Після появи відкритого листа від колективу Музею історичних коштовностей про те, що зміна їхнього статусу може загрожувати збереженню унікальної колекції, директор Національного музею історії Тетяна Сосновська з колегами провели прес-конференцію. Щоб розвінчати усі міфи, пов’язані з модернізацією та реструктуризацією музеїв. За її словами, звинувачувальна риторика не відповідає дійсності, а навпаки може завадити позитивним змінам, що розпочалися в обох музеях. «Гадаю, такий ажіотаж робиться для того, щоб філія і надалі могла приховувати інформацію про експонати. А світова музейна спільнота пропагує політику, що повна інформація про колекцію, візуалізація цих предметів є найбільшим захистом колекції від будь-яких втрат та знищення», — прокоментувала Тетяна Сосновська.
Саме через засекреченість колекції генеральний директор пішла на зміну статусу. Як переконує Сосновська, ні переміщень колекції, ні скорочення музейних співробітників не передбачається, лише повне підпорядкування Національному музею історії та доступ до колекції. А приховування даних про експонати розглядає як прояв гібридної війни. Однак, насторожує інше — сам конфлікт. Якщо справді нічого колекції не загрожує, звідки ж тоді паніка? Або через амбіції двох керівників, які не можуть знайти спільної мови, або суспільству кажуть не все, що мали б.
Міністерство культури переконує, що «оптимізація структури музею не передбачає жодної зміни статусу філії та не може нести жодної загрози збереженню колекції». Однак на думку Сергія Кролевця, голови Всеукраїнської асоціації музеїв та заповідників, однієї заяви Мінкультури замало: мали б бути наради музейної спільноти, які б розставили всі крапки над «і» та зняли напругу в суспільстві. Кролевець згадує, що коли Києво-Печерський заповідник отримував статус національного, були схожі проблеми. Дискусії тривали майже рік, але ніхто їх не виносив на загал. «Насправді ці зміни нічого по суті не міняють, філія чи відділ не є самостійною юридичною одиницею. Але ж колектив Музею історичних коштовностей щось насторожує, можливо, ймовірні зачищення. Мені незрозуміло, чому директори не змогли знайти порозуміння, отже, у когось на першому плані — амбіції. Необхідно починати з реформ у культурі загалом, а не займатися метушнею другорядного плану», — додає Кролевець.
