тарифів на тепло і воду, то, переконаний Василь Кравців, у дійному, так би мовити, плані тут усе гаразд. Але ж справді людям треба було заздалегідь пояснити, для чого це робиться і яким чином. А стосовно страйків, зокрема, торговців і водіїв таксомоторів, то, на думку пана Кравціва, люди просто роками не виконували відповідних законів. Коли ж міська рада, згідно з законодавством про місцеве самоврядування, спробувала змусити їх діяти в правовому полі, виникли акції протесту. Проте, впевнений перший віце-мер, правової анархії в місті більше не існуватиме...
ШАНС ДЛЯ РОЗКВІТУ?
Що стосується міських пріоритетів, то, скажімо, шеф-редактор культурологічного журналу «Ї» Тарас Возняк має свою особисту думку. «Роль такого міста як Львів, — каже він, — що колись було в економіці Центральної Європи, а після 1939 року і досьогодні — однозначно у євразійському економічному регіоні, доволі специфічна. Навіть у 19 столітті це було прикордонне не тільки в адміністративному, але й в економічному сенсі, місто. Можливо, саме в цьому шанс для нього».
Дійсно, і Україна, і тим більше Львів, опинилися на пострадянсько-єесівському прикордонні. І тому, вважає Тарас Возняк, наш єдиний шанс, аби знову почався розквіт Львова, — це стати центром цього прикордоння. Що для цього необхідно?
— Що найперше — це точне формулювання завдання, — відповідає він. — Ми маємо позбутися ілюзії стати центром значного самостійного економічного центру — на це ми не маємо відповідних ресурсів. Ми мусимо скористатися з переваг прикордоння. Натомість, нам не вистачає духу згодитися з нашою маргінальністю, щоб реалізувати врешті-решт свою посередницьку функцію.
Можливо, колись в Україні таки дійде до реалізації запланованої вже давно адміністративно-територіальної реформи, і Львів вольовим рішенням знову стане центром потужнішого ніж сьогодні регіону. А поки що місто, як і щороку навесні, «вишкірилося» до своїх мешканців розбитими дорогами, понівеченими тротуарами та облупленими фасадами. З усього видно — місто переживає не найкращі часи.
